Олег не хотів іти шляхом інших спортсменів. У нього буде власний шлях.
Збираючись на тренування, обдумуючи усе, Олег розумів, що завтра всі, хто будуть у залі, дивитимуться на нього, бо він новачок, тож йому доведеться робити все, щоб його сприйняли не як незграбу, який нічого не зміг зробити, а як хлопчика, який бажає залишитися і продовжувати тренуватися.
Минуло чотири роки з того моменту, як Олег вперше прийшов до зали. Зараз він здобув багато досвіду й займається з тими хлопчиками, що залишилися після багатьох випробувань у боксі. Зараз Олег щосили б'є боксерську грушу і згадує ті моменти, коли він вперше пішов до боксерської зали, коли був ще хлопчиком. Наразі йому вже майже вісімнадцять років. За чотири роки він зрозумів, що таке насправді бокс, як би важко йому не було, він не зупинявся і дійшов до цього моменту, став непоганим боксером, а попереду ще довгий шлях.
Олег за сигналом тренера припинив відпрацьовувати удари на боксерській груші. Попереду чекала хвилина відпочинку перед наступним раундом, у якому він також буде відпрацьовувати інші удари на боксерській груші. Знову повернувся у своє минуле, у ті хвилини, коли, хвилюючись, шукав спортивний одяг, сумку для речей. Зібравшись на тренування, він поскладав форму у невеличкий пакет білого кольору та поставив його біля ліжка. Зробив глибокий вдих, заплющив очі і став чекати, коли засне, та думки не покидали його, і він подивився на стелю.
Олег був хлопчиком зі звичайної сім'ї. Інколи в родини не вистачало коштів на необхідне. Та тренер у боксерському залі не брав із хлопчиків грошей. Його метою було навчити боксу, а не заробити грошей. Він навпаки допомагав усім тим хлопчикам, які приходили до боксерського залу навчатися боксу. Брав зовсім невеликі гроші (якісь десять гривень) у тих, хто міг заплатити. Тренер розумів, як кожен хлопчик, який хоче стати боксером, тяжко тренується і що багато хто з них не працює, всі зі звичайних родин, у яких батьки прості робочі люди.
Щоб досягти успіху в будь-якій справі, завжди потрібно працювати, віддаючи усі свої сили. Тільки коли боксер працює в боксерському залі, викладаючись на всі сили, він розвивається і вдосконалює свою майстерність боксу. Кожен, хто приходить до боксерського залу, має бути готовий віддати повністю себе боксу, забувши про все інше в житті, і тільки таким чином хлопчик може стати справжнім боксером. Багато хто після тренування залишається в боксерському залі й далі продовжує тренуватися, повертаючись додому тільки пізно ввечері, аби деякий час відпочити, а потім знову повернутися на тренування. Це і є шлях боксера. Щоб стати найкращим, потрібно більше працювати та вдосконалювати себе й завжди мати перевагу над суперником.
Олега переповнювали емоції. Він був радий і хвилювався від того, що нарешті його запросили займатися боксом. Також усвідомлював, що йому потрібно буде забути про свій вільний час, забути про друзів, забути про те, що існує інше життя. У боксі не тільки потрібно бути сильним фізично, а й потрібно бути сильним серцем.
Хлопчикам буде важко миритися з поразкою, нелегко буде повертатися до боксерської зали після програшу на рингу, а сильне серце, всередині якого горить вогонь, завжди веде до боксерської зали, щоб відновитися і знову вийти на ринг.
Під час тренувань тренер виховує своїх учнів не тільки фізично, а й духом, щоб учень завжди був сильним і пам'ятав, що є добро, і той хто добрий, у всьому завжди перемагає. Навчає поводитися правильно, які б ситуації не були.
Олег подивився на стелю, і виникло таке відчуття, що він бачить розсіяні зірки, що блимають білим кольором. Уважно вдивляючись, хлопець зрозумів, що це нічні зірки, які з'являються дуже рідко в такому вигляді. Сяйво, яке щойно побачив, він колись бачив у дитинстві, і одразу відчув у своєму тілі та в душі свободу та легкість.
Олег тихо сказав:
– Можливо, це і є моє життя. Я буду робити все, щоб залишитися. Я буду слухати уважно кожне слово тренера, який мені буде давати поради. Я буду виконувати все, що він мені скаже, і так досконало, щоб бути кращим. Одна моя помилка може коштувати багато чого. У мене виникатимуть такі думки, коли я захочу просто зупинитися й більше нічого не робити, але я буду намагатися йти далі. Я буду хотіти відпочивати, але мені доведеться підніматися з ліжка і йти на тренування, і це буде важким моментом мого життя, але я сильніший за ці моменти.
Уся стеля перетворилася на зоряне небо. Олег заплющив очі й одразу заснув, а перед очима з'явилися приємні сновидіння.
Ніч минула швидко. Олег прокинувся о восьмій ранку. Сонячне проміння, бавлячись за вікном, обережно й хвилююче доторкнулося до його обличчя. Він прокинувся із посмішкою. Піднявся з ліжка й відчув легку радість. Подивився на годинник і швидко зібрався. Сьогодні не пив ранкового чаю, а одразу пішов до школи. Після занять він збирався повернутися додому й одразу піти до боксерського залу.
У школі Олег сидів на уроках і думав про бокс. Він не звертав уваги на вчителів, однокласників і цілий день провів на самоті, ні з ким не спілкувався, навіть нічого не писав у зошиті. Після всіх уроків пішов додому, узяв пакет із речами і, нічого не сказавши батькам, вийшов із квартири. Не поспішаючи, пішов до боксерського залу. Сьогодні все було зовсім по-іншому. Він був упевнений в тому, що нині в нього буде найкращий день у житті.
Минуло двадцять хвилин, і Олег підійшов до великої синьої будівлі. Звуків із боксерської зали не чутно, мабуть, він прийшов першим, раніше за всіх.
Кидаючи погляди в різні боки, він зайшов усередину будівлі. У холі в один ряд стояли стільці для очікування. За столом сиділа жінка, яка відповідала за те, щоб ніхто сторонній не зайшов до будівлі.
Олег подивився на жінку і привітався з нею. Вона запитала, до кого він прийшов.
Олег гордо відповів, що прийшов займатися в боксерський зал.
Жінка з посмішкою відповіла:
– Ви рано прийшли, за півгодини до початку тренування. Вам потрібно буде трохи почекати, коли всі зберуться, а потім ще дочекатися тренера, і тоді ви всі зможете піти до роздягальні.
Олег подякував і промовив:
– Я вже зрозумів, що я раніше за всіх прийшов. У мене сьогодні буде перше заняття в боксерському залі, моє перше тренування.
Жінка посміхнулася:
– Не хвилюйтеся. Усе буде добре. Хто приходять уперше, непокояться, а потім, коли починають займатися, то почуваються як удома. Зал для багатьох хлопчаків стає другою домівкою.
Олег був вдячний за підтримку. Він відійшов, аби присісти і почекати на стільчиках.
Хлопець повільно підійшов до стільців, присів на середній і почав поглядати на годинник, що висів на стіні. Годинникова стрілка, відміряючи час, пересувалася дуже повільно. Олег поглядав кожну хвилину на годинник. Йому здавалося, ніби час зупинився. Минуло вже п'ятнадцять хвилин, як він сидів в очікуванні, майже без руху. Він дивився на двері й довгий коридор, наприкінці якого були ще одні двері. Сьогодні всередині великої будівлі було все геть інакше, не таке, як учора, ніби він прийшов у зовсім інше місце. Він сам не вірив у все, що відбувалося, і від цього було не по собі. У всьому були зміни реальності.
Сьогодні перше й надважливе заняття. Олег не знав, що буде далі, але він думав про це. Зараз йому стає байдуже що хто буде казати, адже він розумів, що в майбутньому, якщо сьогодні він витримає тренування, то буде тренуватися разом з усіма. І займатиметься набагато більше, ніж інші хлопчики, а коли матиме вільний час, він так само займатиметься боксом, не витрачаючи його на безглузді речі, такі як походи на вулицю з друзями і вечірні гуляння. Він сам прийняв рішення.
Відчинилися вхідні двері, й почали заходити хлопчики. Вони пройшли біля Олега й одразу попрямували до роздягальні, яка знаходилася, як виявилося, за спиною жінки, що сиділа на вахті. Перевдягнуті у спортивний одяг, із сумками на плечах, юні спортсмен готові були до тренування.
Олег подивився на свій пакунок, і йому стало ніяково. Він відвів очі вбік, а за кілька хвилин побачив, як до вхідних дверей увійшов тренер. Він подивився на Олега і привітався:
– Добрий день.
Олег відповів на привітання й одразу запитав:
– Добрий день. Ви мене пам'ятаєте? Я вчора до вас приходив записатися на бокс.
– Так, я пам'ятаю, – відповів тренер.
– Я хочу займатися боксом, – очі хлопця загорілися.
– Так, добре. Сьогодні ваше перше тренування, і я хочу на вас подивитися, – голос тренера був спокійний і доброзичливий.
– Я взяв із собою спортивний одяг. Як ви казали.
Тренер подивився на білий пакет:
– Добре. Проходьте в роздягальню і переодягайтеся, а потім ідіть до залу, я там на вас чекатиму.
– Дякую, – Олег повільно став зі стільця й пішов до роздягальні. Тренер пішов до свого кабінету. У роздягальні була велика кількість вільних шафок. Він обрав шафку по середині всієї лінії. Повільно роздягнувся, повісив одяг, дістав із білого пакета спортивний одяг, переодягнувся, подивився на шкарпетки. Оскільки змінних у нього не було, він одягнув спортивне взуття. Подивився на всі боки й повільно, з опущеною головою, пішов до виходу, налаштовуючи себе на перше тренування боксом. Шорти були сірого кольору, а футболка чорного, без написів, на ногах – дешеві кеди з білими смугами.
Олег вийшов у хол і розгублено підійшов до жінки, яка сиділа за столом. Від хвилювання він заплутався і не знав, куди йому йти.
– Перепрошую, підкажіть, у якій стороні боксерський зал?
Жінка посміхнулася і відповіла:
– Праворуч від мене наприкінці коридору будуть двері, то за ними знаходиться боксерський зал. Вам туди.
Олег подякував і повільним кроком пішов до великих білих дверей. Відкривши їх, він опинився у боксерському залі. Зал був такий великий, наче футбольне поле. У кутку за стіною – маленький зал, усередині якого висіли боксерські груші. Вчора, коли Олег приходив, аби записатися, тренування проходило на другому поверсі в тренажерному залі. Час від часу тренер відводив туди хлопчиків для вироблення сили. Інша ж група займалася в цьому залі, звідси й лунали звуки ударів, які розносилися по всій будівлі.
По середині не було рингу, як у багатьох боксерських залах. Усі хлопчики одягали рукавички й боксували так, без канатів.