Аліна Стеценко

Твори

Апельсинове чудо

Скрик жагучого сонця сколихнув прірву неба й вона посипалася розмаїтими скалками на здичавілі зіниці блюзнірства, а через сито бистроногих промінчиків спадав грайливий дощик втіхи на усміхнені голівки дітей.
Спалах апельсинового зорепаду розпік вкрадене вугілля на потилицях безсоромників та освітив нації вірний шлях до свідомого пізнання...

Читати повністю →

Невже ти знайшов її?

Невже ти нарешті знайшов казку у засніженій пилюці зламаних років?
Невже ти відкопав давню мрію з багнюки розтоптаних почуттів понівеченої брудом образ душі?
Невже ти повірив у щирість осмислених твоїм серцем беззмістовних фраз?
Невже ти натрапив на щастя, блукаючи у мегабайтах життєвого макросвіту?
Невже ти спіймав надію, повзучи навколішках зі зламаними крилами?
Невже ти побачив світло у мороку власних раптових думок, що ллються з підсвідомого розуміння реальності?..

Читати повністю →

Прозябнуть...

Прозябнуть...
                    в знойно выпившем купе,
Прокашлять...
                    разрумяненное солнце,
Проплакать...
                      под мажоры варьете,
И проклинать.....

Читати повністю →

Свято

Вона йшла поспіхом додому, маленька і беззахисна, зігнута назустріч вітру, хлюпаючи байдуже по чорним калюжам і тримаючи змерзлою рукою відкриту парасольку. "Дощ збожеволів",-— промайнуло в думках, які вже жили завтрашнім днем. Дарма, що сьогодні дощ. Дарма, що до болі темно і холодно. Завтра все буде інакше. Завтра буде сонце, обов'язково, і усміхнене небо. Вона це відчувала. Адже у неї завтра —  СВЯТО.    
Дощ старанно омивав шибки. "Ну і дурний же ти, дощику —  безглузду роботу виконуєш...

Читати повністю →

Ти щось мені шепочеш, вітер?..

Ти щось мені шепочеш, вітер?
Іди геть! Залиш мене!
Я можу літати сама — без твоїх шалених обіймів, без твоїх марнотратних хвилювань — БЕЗ ТЕБЕ!


Ти щось від мене хочеш, ніч?
Забирайся звідси!
Мені достатньо темноти у себе в душі!..

Читати повністю →