Менн, проте, не звертав, тільки сигналив щосили й подумки твердив: "Геть з дороги, сучий сину!" Від напруги йому звело щелепи, зсудомило живіт.
— А-а, щоб ти пропав! — він завернув на свою смугу, тіпаючись від люті, і просичав: — Клятий покидьок! — побачивши, як бензовоз займає своє місце попереду.— Ну, чого ти завівся? Через те, що я обганяв оці твої бочки на колесах? Тоді ти просто божевільний! — Менн похитав головою.— Атож,— мовив уже сам до себе.— Він псих. Іншого пояснення тут бути не може.
Цікаво, що робила б на його місці Рут. Певно, почала б сигналити й сигналила б без угаву, сподіваючись урешті привернути увагу полісмена. Він покрутив головою. Де вони в біса, ті полісмени? А втім, звідки їм узятись у цій пустелі? Верховна влада тут — шериф на старій шкапі.
Йому раптом спало на думку—а чи не міг би він обдурити водія бензовоза, обігнавши його справа. Вируливши ближче до обочини, він подивився вперед. Ні, не вийде, замало місця. Водій бензовоза міг би, якби схотів, запросто зіпхнути його з шосе — крізь оту дротяну огорожу. Менн пощулився. А той схотів би, можеш бути певен, по-думав він.
Роздивляючись довкола, він тепер побачив, скільки всякого сміття накидано обабіч шосе: бляшанки від пива, цукеркові обгортки, стаканчики від морозива, зогнилі, коричневі клапті газет, розірване навпіл оголошення "Продається". Ось тобі маєш. Ось вам ваше гасло: "Бережіть красу Америки!" — саркастично думав Менн. Він проїхав повз валун, на якому білою фарбою було написано "Вілл Джаспер". Хто він у біса, той Вілл Джаспер? І що б він робив на моєму місці?
Раптом машина застрибала — Менн у першу мить злякано подумав, чи не спустила шина, а тоді побачив, що на цій ділянці шосе вимощене порозколюваними плитами з великими шпаринами між ними. Автопоїзд попереду теж трусило й підкидало, і Менн подумав: "Щоб тобі, гаде, очі повитрушувало!" Коли шосе круто завернуло ліворуч, він мигцем побачив обличчя водія в зовнішньому дзеркалі кабіни, але розгледіти його не встиг.
— Ага, — задоволено мугикнув він по хвилі, коли попереду відкрився довгий крутий підйом. Тут бензовозові доведеться збавити швидкість — тож десь можна буде обійти його. Менн натис на акселератор, скорочуючи відстань між машинами до мінімально безпечної.
На півдорозі до вершини Менн побачив попереду роз'їзд смуги зустрічного руху. Смуга була вільна, тож він дав повний газ, вискочив на неї, випереджаючи бензовоз, віддаляючись від нього вбік, а тоді зціпивши зуби, перескочив через обочину і вже з роз'їзду круто завернув праворуч. Хмари куряви знялися з-під коліс його машини, застеляючи бензовоз. Покришки шумно черкнули по кам'янистому ґрунті, та вже за мить знову рівно зашурхотіли по плитах шосе.
Менн глянув у дзеркало заднього огляду, і з горла його вихопився хрипкий, схожий на гавкіт сміх. Він хотів вирватися вперед. І не тільки домігся свого," а й збив он яку пилюку. Нехай тепер той гад нанюхається погані, нехай йому засвербить у носі! Менн кілька разів переможно, знущально посигналив. Ото ж бо, сучий виродку!
Він виїхав па вершину пагорба, і очам його відкрився чудовий краєвид: залиті сонцем гори й долини, коридор із темних дерев, квадратні ділянки чорного пару і яскраво-зелені клапті городів; а ген у долині — височенна водокачка. В Менна аж на душі потепліло від усієї цієї краси. Простягши руку, він знову увімкнув радіо; передавали музику, і він почав бадьоро підспівувати.
За сім хвилин по тому він проминув рекламний щит: "Кафе Чака". Ні, дякую, Чаку, подумав він. Попереду праворуч в улоговині стояв якийсь сірий будинок, а перед ним — чи то кладовище, чи то виставлені на продаж гіпсові статуї.
Почувши ззаду гуркіт, Менн глянув у дзеркало заднього огляду й обімлів від страху. Бензовоз мчав з гори, женучись за ним.
Менн кинув погляд на спідометр. Понад шістдесят миль на годину — на звивистій дорозі під гору швидкість досить небезпечна. Але в бензовоза вона була куди більша, судячи з того, як швидко скорочувалася відстань між ними. Менн судорожно ковтнув, нахиляючись праворуч на крутому повороті. "Ні, цей тип таки божевільний!" — подумав він.
Звівши очі, він побачив за півмилі попереду роз'їзд і вирішив скористатися з нього. В дзеркалі заднього огляду йому тепер видно було тільки величезну квадратну решітку радіатора. Він натис на педаль газу, і покришки його машини несамовито завищали на новому крутому віражі, де — подумалося йому — бензовоз не міг не пригальмувати.
Менн аж застогнав, побачивши, як легко долає той поворот його переслідувач — тільки крен цистерн засвідчив про відцентрову силу, що навалилася на них. Закусивши тремтячі губи, Менн кинув машину в новий віраж і, вивівши її на вже прямий спуск, ще дужче натис на акселератор. Стрілка спідометра підібралася до цифри 70. Менн ніколи не їздив на такій швидкості!
У розпачі він побачив, як промайнув праворуч роз'їзд. Але на такій швидкості він однаково не спромігся б з'їхати з шосе: машина перекинулася б. Сто чортів, що йому треба, тому сучому синові? Менн кілька разів посигналив у безсилій люті. Потім, рвучко крутячи важілець, опустив шибку вікна, висунув ліву руку й замахав нею, долонею назад.
— Відчепися! — загорлав він. І знов натис на сигнал.— Відстань, відчепися, чортів придурку!
Бензовоз уже майже наздогнав його. "Він уб'є мене!" — нажахано подумав Менн. Він посигналив ще кілька разів, але тут йому довелося вхопитись обіруч за кермо, щоб подолати ще один поворот. Зиркнувши в дзеркало, він побачив у ньому лише нижню половину решітки радіатора й водночас відчув, що от-от втратить керування. Задні колеса почало заносити, і він мерщій попустив педаль. Покришки знову зчепилися з дорогою, і машина стрибнула вперед, відновлюючи швидкість.
Менн побачив попереду кінець схилу, а трохи далі — будинок з вивіскою "Кафе Чака". Бензовоз знову наздоганяв його. "Мана якась!" — подумав Менн, охоплений і люттю і жахом водночас. Шосе збігло на рівнину. Він наддав газу: 74,.. 75... Менн приготувався, намагаючись вести машину якнайближче до обочини.
Бац! — і він почав гальмувати, а тоді крутнув кермо праворуч, кидаючи машину на відкритий майданчик перед кафе. Він скрикнув, коли машину почало заносити, повело юзом. Крути, крути кермо в тому ж напрямку! — майнуло у нього в голові. Задні колеса виляли з боку в бік, здіймаючи фонтани камінців, хмари куряви. Менн трохи сильніше натис на педаль гальма, викручуючи кермо то в один, то в другий бік. Машина почала стабілізуватись, і він ще дужче натис на гальмо, кутиком ока помітивши, що бензовоз з причепом промчав далі по шосе. Рух машини Меина помалу вирівнювався, але вона все ще виляла й мало не зачепила бортом один з автомобілів на стоянці перед кафе. Аж тепер він натис на гальмо до упору, задні колеса занесло праворуч і, прокресливши ними мало не півколо — голова мотнулася так, аж у карку заболіло,— машина зупинилася кроків за тридцять від кафе.
Менн сидів у лункій тиші, заплющивши очі. Серце важким молотом било в ребра. Він ніяк не міг звести дух. Якщо мені судилося мати інфаркт, то, певно, зараз я його дістану, подумав він. За кілька хвилин він розплющив очі, приклав праву долоню до грудей. Серце досі шалено стугоніло. Воно й не дивно, сказав він собі. Не щодня ж тебе намагаються розчавити бензовозом.
Він смикнув ручку, відчинив дверцята, подався був уперед і здивовано гмукнув, коли запобіжний ремінь не відпустив його. Тремтячими пальцями він натис на кнопку, відстебнув ремінь і розняв пряжку. Потім подивився на кафе й подумав — цікаво, як вони там сприйняли мою циркову появу.
Спотикаючись на ватяних ногах, він рушив до входу. У вікні біля дверей висів напис: "Ласкаво просимо водіїв вантажного транспорту". Від цих слів Меннові стало не по собі. Пощулившись, пін відчинив двері н увійшов, намагаючись дивитися поверх відвідувачів. Він був певен, що всі вони витріщаються на нього, але йому зараз бра-кувало сили зустріти їхні погляди. Отак, дивлячись просто себе, він перейшов зал і зайшов до чоловічої вбиральні.
Схилившись над раковиною, він підкрутив правий кран, набрав у жменю холодної води і хлюпнув собі в обличчя. М'язи живота в нього тремтіли, і він ніяк не міг те тремтіння подолати.
Випроставшись, він висмикнув зі скриньки кілька паперових рушників і, кривлячись від їхнього запаху, витер обличчя. Потім кинув намоклі клапті паперу в кошик під раковиною й подивився на себе в дзеркало. "Ну що, живий, Менне?" — спитав він себе й кивнув: "Живий!" Тоді через силу проковтнув слину, дістав з кишені металевий гребінець і пригладив волосся. Отаке воно, наше життя, міркував він. Ніколи не знаєш, звідки на тебе нападуть. Живеш собі з року в рік, гадаючи, що існують речі святі й недоторканні. Як-от право їздити громадськими шляхами, не боячись, що хтось спробує задавити тебе. До нього звикаєш як до чогось цілком природного. А тоді раптом — бац! — і все летить шкереберть. З тобою трапляється якась жахлива пригода, і все, у що ти вірив і що цінував, розлітається вдрузки, і ти знов опиняєшся в джунглях, серед хижаків. "Людина — це напівангел, напівзвір". Де я таке читав? Його знову пройняв дрож.
Отой, у кабіні бензовоза — викінчений звір.
Відчуваючи, що серце майже заспокоїлося, Менн силувано всміхнувся до свого відображення у дзеркалі. Ну гаразд, хлопче, подумки мовив він сам до себе. Тепер уже по всьому. Ти таки натерпівся страху, але тепер уже по всьому. Тепер ти сідаєш за кермо і їдеш до Сан-Франціско. Там наймаєш номер у доброму готелі, замовляєш пляшку найкращого віскі, лягаєш у гарячу ванну — і забуваєш про все, що було. Саме так, чорт забирай, саме так.
Крутнувшись на підборах, він вийшов з убиральні. І зупинився як укопаний,— рот роззявлений, у грудях знову не серце, а молот.
За вікном перед кафе стояв той бензовоз!
У першу мить Менн не повірив власним очам. Це було неможливо. Він сам бачив, як бензовоз промчав далі на шаленій швидкості. Його водій виграв, виграв! Шосе тепер неподільно належало йому! Навіщо ж він завернув?
Охоплений раптовим жахом, Менн роззирнувся довкола. П'ять чоловік сиділо в кафе: троє за стойкою і двоє в кабінках. Він вилаяв себе за те, що не подивився на обличчя, коли ввійшов.