Джордж Бернард Шоу — Пігмаліон (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Поема у п'яти діях

П'єса

Дія перша

Лондон. Ковент-Гарден. Літній вечір. Дощ як із відра. З усіх боків чути, як ревуть автомобільні сирени. Перехожі біжать до ринку й церкви святого Павла, аби сховатися від дощу. Під портиком церкви вже стоїть кілька осіб, зокрема, літня дама з дочкою. Всі чекають, коли припиниться дощ. Тільки один джентльмен не звертає на погоду ніякої уваги, а неупинно записує щось у свій записник.

Чути розмову між літньою дамою й дочкою. Дочка обурюється тим, як довго не повертається її брат, Фреді, що пішов на пошуки таксі. Мати намагається заспокоїти її і захистити сина. У цю розмову втручається перехожий, упевнений, що зараз не можна знайти жодної вільної машини — саме закінчилась вистава у театрі. Дама з обуренням каже, що вони не можуть тут стояти до ночі. Перехожий слушно зауважує: він у тому не винен. На портик забігає мокрий Фреді, машини він не дістав. Сестра дошкульно розпитує, де він був і де шукав таксі. Його знову випроваджують на пошуки: сестра дратівливо звинувачує його в егоїзмі, і Фреді мусить знов бігти на дощ. Він розкриває парасольку і кидається на вулицю, не помічаючи на своєму шляху бідну дівчину квіткарку, яка теж поспішає сховатися від дощу. Кошик із квітами падає з її рук, і цієї ж миті блискавка й грім, наче акомпанують цьому інциденту. Квіткарка кричить: "Куди прешся, Фреді!" Той, на ходу кинувши "вибачте", зникає. Літня дама уважно оглядає квіткарку і здивовано запитує: хіба дівчина знайома з її сином. Квіткарка, очевидно, із тих, хто не впустить свого і вміє за себе постояти за усіма правилами бідних кварталів, де вона виросла. Тому не відповідає на запитання, а докоряє літній дамі поганим вихованням сина: розкидав квіточки бідній дівчині і втік, хай мати платить за це. Літня дама просить дочку дати гроші, та, обурена, не хоче навіть слухати балачки квіткарки. Мати наполягає, і дівчина отримує гроші. Літня дама знов цікавиться: звідки квіткарка знає Фреді. Та здивовано відповідає, що не знає його зовсім і навмання назвала його так, бо "треба ж якось назвати людину, якщо хочеш бути ввічливою". Дочка злорадно каже матері, що дарма викинули гроші, і з огидою відходить від квіткарки. У цей час у портику з'являється літній джентльмен, "приємний тип старого армійця". Літня дама запитує його: чи не схоже на те, що дощ припиниться. Літній джентльмен відповідає: навпаки, дощ пустився ще дужче. Квіткарка теж підтримує цю розмову, аби встановити дружні стосунки з тим джентльменом і запропонувати йому купити квіти. Літній джентльмен каже, що не має дрібняків. Дівчина клянеться, що може розміняти, але той, аби від нього відчепилися; знаходить у кишені і дає квіткарці якісь дрібняки. Перехожий, котрий втручався у розмову літньої дами з дочкою, застерігає дівчину, вказуючи на чоловіка із записником: той записує все, що говориться, — "мабуть, він шпик". Усі обертаються до чоловіка із записником. Квіткарка лякається, починає скиглити, що вона "чесна дівчина, тільки попросила купити квіточку, ні до кого не приставала". Усі, хто зібрався у портику, заспокоюють її, ті, хто стояв далі, розпитують: у чим там справа; здіймається шум і галас, наче й справді щось трапилося. Квіткарка просить захисту в літнього джентльмена, який кинув їй гроші. Чоловік із записником намагається вгамувати квіткарку, запевняючи, що не мав ніяких поганих намірів. Тоді той самий перехожий, заспокоюючи "публіку", говорить, що це зовсім не "шпик", і вказує на черевики джентльмена. Проте юрба хвилюється: навіщо ж він записував усе, що говорила бідна дівчина. Джентльмен показує квіткарці свої записи, але та не може нічого в них розібрати. Перехожий знов вступає в бесіду, та джентльмен із записником перебиває його і дивує всіх тим, що точно вказує місцину, звідки походить цей балакун. Кілька осіб пропонують джентльмену встановити їхнє місце народження; той робить це без жодної помилки. Можливо, з таким номером варто виступати на естраді,— запитує літній джентльмен. Джентльмен із записником відповідає, що подумував над цим. Дочка літньої дами не витерплює і, розштовхуючи всіх, підходить на край портика і дратівливо зауважує, що Фреді й досі немає. Джентльмен із записником, не втримавшись, робить зауваження стосовно місця її народження. Дівчина обурюється і погордливо припиняє розмову. Мати ж просить того джентльмена знайти для тих таксі. Він дістає з кишені свисток. Квіткарка знов лякається, гадаючи, що свисток поліцейський, але перехожий, який, напевно, знає все про "шпиків" і поліцію, заспокоює її — то спортивний свисток. Джентльмен із записником зауважує: між іншим, дощ припинився. Перехожий обурюється: чому ж він раніше мовчав і забивав їм голову своїми "трюками". Усі розходяться. Літня дама з дочкою йдуть на автобус. Залишаються у портику лише квіткарка, літній джентльмен і джентльмен із записником. Літній джентльмен виявляє зацікавленість здібностями чоловіка із записником. Той пояснює, що може точно вказати, де виросла людина, завдяки її вимові. Він фахівець у цій справі. Фонетика його професія й захоплення, яке ще й дає йому можливість заробляти гроші: чимало багатіїв хотіло би приховати своє походження та вимова їх видає. Він учить їх говорити так, як говорять у найпрестижніших районах. Наприклад, із цього дівчиська через кілька місяців він міг би зробити "справжню герцогиню, вона змогла б навіть найнятися покоївкою або продавщицею, а для цього, як відомо, треба мати більш досконалу мову". Літній джентльмен розповідає, що й сам вивчає індійські діалекти. Джентльмен із записником не дає йому договорити, схвильовано запитує, чи не знає він полковника Пікерінга. Літній джентльмен відповідає, що це він і є: приїхав у Лондон, аби познайомитися з видатним ученим, автором "Універсального словника Хіггінса", професором Хіггінсом. Якого й бачить перед собою — підхоплює джентльмен із записником. Хіггінс і Пікерінг дуже задоволені зустріччю, домовляються піти разом повечеряти й обговорити подальші плани спільної роботи. Квіткарка нагадує про своє існування, просить купити квіточку, скаржиться, що немає чим сплатити за квартиру. Хіггінс обурено натякає, що вона збиралася розміняти чималі гроші. Дзиґарі б'ють пів на північ. Хіггінс називає цей дзвін "вказівкою Всевишнього" і кидає квіткарці у кошик жменю монет. Хіггінс і Пікерінг ідуть. Квіткарка не своя з радощів. Прибігає Фреді: він нарешті знайшов таксі. Розгублено запитує, хто ж поїде — адже ні матері, ні сестри тут уже немає. Квіткарка запевняє, що вона охоче скористається машиною. Таксист хотів було зачинити дверцята перед дівчиною, але та показує йому жменю грошей і, звелівши везти "що є духу" до будинку "поруч із гасовою крамничкою", сідає у машину. Фреді вражено дивиться їй у слід.

Дивіться також

Дія друга

Дія відбувається на квартирі професора Хіггінса, котра більше схожа на наукову лабораторію, ніж на помешкання. Тут картотеки, муляж голови, який показує голосові органи, фонограф, інші прилади та інструменти, необхідні професору для роботи. Полковник Пікерінг сидить за столом, перебираючи картки. Хіггінс стоїть біля картотеки. У денному світлі видно, що це огрядний чоловік років на сорок, міцного здоров'я. "Він належить до того типу науковців, які палко і пристрасно ставляться до всього, що може бути предметом їхнього наукового інтересу, а цілком байдужі до себе і оточуючих, зокрема, до їхніх почуттів. Не зважаючи на свій вік і статуру, він дуже схожий на допитливу дитину, яка галасливо й стрімко реагує на все, що привертає її увагу, і, як дитина, потребує постійної уваги і нагляду, аби не скоїлось лиха". Професор Хіггінс демонструє враженому полковнику Пікерінгу свою апаратуру, за допомогою якої він записав сто тридцять голосних звуків. Економка професора, місіс Пірс, сповіщає про прихід "молодої особи", яка стверджує, ніби Хіггінс буде радий її бачити. Місіс Пірс трохи здивована цим візитом, але, можливо, професор хотів записати вимову дівчини на своїй апаратурі. Хіггінс і Пікерінг радіють можливості разом оформити "фонетичний матеріал". До кімнати заходить квіткарка. Видно, що вона намагалася причепуритися, на її капелюшку красується яскраве пір'я, а пальто майже чисте. Хіггінс відразу впізнає дівчину і говорить, що прикладів діалекту, на якому вона розмовляє, у нього досить, тому хай "провалює звідси". Квіткарка радить "не задаватися", бо він ще не знає, у якій справі вона прийшла, і, звертаючись До економки, запитує, чи сказала та, що вона "приїхала на таксі". Економка дивується, навіщо "такому джентльмену" знати, як дісталася до них ця дівчина. Квіткарка зневажливо каже, що може піти і в інше місце, якщо цей "вчитель такий гордовитий": вона прийшла брати у нього уроки. Хіггінс зміг лише вигукнути щось на знак здивування і скам'янів. Дівчина зауважує, що він міг би запропонувати їй сісти, якщо такий вже джентльмен, бо вона ж таки має до нього справу. Хіггінс, отямившись від подиву, запитує Пікерінга, що їм "робити з цим опудалом, запросити сісти чи спустити сходами". Пікерінг, дуже ввічливо і лагідно, запитує, навіщо дівчині вчитися вимові. Та пояснює, що хоче піти на роботу у квітковий магазин, а з її вимовою туди не беруть. Потім нагадує: Хіггінс вчора сам похвалявся, нібито може "зробити з неї леді, що й продавщицею приймуть". Місіс Пірс дивується: певно, дівчина така дурна, що Вважає, ніби зможе сплатити уроки професора Хіггінса. Від цих слів професор вже остаточно отямився, він пропонує дівчині сісти і запитує, як ту звуть. Квіткарка називає своє ім'я — Еліза Дуліттл. Хіггінс цікавиться, скільки ж вона збирається йому платити. Еліза відповідає, що добре знає, скільки коштують уроки, бо одну її приятельку вчить французькій мові справжній француз. Вона же хоче навчитися говорити на рідній, тому, звичайно, плататиме трохи менше. І називає свою ціну — шилінг за годину. Хіггінс встає і, неначе роздумуючи, ходить по кімнаті. Потім, звертаючись до Пікерінга, промовляє, що таких великих грошей йому ще ніхто не пропонував. Пояснює: якщо дивитися на цей шилінг у процентному відношенні до прибутків дівчини, то той шилінг важать стільки ж, скільки шістдесят фунтів мільйонера, Еліза лякається і плаче: вона не говорила про шістдесят фунтів, стільки грошей вона не має.

1 2 3 4 5
загрузка...