Завантаження
Андрій Коцюбинський, "Чий Максимко?"
Ішов тато з роботи додому, аж дивиться – хлопчик стоїть. І такий замурзаний, що й очей не видно.
– Ти чий? – питає тато.
– Твій, – каже хлопчик. – Я ж Максимко.
– Ні, – сказав тато. – Свого Максимка я зразу впізнав би. Вранці, коли я йшов з дому, в нього личко було вмите, і штани чисті, й сорочечка випрасувана. А ти на себе подивись!
– Це калюжа винна, – промовив насупившись Максимко. – Я йшов, йшов – і раптом дороги не стало, то я і потрапив у калюжу.
– Гаразд, – сказав тато. – Ходімо до нас...