Влітку Лесик, як і обіцяв, поїхав до бабусі Олександри на село. Добре жилося хлопцеві. В ліс по ягоди ходив, купався в річці уволю, пас череду з дідом Максимом, допомагав поратися на городі... Словом, жив — не тужив. Та й пригоди з ним траплялися всілякі.
Якось прокинувся Лесик тоді, коли сонце, ніби з подивом, зазирало у вікно і припікало в п'яти. Вставати не хотілося, а ось випити свіжого молока так закортіло... Внесла б оце бабуся Олександра великий кухоль, повен-повнісінький молока.
Лесик і очі заплющив, і навіть став телепатувати сигнали, шепочучи: "Принесіть, бабусю, молочка... Прошу, принесіть..."
Як раптом чує — двері тихенько відчинилися. Зирк — аж то й справді бабуся заходить до кімнати. А в руках у неї — що б ви подумали? — кухоль молока!
Лесик аж ущипнув себе за щоку: чи не сон сниться? Ні, таки не примарилося. Ось поряд бабуся, кухоль молока... Невже це гіпноз подіяв?!
Лесик мимоволі подивився на годинник. 9 годин 17 хвилин. На календарі — неділя, 14 серпня. Треба запам'ятати і дату, і час. Можливо, це відкриття докорінно змінить його життя. Ось, наприклад, нехай тільки хто-небудь спробує забити гол воротарю-гіпнотизеру.
— Випий, внучку, — сказала бабуся лагідно. — Свіженьке, вранішнє...
Спантеличений таким несподіваним перебігом подій, Лесик одним духом випив молоко, забувши й подякувати.
— А тепер, — усміхнулася бабуся, — хутенько вставай та збігай до річки. Десь наші гуси ночували, не приходили додому. Буцімто їх бачили за греблею.
— Не хвилюйтеся, бабусю, я все зроблю, — твердо запевнив Лесик бабусю, збагнувши, що є ще одна нагода випробувати свої здібності гіпнотизера.
Він ліг у ліжко й уявно полинув за греблю. Уявно побачивши табун гусей, зосередився, напружився і невпинно посилав накази-імпульси: "Гуси, додому!.. Гуси бабусі Олександри, додому!.. Гиля, гусоньки, додому..."
Десь через півгодини Лесик почув, як за вікном заґелґотіли гуси. Рідненькі!
Він шпарко схопився з ліжка і кулею вилетів на ґанок. Так і є!
На подвір'ї ходять гуси — їхні гусоньки! — і клюють зерно. Лесик готовий був кричати "ура!", стрибати з радощів.
— Бабусю, а гуси... прийшли самі?
— Та ні, — відповіла бабуся, — Петрик пригнав. Якраз рибалив за греблею і побачив наших гусей та й пригнав, спасибі йому.
Лесик стояв на ґанку ні в сих ні в тих. Перед бабусею ніяково, а тут ще й гуси гагакають, шипить, витягнувши шию, гусак. Що то вони: радіють поверненню на своє обійстя чи, може, насміхаються з Лесика? Спробуй-но зрозуміти, хоча ти й гіпнозом володієш...