Джордж Бернард Шоу — Пігмаліон (виклад змісту)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Дія перша

Лондон. Пізній вечір. На вулиці величезний дощ. Деякі люди свистять, аби піймати таксі, інші — біжать заховатися від зливи під портиком церкви святого Павла. Сюди ж забігають і дама з дочкою, одягнені у вечірні сукні. Сховавшись, люди починають милуватися дощем, і тільки один чоловік стоїть спиною до всіх, занотовуючи щось у своєму блокноті. На годиннику — за чверть дванадцята ночі.

Між матір'ю та дочкою починається розмова. Молодша обурена тим, що її брат пішов шукати таксі вже більше двадцяти хвилин назад і досі не повернувся. Перехожий, що стояв біля них і ймовірно підслухав розмову, зауважує, що не так давно закінчилася вистава в театрі поблизу, і таксі не буде аж поки вони не порозвозять тих, що вийшли з театру. Дочка продовжує обурюватись, матір же захищає сина. Та тут під портик забігає Фредді (той, про кого вони говорили) у вечірньому костюмі, майже повністю мокрий. Дочка запитує, чи не знайшов той якесь таксі, на що той відповідає, що "не знайти таксі ні за гроші, ні за очі хороші". Тут обурюватись починає й сама мати, стверджуючи, що Фредді, мабуть, і не шукав його, як слід. Син відповідає, що таксі немає через дощ, який хлинув так несподівано, що всім враз стали потрібні засоби пересування, а таксі — єдиний варіант у такий час. Сестра починає розпитувати Фредді про місця, куди він бігав шукати таксі, і згодом відправляє його знову на пошуки. Розкривши парасольку, він вибігає з-під портика так різко, що навіть не помічає бідну квіткарку, яка бігла сховатися від дощу. Фредді вибиває їй з рук кошика, на що та миттєво реагує: "Ну шо се ти, Хреді! Чо' ни дивисся, куди ступаїш, любчику?". Дівчина-квіткарка нагинається і починає збирати квіти, вкладаючи їх назад до кошика, тоді як Фредді, миттєво вибачившись, зникає. Коли син відбіг достатньо далеко, мати дає квіткарці грошей, аби дізнатися звідки та знає ім'я її сина, та квіткарка відповідає, що назвала його навмання просто з намагань бути ввічливою.

Дивіться також

Літній джентльмен-військовий забігає під портик, закриває парасольку і струшує з неї краплі води. У цей час дівчина-квіткарка намагається продати йому свій товар, та чоловік відповідає, що не має дрібних грошей. Та згодом він все-таки знаходить монети в кишені і дає квіткарці, перехожий, що раніше розмовляв з дамою та дочкою, застерігає квіткарку, щоби та звернула увагу на чоловіка з записником — "може, то шпик". Квіткарка обурюється й починає кричати, що нічого поганого не хотіла, а намагалася лише продати йому квітку, що буцімто й так не має грошей на прожиток. Люди, що стояли під портиком, ховаючись від дощу, почали заспокоювати її, запевняючи, що нічого не сталося. Недовірлива квіткарка просить, аби її честь та гідність захистив сам літній джентльмен. Після цього в розмову встряє й чоловік із записником (якого всі вважали шпигуном), переконуючи всіх, що не має поганих намірів, і що він — не "поліцайський навушник". Тоді квіткарка цікавиться іншим: з якою метою чоловік записував її слова та просить показати їй блокнот. Записувач без вагань показує їй свої записи, проте сама квіткарка не може в них нічого розібрати. Записувач зачитує слова, імітуючи вимову жінку: "Висиліше, копитане". Жінка впадає в паніку, мовляв не називала вона його "копитаном", і просить заступитися за неї джентльмена, який підтверджує, що не потребує захисту "від надокучливих молодих жінок" і що сам може розібратися в ситуації. Далі стається щось дивне й неочікуване: кожного разу, коли хтось говорить, записувач якимось чином визначає походження людини, стверджуючи, що для цього йому потрібно просто звернути увагу на вимову, адже в кожному регіоні вона різна.

Злива стихає. Мати з дочкою ідуть на автобус, так і не дочекавшись Фредді. Під портиком залишаються тільки квіткарка, записувач і джентльмен. Квіткарка, як і раніше, нарікає на свою тяжку долю, а джентльмен натомість запитує записувача про секрет його таланту, на що той відповідає, що в цьому йому допомагає звичайна фонетика, а сам він займається наукою вимови, хвалиться, що визначає місце людини в межах 6 миль, а у Лондоні — 2 миль або й вулиць. Стверджує, що це неабияк допомагає підзаробити йому — вчить людей позбуватися акценту певної місцевості. Чоловіки просять квіткарку не хникати. Записувач зауважує, що та бідна англійська, якою зараз розмовляє квіткарка, не дасть жінці вибитися в люди, а також стверджує, що міг зробити з цієї "ганьби шляхетної архітектури царицю Савську". Розговорившись, чоловіки розуміють, що займаються однією справою, ба-більше — шукали один одного й давно хотіли зустрітися. Записувача звали Генрі Гіггінс, джентльмена — полковник Пікерінг. Чоловіки домовляються про зустріч і щедро кидають квіткарці монети, яких їй вистачило, аби взяти собі таксі, що його знайшов Фредді та, дізнавшись, що мати з сестрою вже давно пішли, поступився місцем квіткарці. Таксист попереджає, що не збирається підвозити жінку, бо знає, що та не має достатньо грошей, аби розплатитися, але вона показує йому жменю монет і сідає на заднє сидіння машини, звелівши відвести її в будинок біля гасової крамнички та хвалячись, що користувалася цим видом транспорту вже сотні разів. Коли машина приїхала на місце призначення, квіткарка запитала вартість, і дізнавшись, що треба платити цілий шилінг, відмовляється платити. Водій таксі, поглузувавши з жінки, їде геть.

Квіткарка заходить до свого бідного помешкання: "крихітної кімнатчини, обклеєної хтозна-колишніми шпалерами, що пообвисали у вогких місцях. Розбиту шибку у вікні заклеєно папером. На стіні пришпилено видерті з газет портрет популярного актора й сторінку модних дамських суконь, яких бідній квіткарці з її статками нізащо купити. У вікні висить пташина клітка, але її мешканець давно здох, тож клітка — всього лиш пам'ять про нього". Дівчина сідає на ліжко, рахуючи заробітну плату за сьогодні, та раптом гасова лампа згасає, і жінка, не перевдягаючись, залазить у брудну постіль.

Дія друга

Дія починається об одинадцятій ранку у вітальні Гіггінсової лабораторії на другому поверсі. Кімната гарно оздоблена, у кутку — камін, а біля нього шкіряне крісло, є величезний рояль, телефон, фонограф та багато інших предметів, що вказували на стан чоловіка. Пікерінг сидить за столом, розкладаючи картки, а Гіггінс стоїть біля нього, розглядаючи кімнату. Господар будинку показує Пікерінгу все нові й нові фонетичні картки, та гість розуміє, що не може засвоїти й половину з них, хоч і захоплено говорить, що це стане для нього величезним уроком на майбутнє, адже він думав, що добре обізнаний у своїй галузі.

У цей час до кімнати заходить місіс Пірс — економка пана Гіггінса, повідомляючи, що до господаря завітала невідома молода жінка, проста-простісінька. Покоївка вважає, що ймовірно треба було відрядити її додому, проте в один момент їй прийшло в голову все-таки розповісти про гостю господареві, адже та мала жахливу вимову і, мабуть, містерові Гіггінсу було би цікаво з нею поспілкуватися. Та коли економка запросила її зайти до кімнати, чоловіки зрозуміли, що перед ними Квіткарка, яку вони вчора зустріли біля собору. З її вигляду було зрозуміло, що вона хотіла виглядати якнайохайніше перед Гіггінсом та Пікерінгом і ймовірно, що одягла найчистіші речі, проте фартушок був бруднуватий, а капелюх вже поношений. Більш того, гостя попросила, щоб покоївка сказала чоловікам, що вона приїхала до цього будинку на "дорогих таксях", проте покоївка тільки засміялася. Квіткарка зізналася, що хотіла би змінити свою вимову задля того, аби працювати у квітковому магазині, а не торгувати на розі вулиці, а, як зазначив раніше Гіггінс, для цього їй потрібно гарно говорити. І заради змін вона готова була навіть платити, але з тієї суми, яку назвала жінка, чоловіки тільки засміялися, мовляв за такі гроші її ніхто вчити не буде, хоча для квіткарки це була велика сума. Та йдучи далі Гіггінс все далі продовжує глузувати з дівчини та вигонити її з будинку. Натомість Пікерінг значно уважніший до її почуттів і навіть наважується назвати її "міс Дулітл" та пропонує залишитись у будинку й поговорити більше про її проблеми та можливі шляхи їхнього вирішення. Більше того, Пікерінг стверджує, що якщо Гіггенс і справді зможе змінити вимову квіткарки насільки, що це допоможе їй в майбутньому влаштуватися в квітковий магазин, то він готовий покривати всі витрати експеременту, бо аж надто вже йому цікаво побачити результат такої сміливості.

Захопившись ідеєю свого товариша, Гіггінс вирішує дати квіткарці шанс і наказує економці добре вимити Елізу (таке було ім'я квіткарки), спалити її старий одяг, а натомість дати їй чисте вбрання чи замовити щось для неї. Та квіткарка обурюється з такого ставлення до неї, бо ж вона просила просто навчити її гарно говорити, а не купати її та дарувати новий одяг. Дівчина погрожує викликати поліцію або ж негайно покинути будинок Гіггінса. Проте Пікерінг разом з місіс Пірс вмовляють господаря змінити тон розмови й стати більш привітливим та добрим до квіткарки. Той погоджується, одразу ж після цього Еліза й справді заспокоюється, професор дати їй шоколаду, та спочатку його довелося спробувати самому, бо квіткарка подумала, що в цьому домі її хочуть отруїти. Після умовлянь як Гіггінса, так і Елізи вони дійшли згоди залишити дівчину в цьому будинку на 6 місці, а за цей час професор обіцяв навчити її гарної вимови та манер справжньої леді. Спочатку місіс Пірс за проханням Гіггінса відводить квіткарку на другий поверх до її спальні. Це була невелика кімната, проте для Елізи вона здалася аж занадто розкішною. Після цього економка повела дівчину до ванни, наголошуючи, що їй треба терміново покупатися. Та квіткарка опирається, говорить, що нізащо не намочить усе своє тіло у воді з цього "казана", наводячи приклад якоїсь дами, що померла від того, що приймала ванну щовечора. Та покоївка наполягає: якщо вже прийшла в цей будинок і хочеш сидіти за одним столом разом із професорами, то зобов'язана митися, бо якщо не будеш цього робити, то будеш смердіти, а це, безумовно, не сподобається професорам. Покоївка наполягає на тому, щоб квіткарка негайно йшла до спальні, знімала всі свої речі та одягала халат, а тим часом місіс Пірс мала підготувати для неї теплу ванну, проте й тут виникли проблеми: Еліза подумала, що таким чином у цьому домі хочуть, щоб вона померла від холоду, бо ж як то: переодягатися на ніч у нову одіж, непрогріту потом.

1 2 3 4
загрузка...