— Сьогодні, — сказала Надія Павлівна, — ми розглянемо твори на тему: "Мої літні канікули". Я рада за вас. Адже ви цікаво провели літо. Одні побували біля моря, інші — на селі, в горах, у таборах відпочинку... Саме про це ви й розповіли, хоча... — Вчителька усміхнулася. — Хоча у ваших творах є і курйози. Ось, наприклад, Василько Чумак пише: "В таборі мене записали в живий куточок..."
Усі засміялися, а Лесик — найдзвінкіше.
— У Галі Онищенко ось що я надибала: "По ясному небу ходив трактор, а на горизонті росла зелена травичка".
Знову лунає в класі сміх, а Лесик аж заходиться.
— Федько Чорногуз теж мене розвеселив. Він таке написав: "Я збирав марки, а товариш прислав мені артистів Пугачову та Боярського, яких я теж колекціоную..."
Смішно, ясна річ, усім, та Лесикові найбільше — він аж за живіт хапається.
— І ще одна загадка, — продовжила Надія Павлівна. — Ось ти, Лесику, найголосніше сміявся, а в твоєму творі, між іншим, крім твоїх, ще є й ті помилки та недоречності, що і в Галі, Василька та Федька, котрі сидять поблизу тебе... Як це розуміти?
Лесик підвівся.
— А я, Надіє Павлівно, зовсім не винен, — сказав упевнено..
— Чому ж?
— Я, я...
Лесик пом'явся, а потім неголосно вимовив:
— Я списав у них...
— У всіх трьох?
— Еге ж, у кожного потроху. Щоб ви не здогадалися.
Клас вибухнув реготом.
Мовчав тільки Лесик.
Хіба легко сміятися з себе?