Вони були свідомими, що вживання алкоголю навпаки допомагає їм долати хвороби в житті. Місіс Ейнсворд-Гілл занепокоєна тим, що юна квіткарка зростала в такому поганому середовищі, та Еліза тільки засміялася — чого ж там поганого. Гіггінс починає розуміти, що здоровий глузд у Елізи закінчується, і дівчина починає говорити дурниці, що тільки перекреслюють її як леді, тому показує квіткарці на годинника. Еліза розуміє, що саме час прощатися. Фредді запитує її: чи йтиме вона через парк, бо він міг би провести її, та дівчина спалахує — буде їхати тільки на таксі. Еліза виходить з будинку, а Фредді ще кілька хвилин стоїть на балконі, аби угледіти дівчину. Досить довго ще присутні обговорюють "новий стиль" — манери, які продемонструвала їм дівчина. Місіс Ейнсворд-Гілл ніяк не може оговтатись від манер квіткарки, зауважує, що, можливо, вона (місіс Ейнсворд-Гілл) і трохи старомодна, але всі ті вирази квіткарки — то вже занадто. Жінка просить свою дочку ніколи так не висловлюватись, бо вона вже почала помічати в її манері слова "мерзота" та "свинство". Та Клара запевняє матір, що це ж така мода зараз, це ж саме стверджує й Гіггінс. Місіс Ейнсворд-Гілл говорить, що їм час іти. Гості прощаються, а Фредді говорить місіс Гіггенс, що хотів би ще раз побачитись з міс Дулитл, тому неодмінне прийде і на наступний день гостей у цей будинок. Після того, як всі розійшлися, Гіггінс запитує в матері, чи можна міс Дулитл уже показувати іншим людям, бо вона ж ніби так добре сьогодні поводилась, на що та відповідає: "Вона — тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчини, але якщо ти гадаєш, що вона не видає себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!" У розмову вмішується Пікерінг, мовляв якщо ще трохи змінити мову дівчини, то, можливо, з неї таки щось вийде. Але мати запевняє, що квіткарка не зможе змінитися, поки її виховує Гіггінс, бо той має мову пристойну хіба для матросів, але ніяк не для вишуканих розмов. Гіггінс ображається. Далі мати запитує його про те, що квіткарка робить у будинку його сина, на що той зауважує, що вона там просто проживає разом з ними, але потім додає, що вона ще й виконує певний ряд обов'язків: нагадує Гіггінсу про всі його важливі зустрічі, знає, де лежать всі його речі тощо. І це значно полегшує роботу економці. А далі вже разом і Пікерінг і Гіггінс починають перераховувати всі її вміння: вона ж і на роялі грає, має чудовий слух, чудово запам'ятовує мелодії. Їх перериває місіс Гіггінс, запитує, що вони збираються далі робити з квіткаркою, бо ж на леді вона все ще не схожа, та чоловіки це заперечують, мовляв уже майже досягли своєї мети. Гості прощаються з місіс Гіггінс.
Поки ще Гіггінс не виграв свого закладу, бо ж квіткарка все ще залишається квіткаркою, а не леді. Та все ж якщо герцогинею її назвати складно, то за княжну вона може зійти. Щоб показати цю ситуацію, автор просить нас уявити подію в одному з Лондонських посольств: до розкішної будівлі з червоними килимами під'їжджає дорогий автомобіль, з нього виходить Пікерінг і подає руку Елізі. Дівчина одягнена у красиву вечірню сукню, манто, вся в діамантах та з квітами. За ними з авто виходить Гіггінс. Вони заходять у будинок. Еліза пішла до жіночої роздягальні, чоловіки зайшли до гардеробу для містерів. Там вони зустрілися з одним молодим чоловіком, він представив себе "Волосатим Діком" — найпершим та найкращим учнем Гіггінса. Сьогодні він працює перекладачем, знає близько 30 мов і тут, на церемонії, він конче потрібний. До Діка підбігає лакей і говорить, що той негайно потрібен нагорі. Перекладач виявляється справжнім знавцем мов і може розрізняти "калічену" англійську від справжньої — шляхетної. Він піднімається нагору, а Гіггінс з Пікерінгом залишаються внизу. Гіггінс говорить, що якщо той і справді великий знавець, то може легко викрити Елізу й почати глузувати з неї. Та якщо так станеться — він програє заклад.
У цей час до чоловіків повертається Еліза. Гіггінс дає їй останні настанови. І вони вирушають далі. Лакеї вітають їх. Вони піднімаються нагору. Там їх зустрічають посол з дружиною, біля якої стоїть і той перекладач Непомук (Волосатий Дік). Присутні вітаються. Господиня говорить до Гіггінса, що та дівчина зробить сенсацію серед присутніх, цим самим лестить Гіггінсу. Та в цей же час господиня просить свого перекладача (Діка) вивідати все про міс Дулітл. Еліза проходить по кімнатах, роздивляючись усе. Усі присутні відкладають свої справи, аби хоч одним оком глянути на дівчину, її розкішну сукню, ходу та діаманти. На господарів будинку вона теж справляє неабияке враження. Господиня підходить до Гіггінса з проханням розповісти все про чарівну леді, з якою він прийшов на цю церемонію. Та в цей же час до гурту приєднується й перекладач, який запевняє присутніх, що та дівчина — підставна особа, мовляв її прізвище не може бути Дулітл, бо це англійське прізвище, а вона не тої крові, бо розмовляє англійською майже ідеально — так розмовляють тільки чужоземці, який вчили мови. Непомук запевняє, що дівчина — угорка королівської крові, проте хитрує, запевняючи ніби не розмовляє угорською. Господиня та перекладач впевнені, що дівчина щонайменше князівна, Гіггінс задоволений їхнім враженням. Гурт розпадається й Гіггінс залишається на самоті, до нього згодом приєднуються Еліза та Пікерінг. Дівчина говорить, що втомилася (її, до речі, прирівнювали до самої королеви Вікторії), а Пікерінг зголоднів. Тож гурт вирішує покинути церемонію та вшиватися звідси в якесь інше місце.
Дія четверта
Дія відбувається в лабораторії на Вімпол-стріт. На годиннику дванадцята ночі. Надворі літня ніч. Зі сходів чути голоси Пікерінга й Гіггінса. Останній просить першого замкнути двері, бо на вулицю в таку пору вже точно ніхто не виходитиме. У кімнату заходить Еліза у тому ж вишуканому вбранні, у якому ходила на церемонію. Пікерінг з Гіггінсом домовляються кинути одяг просто на підлогу, а вже зранку місіс Пірс кудись приткне його, ймовірно подумавши, що чоловіки були п'яні (хоча й насправді були напідпитку). Пікерінг запевняє, що Гіггінс таки виграв свій заклад, зробивши з Елізи справжню пані, і її поведінка на церемонії це підтвердила. Чоловіки обговорюють те, як сильно хвилювалися на церемонії, Еліза сидить у кріслі, мов закам'яніла. Та після того, коли Гіггінс підводиться і наказує дівчині вимкнути світло, Еліза зривається й кидає капці просто Гіггінсові в обличчя: їй набридло, що він ставиться до неї, як до ганчірки. Дівчина впевнена, що краще б він залишив її квіткаркою, аніж ставився отаким чином. Гіггінс починає розпитувати дівчину, у чому причина її люті. Вона відповідає, що хвилювання та тяжкі дні закінчилася тільки для нього, перед нею ж — невідомий шлях, вона не знає, що робити далі, і що з нею далі буде. Гіггінс просить не хвилюватися її з цього приводу. Він поки ще не розмірковував над цією ситуацію, але скоро вони обов'язково щось вирішать — модливо, можна вже й заміж іти, бо тепер вона має красиве обличчя та гарне вбрання, але те все потім. Еліза обурюється, що раніше вона продавала квіти, а тепер має торгувати собою. Не хотіа вона таких змін! Гіггінс говорить, що все це дурниці, ніхто не буде силувати її виходити заміж за нелюбого, та й з її нинішніми знаннями можна й давню мрію втілити — відкрити квітковий магазин: якщо колись ця ідея здавалася їй недосяжною, то тепер містер Пікерінг може допомогти їй в цьому, бо ж має багато грошей (сміється). Гіггінс не бажає далі розмовляти на цю тему і спирає це все на жахливу втому. До того, як Гіггінс забирає свої капці та йде до кімнати, Еліза запитує його про речі, які належать їй, бо ж одяг дівчини чоловіки спалили ще першого дня. Гіггінс відповідає, що всі речі належать тільки їй, окрім коштовностей, бо їх взято напрокат. Тут уже Еліза починає глузувати з чоловіків: знімає з себе коштовності і віддає їх Гіггінсові, аби той забрав їх собі на цю ніч, бо ж ще звинуватить потім бідну дівчину в крадіжці. Один з перснів, які віддала Еліза, купував їй Гіггінс. Цим перстнем він жбурляє в рояль, Еліза ухиляється й просить не бити її (хоча той і не збирався).
Еліза шукає перстень на підлозі, а потім піднімає його та кладе на десертну тарілку. Розлючено піднімається на другий поверх. Заходить у свою кімнату. Знімає вечірню сукню та черевики. Натомість одягає вбрання для прогулянки, бере сумочку, переконавшись, що в ній є гаманець, гасить світло та розлючено виходить з будинку.
На вулиці стоїть закоханий Фредді та дивиться на вікно Елізиної кімнати, промовляючи слова кохання. З будинку виходить Еліза, помічає хлопця та запитує, що він тут робить. Той відповідає, що проводить тут кожну ніч, бо кращого місця не знає. Називає її міс Дулітл, хоч дівчина просить звертатися до неї "Еліза". Фредді засипає її поцілунками, Еліза відповідає йому взаємністю. До них підходить поліцай із запитанням, чому вони цілуються. Фредді відповідає, що вони щойно заручилися. Закохані тікають до Кавендіш-скверу. Фредді запитує, чи не збив він бува Елізу з її шляху, мовляв куди вона збиралася піти на прогулянка. Та дівчина відповіла, що збиралася йти до річки, аби втопитися. Фредді запитує причину таких її вчинків. Дівчина говорить, що тепер уже все одно, адже зараз вона щаслива разом з ним. Під'їжджає таксі, Еліза пропонує скористатися послугами водія, покататися всю ніч і поговорити, а вже зранку заїхати до місіс Гіггінс та запитати в неї поради, що робити далі. Фредді погоджується.
Дія п'ята
Дія розпочинається з вітальні місіс Гіггінс. Жінка сидить за письмовим столом. До вітальні заходить покоївка та сповіщає про візит містера Генрі та полковника Пікерінга. Та після наказу місіс Гіггінс впускати їх до неї, покоївка відповідає, що вони зараз зайняті: на першому поверсі сидять і телефонують у поліцію, ймовірно щось загубили. Місіс Гіггінс попросила покликати їх, коли ті закінчать, та спершу повідомити міс Дулітл про їхню присутність у будинку і про те, аби Еліза не спускалася, поки її не покличуть. До кімнати заходить містер Генрі. Розлючений він повідомляє матері, що Еліза зникла з їхнього дому: учора ввечері вони повернулися в будинок з важливої церемонії і, як завжди, попросили дівчину повимикати світло, а самі пішли спати, проте замість виконати свою роботу, вона дременула геть, а зранку, поки ми ще спали, приїхала й забрала речі, нікого не повідомивши.