Бідний боксер. "Ринг"

Передмова

Після не легкого пройденого року Іван далі продовжує тренуватися в Гідропарку і вже має свої успіхи. Не зупиняючись на досягнутому він далі йде своїм обраним шляхом продовжуючи старанно працювати над собою та боксую з різними боксерами не бачивши, що буде далі.

Глава 1

Розмова з Петром

Два місяці потому. Сьогодні сонячний ранковий день, а Іван вирішив якомога раніше приїхати до Гідропарку і позайматися у вихідний день. Зранку одягнувся в легкий одяг, а це футболка, спортивні штани, і взяв із собою білий пакет, а в пакеті лежали боксерські рукавички і капа. Не знав, навіщо щоразу, коли їде в зал, бере із собою капу. Він ні з ким не хотів боксувати, та все ж, вона завжди була з ним. Зранку вийшов із квартири, а це було близько сьомої години, без заторів, швидко доїхала до залу. У цей час Петро вже був на місці, ходив по залу з такими словами:

— Добровільна пожертва на розвиток залу.

Іван, тихо затримуючи повітря, пройшов біля нього, і не звернув уваги, далі пішов у кінець залу. У Петра виникла така думка, що б сьогодні поговорити з незнайомцем, а людей у залі було небагато, і сьогодні була дуже гарна сонячна погода для розмови. Він подивився на незнайомця, а його обличчя вже стало більш-менш свіже, і на ньому не було того минулого смутку, з яким ходив, сьогодні зможе з ним поговорити. З'ясувати з якої такої причини сюди приїжджає, і чому, ні з ким не розмовляє. Усі одне одного знають і разом тренуються вже протягом тривалого часу, а про нього ні хто нічого не знає. І ті, хто не хоче з кимось розмовляти з якихось причин, вони просто приїжджають до зали, махають головою, тим самим показуючи, що вони привіталися з кимось і далі йдуть тренуватися. Петро обійшов тренажерний зал, і з тими ж словами. Хтось йому дав якихось грошей, він махнув головою, сказав:

— Дякую, — і далі пішов збирати пожертву на розвиток залу.

Після обходу повернувся у свій вагончик, залишив зошит, а в зошиті записував тих, хто жертвував на розвиток залу. Поклав усе на свою дерев'яну тумбочку і вийшов із вагончика. Подивився на всі боки й побачив, як незнайомець одягає на руки бинти, а за бинтами рукавички. Ні на кого не подивився, підійшов до балонів. Одразу почав відпрацьовувати, не завдаючи сильних ударів, і так розминаючись, різні комбінації. Петро став і почав уважно дивитися на незнайомця, минуло хвилин п'ять, а незнайомець продовжувала відпрацьовувати, вже почав наважуватись на те, аби зараз підійти до нього, як би там не склалося. Якщо навіть він відвертатиме голову і уникатиме розмови, то сьогодні був цей самий день, коли йому хотілося нарешті дізнатися все про цю людину. Петро повільними кроками попрямував до Івана і став недалеко від нього. Почав уважно спостерігати за кожним його рухом, бачивши в ньому професіоналізм, та й усіх, хто приїжджав до зали, Петро бачив, одразу визначав, хто, як тренується, і в кого є майстерність. Техніка Івана відрізнялася від більшості спортсменів. У ньому була гнучкість, плавність разом зі швидкістю та легкими рухами в кожному ударі. Не в кожного спортсмена є такі задатки, мабуть, з усього уже має досить хороший досвід у боксі, і може спокійно боксувати з іншими боксерами. Хто б що не думав про те, що це якийсь новачок, який не розуміє, що таке бокс, мав помилкову думку. У Петра було правдиве судження з того самого досвіду побачивши безлічі спортсменів, які приїжджали сюди, протягом більше двадцяти років, а тут були різні боксери, професіонали, майстри спорту, кандидати майстри спорту з різних видів спорту, і він уже вміло, та одразу визначав, яка перед ним стоїть людина, новачок чи вже професіонал. Залежно від перерви між тренуваннями, а Іван не займався довгий час, майстерність трохи знизилася, і для відновлення потрібен певний період. У Петра виникла думка запросити незнайомця на ринг і провести з ним кілька раундів легкого бою. Він не був налаштований боксувати, вкладатися в кожен удар або ж забирати з останніх сил перемогу, як це відбувається в справжньому бою.

Петро підійшов до Івана, а він у цей час відпрацьовував удари, і одразу сказав:

— Доброго ранку.

Іван не звернув уваги на Петра і далі продовжував відпрацьовувати удари, Петро знову сказав:

— Доброго ранку вам незнайомець. Ви не проти ранкової розмови.

Іван зупинився, опустив голову донизу, задумався, а потім знову підняв руки, знову почав боксувати.

Петро посміхнувся:

— Ви мені вибачте, що я вас знову відволікаю, але мені було хотілося з вами поговорити. Ви завжди приїжджаєте, і ні з ким не розмовляєте. У більшості виникає безліч запитань, чого ви ні з ким не спілкуєтеся.

Іван зупинився, опустив руки, подивилася на Петра і сказав:

— Доброго ранку. Ви знаєте, я сюди приїжджаю для того, щоб тренуватися.

Петро одразу відповів:

— Це добре, що ви тренуєтеся. Ви розумієте, що всі на вас звертають увагу, і в кожного виникають свої думки, напевно, для того, щоб усі почувалися спокійно, вам потрібно з кимось познайомитися і поговорити. Тут те саме місце, де кожен знає один одного. Мені б хотілося трошки вас знати, щоб ні в кого не виникало жодних думок.

Іван:

— Я з вами повністю згоден. Так, я тут тренуюся недавно. Я тут нікого не знаю, я так розумію, що тут усі один одного знають і розмовляють. Ви вибачте, але в мене так у житті сталося, що в мене зараз немає жодного бажання спілкуватися. Я колись займався боксом, і в мене сталися дуже неприємні й небажані зміни, тривалий час я не тренувався, і з усім випадково я прийшов до цього. Коли побачив це місце мені, чомусь захотілося спробувати потренуватися. Я спочатку тренувався на залізі, а потім побачив, що наприкінці залу знаходиться ринг. Прийшов сюди, і так почалися мої самостійні тренування.

Петро посміхнувся:

— Це дуже добре, що ви тренуєтеся в нашому залі. Мало хто може тут проводити час. Для більшості тут немає тих самих зручностей, які є в інших залах. Це саморобний зал, все зроблено своїми руками. Хто хоче, той приїжджає, у нас так. Ми один одному допомагаємо, і в нас тут дуже велика, дружна, так би мовити, сім'я.

Івану посміхнувся:

— Добре, я одразу це помітив, коли почав приїжджати. Більшість звертали на мене увагу, але в мене був такий стан, що мені було не до розмов. Я бачу, що тут товариські люди.

Петро:

— Спасибі вам, що ви добре відгукуєтеся про наш тренажерний зал.

Іван:

— Ви знаєте, ваш зал має якісь особливі властивості. Після кількох відвідувань я почав відчувати, як у моєму житті відбуваються якісь зміни. Я почав себе набагато краще почувати і після того, що я відчув усередині себе, я зрозумів, що хочу ще сюди приїжджати та тренуватися.

Петро:

— Так, наш зал дуже добре впливає на людей. Він змінює людей і відновлює їхню душу. Це якесь незвичайне місце, можливо, через те, що в нього було вкладено велику кількість зусиль, не тільки моїх, а ще більшості людей, які приїжджають сюди і жертвують кошти для його розвитку. Воно допомагає багатьом людям відновити сили, як фізичні, так і душевні. Хтось тут відпочиває, той стає сильнішим духом. У кожного відбувається зміна, як усередині, так і зовні.

Іван:

— Так, так воно є. Я не знаю, що це за місце, але воно сильно змінило моє життя. Я почав ставати зовсім іншою людиною. Незважаючи на всі невдалі й неприємні темні моменти в моєму житті, я це відчув, десь через місяць, і після цього, я вже не зміг відмовитися, щоб не приїжджати тренуватися. Тут є всі зручності для того, щоб стати сильнішим. Я з вами повністю згоден, що це місце має свої, якісь чарівні властивості.

Петро посміхнувся:

— Спасибі вам, що ви це цінуєте. Спасибі вам, що ви це сказали, тому, що багато хто, хто приїжджає сюди на кілька місяців, тренувалися і їхали, так не зрозумів, що вони побачили, і де вони тренувалися, і що з ними сталося. Мало хто може помітити, як зал впливає на людей, а ви помітили. Судячи з цього, можна сказати, що ви досить тямуща людина, бачите більше, ніж інші.

Іван:

— Так, дякую. Це завдяки боксу. Я коли тренувався, почав бачити світ із зовсім іншого боку. Бокс мене змінив, все ж таки, можливо, це якась моя уява, але завдяки довгим тренуванням у боксерському залі, я почав змінюватися, хочу вам сказати, я одразу це почав бачити, помічати, як Гідропарк, впливає на мене. І я не хотів зупинятися. Мені ще більше і більше хотілося приїжджати сюди і тренуватися.

Петро:

— Так, у цьому залі є такі властивості. Ті, хто це помітив, ті, хто відчув тут радість, задоволення, майже весь свій вільний час проживає тут, а я насправді відповідаю за все, що тут відбувається. Я та людина, яка несе відповідальність за все обладнання та розвиток. І з цієї причини, я вирішив з вами поговорити, оскільки я так само за вас відчуваю відповідальність, і за кожну людину, яка приходить сюди. У моєму розумінні все має бути безпечно, тихо, спокійно, щоб усі, хто тут тренується, не переймався. І в них усе було добре, щоб вони отримували задоволення від тренувань, і тут ні в кого не виникало жодних конфліктів. Сюди приїжджають різні люди, бували такі випадки, коли вони влаштовували якісь незрозумілі бої, і при цьому всьому, вони не розуміли, що таке насправді справжній бій, і потім доводилось втручатися та наводити лад.

Іван:

— Люди буваю різні. Добре, що ви така людина. Добра людина і ви допомагаєте людям. Ви можете за мене не турбуватися, я тут тихо, непомітно тренуюся, ні на кого не звертаю уваги. Тренуюся собі, і на цьому все. Я ні з ким не розмовляю, ні з ким не входжу в контакт, ні з ким не збираюся вступати ні в які конфлікти. Якщо комусь не подобається моя присутність, то ця людина може сказати, я піду тренуватися в інше місце.

Петро посміхнувся:

— Ні, ви не переживаєте. Все добре. Просто у більшості людей виникали питання, хотіли зрозуміти хто ви, що ви за людина. Ви можете тут спокійно тренуватися стільки, скільки вам захочеться. Це місце для людей, для допомоги людям, якщо вам тут стає добре, ви отримуєте задоволення, то тренуєтеся, ви тут нікому не заважаєте. Я турбуюся за те, щоб сюди приїжджають несамовиті, божевільні люди, починають з'ясовувати стосунки з іншими людьми. Ось, за це, я переживаю, а потім це переростає в незрозумілі конфлікт, а тут настільки багато заліза, що невідомо чим закінчиться.

Іван усміхнувся:

— Так, я ніколи, нікому не бажав, і не бажаю зла.