Я роздаю із сумом своїм друзям,
А кольорові смуги сподівань
Веселкою розтануть завтра в лузі.
Рум'яний попіл стомлених надій
Я заховаю, може, у шухляді,
Де проліски моїх забутих мрій
Загинули під диким снігопадом.
Тюремні грата ніжних почуттів,
Залізні двері мого напівсерця
На шмаття розірве — не біль, не гнів, —
Байдужість прісна, шкода навіть перцю.