Він не мав ніякого стосунку до того, що сталося.
– Міс Дікі сказала тобі, яка доля спіткала цей дозвіл?
Виходить, він вирішив викласти все начистоту! Я кивнув.
– За її словами, Боттвайль розірвав його і викинув клапті в корзинку для паперів, що стояла біля його столу в кабінеті. Напередодні ввечері. У четвер.
– Що ти зробив, коли після смерті містера Боттвайля піднявся у його кабінет?
– Я висипав вміст корзинки на підлогу, потім, почергово проглядав папірець за папірцем, повернув усе в корзинку. Жодного клаптика дозволу я не знайшов.
– Ти певен у цьому?
– Так.
Вульф повернувся до Кремера.
– У вас є запитання?
– Ні. Гудвін набрехав у своїх показаннях. Я займуся ним пізніше. Зараз я хотів би...
Марго Дікі спалахнула від обурення:
– Виходить, Черрі вкрала його! – Вона вигнула шию і поглянула поверх голів на Черрі. – Зізнайся, це твоя робота, погань така?
– Ні! – голос Черрі задзвенів від напруги. Не зводячи очей з Вульфа, вона пропищала: – Я більше не маю чекати...
– Міс Квон! – гаркнув Вульф. – Дозвольте це мені.
Він знову звернувся до Кремера:
– Другий факт. Вчора, як у нас було умовлено, ми обідали разом з містером Боттвайлем у ресторані "Рустерман." Одного разу містеру Боттвайлю довелося повечеряти за моїм столом, і він хотів відплатити мені за гостинність. Незадовго до виходу з дому він подзвонив мені і попросив про послугу. Він сказав, що страшенно зайнятий і може на кілька хвилин запізнитися, бо йому конче потрібні білі бавовняні рукавички, чоловічі, середнього розміру. Він запитав, чи не обтяжить мене по дорозі в ресторан заскочити в яку-небудь крамницю і купити такі рукавички. Зізнатися, мені його прохання видалося дивним, але ж і містер Боттвайль був дивною людиною. Оскільки містер Гудвін від'їхав по своїх справах, а я волію не вдаватися до послуг таксі, я найняв машину в агентстві Бакстера, і шофер порекомендував мені крамницю на Восьмій авеню поміж Тридцять дев'ятою і Сороковою вулицями. Ми заїхали туди, і я купив рукавички.
Очі Кремера перетворилися у вузенькі щілинки. Настільки вузенькі, що за ними навіть не вгадувалася голубінь його очей. Інспектор явно не повірив розповіді Вульфа ні на йоту, що здалося мені до біса несправедливо, тому що кілька слів правди в ній все ж містилося.
Вульф вів далі:
– Сидячи в ресторані, я передав рукавички містеру Боттвайлю, і він пояснив, не вдаючись у подробиці, для чого вони йому знадобилися. За його словами, він вирішив допомогти якомусь волоцюзі, котрого побачив у парку на лавці, і найняв його, щоб волоцюга розливав гостям напої на різдвяній вечірці, перевдівшись Санта Клаусом. А рукавички йому знадобилися для того, щоб не відлякувати гостей – руки у волоцюги зовсім непрезентабельні. Ви качаєте головою, містер Кремер?
– Ще б пак, бодай тебе! Будь це правдою, ви б давно сповістили поліцію. Не бачу, що могло вас утримати. Гаразд, закінчуйте.
– Одну хвилину. Поліцію я не повідомив тільки тому, що був певен – убивцю ось-ось схоплять. Очевидно, що волоцюга дременув з переляку. Інших причин бути не могло, адже він не знав ні про банку з ціаністим калієм, що зберігалася в майстерні, ні про звичку Боттвайля прикладатися до перно, не мовлячи вже про все решта. До того ж, наскільки вам відомо, я не люблю втручатися у справи, з котрими безпосередньо сам не пов'язаний, і котрі не мають до мене найменшого стосунку. Втім, вам нічого не стане перевірити мої слова... Власник і офіціанти "Рустермана", шофер найнятого автомобіля, продавці крамниці, де я купив рукавички, підтвердять, що я говорю чисту правду.
– Але тільки тепер ви мені це розказуєте!
– Так, – незворушно відповів Вульф. – Я дізнався від містера Гудвіна, що ви посилюєте пошуки дременувшого Санта Клауса, і зрозумів, що ви без великих зусиль знайдете по опису чоловіка, котрий купив рукавички. Моя зовнішність, звичайно, не унікальна, проте і не цілком звична, тож вам би не знадобилося багато часу, щоб напасти на мій слід, і мене б затягали по допитах. Тому я волів розповісти вам про цей випадок сам, щоб витримати ваші дорікання, але не наражатися в подальшому приниженням і нервуванням. Втім, я мав ще одну велику перевагу: я знав, що чоловік, який зображав Санта Клауса, – не вбивця. І я вирішив цим скористатися. Для цього мені треба було попередньо порозмовляти з одним із тих, хто тут сидить. І мені це вдалося. Міс Квон була тут учора, і ми поговорили.
– Чому саме міс Квон?
Вульф застерігаюче здійняв руку.
– Коли я завершу, ви самі вирішите, наскільки це важливо. Ми поговорили про її колег по службі, про їх взаємостосунки, і я повірив, що містер Боттвайль і справді вирішив одружитися з міс Квон. Ось і все. А сьогодні вранці я приступив до активних дій. Поки містера Гудвіна допитували в конторі окружного прокурора, я викликав містера Пензера. Ми бесідували близько години, після чого він відправився виконувати мої доручення. Перше з них полягало в тому, щоб з'ясувати, чи хто-небудь спорожняв цю нещасну корзинку для паперів після розмови містера Боттвайля з міс Дікі в четвер увечері. Наскільки вам відомо, в розшуковій справі містеру Пензеру рівних майже немає. Довідавшись у міс Квон ім'я і адресу прибиральниці, він розшукав її і з'ясував, що востаннє корзинку витряхали біля шостої години ввечері у четвер. Тим часом я ...
– Черрі забрала її ... обривки, – вставила Марго.
Вульф не звернув на неї уваги.
– Тим часом я передзвонив решті заінтересованих осіб – місіс Джером і її сина, міс Дікі, міс Квон, містера Хетча і містера Кірнана – і запросив їх зібратися у мене в чверть на сьому. Я сказав усім, що містер Гудвін має певні відомості, котрі збирається передати до поліції, – що є неправдою, в той час, як мені видається, що доцільніше спершу поговорити з ними.
– Говорив же я вам, – пробурмотів Хетч.
Вульф пропустив і ці слова крізь вуха.
– Друге доручення містеру Пензеру містилося в наступному. Він мусив доставити деякі послання. Сьогодні вранці він сам написав їх під мою диктовку на листках простого паперу, котрі потім розіклав по конвертах з надписаними адресами. Всі послання були абсолютно ідентичними. Текст був такий: "Коли я вчора перевдягався, я помітив Вас через шпарину в дверях і побачив, що Ви зробили. Хочете, щоб я повідомив про це в поліцію? Будьте сьогодні ввечері о 6.30 біля справочної вокзалу Гранд Сентрал. Я підійду до вас і промовлю пароль "Святий Нік.– Хай йому грець! – вразився Кремер. – Так ви зізнаєтеся в цьому?
Вульф кивнув.
– Я заявляю про це, щоб усі чули. Всі послання були підписані "Санта Клаус". Містер Пензер супроводжував посильного, який доставляв їх, і особисто переконався, що всі послання потрапили до потрібних рук. Зазначте, я аж ніяк не діяв навмання, як вам могло показатися. Якщо один із цих людей задумав отруїти Боттвайля, то отруту, скоріше за все, підкинули у пляшку якраз тоді, коли волоцюга вдягався у костюм Санта Клауса. Міс Квон розповіла мені – і вже, напевне, повідомила вам, – що містер Боттвайль завжди пропускав келишок перно після обіду. Оскільки ніхто заздалегідь не знав про те, що на вечірці з'явиться Санта Клаус, дуже вірогідно, що вбивця повірив би в те, що за ним спостерігали, і тоді, звісно, не встояв би перед тим, щоб зустрітися з автором послання. Отож, самі бачите, підстави сподіватися на те, що хтось клюне на мою наживку, були вельми серйозні. Питання було тільки в одному: хто саме?
Вульф зупинився, щоб налити собі пива. Я запідозрив, що він навмисне вичікує, чи не спробує хто-небудь заперечити або виправдатися. Однак, усі мовчали, навіть, Кремер немов у рот води набрав. Всі сиділи і напружено витріщалися на Вульфа. Я ж думав про те, як спритно він випустив одну подробицю: адже Черрі Квон певно не отримала послання від Санта Клауса. Вона надто багато про нього знала.
Відставивши пляшчину вбік, Вульф звернувся до Кремера:
– Я, звісно, ризикував, що, отримавши цього листа, до вас може звернутися не одна людина, а більше, проте навіть у тому випадку, якби запідозрили розіграш, ви б захотіли знати, хто його затіяв, і послали б когось разом з вашим супроводжуючим на зустріч з Санта Клаусом. За винятком убивці, до вас міг звернутися будь-хто з них; але тільки вбивця відправився б на вокзал, не повідомивши поліцію про одержане послання. Таким чином, якщо серед цих шістьох крився вбивця, і якщо Санта Клаус мав можливість пізнати його в кабінеті Боттвайля, то викриття настало б неминуче. Сол, тепер ви можете доповісти про те, що відбулося далі. Ви ж вели спостереження за справочною?
Шиї дружно повернулися, і погляди всіх присутніх спрямувалися на Сола Пензера.
Сол кивнув.
– Так, сер. Я вів спостереження від двадцяти хвилин на сьому. Мені знадобилося три хвилини, щоб засікти трьох співробітників кримінальної поліції, котрі розосередилися по всьому залу. Не певен, пізнали вони мене, чи ні. О шостій двадцять вісім я побачив Альфреда Кірнана, котрий підійшов до справочної і зупинився футах в десяти від неї. Я вже зібрався було підійти і вступити з ним у розмову, як раптом побачив Марго Дікі, котра увійшла з боку Сорок другої вулиці. Вона направилася до справочної, зупинилася футах у тридцяти від неї і стала роззиратися навсібіч. На той випадок, якщо прийде не одна людина, а більше, в тому числі міс Дікі, я мав ваші розпорядження, тому я наблизився до неї і промовив: "Святий Нік." Вона запитала: "Хто ви такий і що вам від мене потрібно?" Я сказав: "Прошу вибачення, я зараз повернусь," а сам покинув її, підійшов до Альфреда Кірнана і сказав: "Святий Нік." В ту ж мить він підніс руку до вуха, і мене оточили ті троє, котрих я вже розпізнав, а потім нагодилися ще двоє і слідом за ними сержант Стеббінс і інспектор Кремер. Я боявся, що міс Дікі спробує втекти, і вона навіть рвонулася було в сторону, але поліцейські, котрі бачили, як я підходив до неї, заступили їй шлях.
Сол зупинився, тому що сидівший поруч з ним Перлі Стеббінс раптом устав, ступив убік і зупинився за спинкою крісла, в якому розміщалася Марго Дікі. Мені це видалося зайвим, бо сам я сидів на відстані витягнутої руки від неї, і мені нічого не заважало схопити Марго, якби їй зненацька здумалося зірватися з місця. Втім, Перрі завжди зневажливо ставився до чужих почуттів, особливо до моїх.
Сол підбив підсумки.
– Природно, мене зацікавила передусім міс Дікі, адже поліцейські накинулися на мене по сигналу, отриманому від Кірнана.