Джордж Бернард Шоу — Пігмаліон (скорочено)

ДІЯ ПЕРША

Лондон. Ковент Гарден — площа в Лондоні. Літній вечір. Злива. Перехожі ховаються від дощу під портиком церкви Святого Павла. Серед них пані з донькою. Обидві у вечірніх сукнях. Усі невдоволені. Лише один чоловік щось зосереджено занотовує у свій записник, повернувшись до натовпу спиною.

Годинник видзвонює чверть на дванадцяту.

Дочка жаліється матері, що змерзла, а брата Фреді, який побіг узяти таксі, вже двадцять хвилин немає. Почувши це, чоловік із натовпу говорить, що в цей час таксі годі шукати, адже багато людей повертаються з театрів, і всі машини будуть зайняті. Дочка невдоволена затримкою брата, а мати намагається виправдати сина, хоча й сама вже починає нервуватися.

Раптом з'являється Фреді у змоклих нижче колін брюках. Він не знайшов таксі, хоча оббігав усі вулиці. Роздратована мати знову посилає сина за машиною. Юнак розкриває парасольку, кидається в бік вулиці, але раптом зіштовхується з квіткаркою і вибиває з її рук кошика з квітами. "Ну, ти, Хреді, дивись, куди сунеш!" — гнівно кричить квіткарка і підбирає розкидані квіти.

Дівчину з квітами важко назвати привабливою. У неї брудне, мишачого кольору волосся, погані зуби, нечищений одяг, розвалені черевики...

Мати вражена, що дівчина назвала сина по імені і намагається дізнатися, звідки вона його знає. Жінка навіть купує у дівчини пом'яті квіти. А та, отримавши гроші, пояснює, що назвала хлопця першим ім'ям, яке їй спало на думку, для того, щоб виявити люб'язність.

У цей час під портик церкви поспішає літній пан із зовнішністю кадрового воєнного у мокрому вечірньому костюмі. Він підходить до того місця, де сидить квіткарка. Дівчина відразу ж починає пропонувати панові букетик. Пан невдоволений надокучливістю квіткарки, проте купує букетик і відходить у інше місце.

Чоловік із натовпу почав соромити дівчину і звернув її увагу на якогось типа, який уважно прислухався до розмов і щось ретельно записував. Перелякана торговка вирішила, що цей чоловік поліцейський, і стала голосно доводити, що вона порядна дівчина, а заговорила до пана тільки тому, що хотіла продати йому квіти. Дехто із публіки намагається заспокоїти її, хтось сердито говорить, щоб вона не горлала так голосно, а ті, що стояли оддалік і нічого не чули, почали розпитувати про причину скандалу.

Чоловік із записником був вражений галасом, який зчинила квіткарка. Він твердо, але без злості звелів їй замовкнути і поясний, що записував те, як вона говорить, а потім прочитав записане, точно відтворивши її грубу, неграмотну вимову. Щоб довести публіці, що він не полісмен, чоловік із записником назвав кожному із присутніх місце, звідки хто родом, і пояснив, що дізнався про це за їхніми діалектами.

Дощ припинився, і натовп став розходитися. Мати з дочкою, не дочекавшись таксі, пішли до автобусної зупинки. Біля церкви залишилися пан із записником, пан із військовою виправкою і квіткарка, яка все ще продовжувала виявляти своє невдоволення тим, що пан записав усе, що і як вона говорила.

Чоловіки розговорилися, і пан із записником пояснив, що займається фонетикою. Це його хобі, але воно дає непоганий заробіток, адже зараз час вискочнів, які хоч і "розпрощалися зі своїм злидарським кварталом, але варто їм мовити слово — і вимова їх виказує. І ось є я, який може їх навчити..." Більше того, пан із записником заявив, що за три місяці він навіть дівчину з лондонських підворіть, якій "з такою вимовою сидіти... повік у канаві", зміг би перетворити на герцогиню. "Я міг би навіть забезпечити їй місце покоївки або продавщиці в магазині. А там бездоганна вимова ще важливіша". Виявилося, що пан із військовою виправкою теж цікавиться діалектами. Ці два чоловіки вже давно хотіли познайомитися. Випадкова зустріч зблизила Хігінса — чоловіка із записником і Пікерінга — джентльмена, який приїхав із Індії умисне, щоб зустрітися із укладачем "Універсального алфавіту Хігінса".

Чоловіки домовилися повечеряти разом. Коли вони проходили повз квіткарку, та знову нагадала про себе. Дівчина намагалася продати їм квіти і канючила гроші. Хігінс кинув їй у кошик жменю монет. Вражена квіткарка роздивляється гроші, дивуючись щедрості вченого, а потім сідає в таксі, яке все ж таки дістав Фреді, і називає здивованому водієві адресу: "Беконхамський палац!" У вузькому провулку за гуталіновою лавкою вона зупиняє таксі і стомлено рушає до свого помешкання.

Це — невеличка вогка кімнатка, у якій "замість розбитої шибки вікно затулене картоном". За ліжко править лава, накрита купою лахміття. Ще у злиденний прожитковий мінімум входять скриня, миска, глечик, стіл, стілець, викинуті з якоїсь селянської кухні.

Дівчина перелічує зароблені гроші, а потім знімає шаль та спідницю, лягає в ліжко і долучає одяг до численних укривал.

ДІЯ ДРУГА

Одинадцята ранку наступного дня. Лабораторія Хігінса. У кутку кімнати — дві високі картотечні шафки, поряд на письмовому столі фонограф, ларингоскоп, органні трубочки із повітряними міхами, набір газових пальничків, кілька камертонів, макет людської голови в натуральну величину, на якому показано голосові органи в розрізі. Далі — камін, біля нього зручне крісло та ящик для вугілля. Ліворуч — шафка із шухлядками, на шафці — телефон і телефонний довідник. Далі, в кутку — концертний рояль, перед ним не стілець, а довга лава. На роялі — ваза з фруктами, цукерками й шоколадками.

На стінах висять гравюри.

У кімнаті Пікерінг і Хігінс. При денному світлі видно, що Хігінс — "міцний, життєрадісний, міцного здоров'я чоловік років сорока. Попри свій вік і статуру він нагадує непосидющу дитину, яка напрочуд жваво й бурхливо реагує на все цікаве і з якої не можна спускати ока, аби часом не сталася шкода". Він має по-дитячому мінливу вдачу: у хвилину доброго гумору — добродушно бурчить, але якщо йому щось не до вподоби — враз вибухне гнівним буревієм. Та на нього важко розсердитися — настільки він безпосередній і прямодушний.

Хігінс і Пікерінг говорять про звуки мовлення і різницю між ними, коли до кімнати входить економка Хігінса пані Пірс. Розгублена жінка говорить, що прийшла молода дівчина, у якої жахлива вимова, але оскільки до вченого іноді приходять такі дивні відвідувачі, то вона вирішила впустити і її.

До кімнати входить учорашня знайома квіткарка при повному параді. "На ній капелюх із трьома страусовими перами жовтогарячого, блакитного та червоного кольору, фартух тепер майже чистий і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує Пікерінга...", але Хігінс поставився до гості байдуже. Він пізнав дівчину і розчаровано сказав, що її вимова його не цікавить. Та квіткарка пихато заявила, що приїхала на таксі, щоб брати у вченого уроки правильної вимови, і готова платити за це. Вона не хоче торгувати на вулиці, а в "магазині продавщицею" не беруть, бо вона не вміє "балакать по-пра'ільному".

Пікерінг із вишуканою люб'язністю запросив дівчину сісти і спитав її ім'я. Дівчина гордо відповіла, що її звуть Еліза Дулітл. Вона страшенно образилася, коли чоловіки зі сміхом стали декламувати віршик:

Ліза, Еліза та Єлизавета

Квіти збирали в саду для букета.

Три гарні фіалочки там відшукали.

Взяли по одненькій, а двох не зірвали.

Дівчина запропонувала Хігінсу за урок шилінг, адже вона буде вчити рідну мову, яку вже знає. Учений зі сміхом пояснив другові, що Еліза пропонує йому дві п'ятих від свого денного заробітку, і якби вона була мільйонершею, то це було б десь шістдесят фунтів. "Непогано! Чорт забирай, колосально! Стільки мені ще ніхто не платив", — вигукнув Хігінс. Перелякана Еліза підхопилася на ноги, на її очі навернулися сльози. Хігінс дав їй носовичка, але спантеличена дівчина не знає, що з ним робити. Вона безпорадно дивиться на чоловіків, а потім ховає хусточку подалі.

Пікерінг, сміючись, нагадав Хігінсу вчорашню розмову про те, що нібито вчений за три місяці може перетворити навіть таку вульгарну замазуру на герцогиню. "Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки пощастить видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі, і сам покрию витрати на її навчання". Хігінс захопився ідеєю Пікерінга і пообіцяв: "За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно!"

Він хотів розпочати навчання негайно і наказав економці відмити дівчину, а її одяг спалити. Та пані Пірс зауважила, що "не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі". Що з нею буде, як навчання закінчиться? Куди вона піде? Хто нею буде опікуватися, адже Еліза не має матері, а батько вигнав її з дому? Та Хігінс не хоче думати про перспективу Елізи повернутися в багно, коли вона вже пізнає інше життя. Він не вірить, що дівчина має почуття, на які треба зважати, і не звертає особливої уваги на репліку Елізи: "Совісті в вас нема, от шо! Вам же на всіх начхать, крім себе". Вона готова покинути будинок, де її не визнають за людину, але хитрий Хігінс задобрює Елізу цукерками, розповідає про райдужні перспективи їздити на таксі скільки заманеться, спокушає багатими женихами.

Пані Пірс провела Елізу на другий поверх, показала її кімнату, запропонувала прийняти ванну. Дівчина й гадки не мала, що можна спати в ліжку, перевдягнувшись у нічну сорочку, що можна скупатися у ванні і залишитися живою та здоровою, адже усі вісімнадцять років свого життя Еліза спала не роздягаючись і ніколи повністю не милася. З великими труднощами пані Пірс вдалося умовити Елізу скупатися.

Тим часом у кімнаті під відчайдушні крики Елізи Хігінс з полковником міркують над подальшою долею дівчини. Пікерінга непокоїло, чи порядний Хігінс у стосунках із жінками. Вчений пояснив, що він — переконаний холостяк. Елізу сприймає як свою ученицю і це для нього святе. Він упевнений, що "навчити когось можна тільки за умови, що вчитель глибоко шанує особистість учня". На уроці жінка для нього — "все одно, що шмат дерева". Тоді він і сам стає, немов дерев'яний.

До кімнати заходить пані Пірс. У руках в неї капелюх Елізи. Економка прийшла, щоб поговорити не про Елізу, а про поведінку самого Хігінса. Вона нагадала вченому, що він дуже часто вживає лайливі слова "в біса", "до біса", "якого біса", з якими вона змирилася, але при дівчині їх говорити не варто.