"ПЕРЕВТІЛЕННЯ"
ГЛАДІАТОР
Арена — все моє життя,
Бо все життя моє — арена...
І на щиті моїм черленім,
Карби жорстокого биття.
Лютує сонмище нездар.
Бо ж "він тримається ще й досі!"
Бо сивий шолом — честь і досвід,
А ще й таланту божий дар...
Іду "по трупах" бідаків...
Пліток і заздрощів гурмани,
Зрікайтесь СЛОВА, графомани!
Мистецтво... — не для жебраків!
В руці кинджально молодій
Тріумф вижалює аматор.
Не в ньому суть! Я — гладіатор!!
Я для трибун даю цей бій!
Для тих трибун, що, як впаду,
Мені пощади не просити...
Трибунне ревище: "Добити!!"
Мені святиться на роду.
ДЕЦИМАЦІЯ
В армії стародавнього Риму існувала така непорушна традиція: якщо якийсь легіон знеславив себе в бою, змити цю ганьбу він міг лише пройшовши через децимацію, тобто страту – за відліком, або за жеребом – кожного десятого.
І сталося, сталося:
Мій легіон,
Що завжди в бою
Був завзятий,
Позиції здав
І за слабкість свою
Вмиратиме кожен
Десятий.
І ось ми постали
В шерензі ганьби
Дивіться також
- Богдан Сушинський — Обкрадення Мікеланджело
- Богдан Сушинський — Забуті острови
- Богдан Сушинський — Гладіатор
- Ще 30 творів →
На владі затятий,
Уже відлічив дев'ятьох,
Щоб мене
Торкнутись мечем:
"Ти – десятий!"
Хоч жеребу клятому
Віри не йму,
А мужність
Засвідчують рани,
Та смерть несподівану
Твердо прийму,
Як вміють вмирать
Ветерани.
За паморок скніння,
За рабські віки,
Безкрилий народ
І знеславлену націю,
Моє покоління,
Зведись і прийми
Належну тобі
Децимацію!
Бо хтось же
Повинен
Всекревну ганьбу
На совість
І честь свою
Взяти...
За нице хохляцтво
Й холуйське ярмо –
На кожен десятий!
На кожен… десятий!!
У ЧЕКАННІ МЕСІІ
Сорок років водив Мойсей народ біблійний Синайською пустелею, аж поки не помер останній з народжених у рабстві. В такий спосіб месія бажав привести свій народ у Землю Обітовану звільненим від рабської покори, від духовного рабства. (Народне тлумачення біблійної притчі).
А як же вірив Моісей,
Як Бога славив у Синаї,
Що ось він, Господи, вмирає –
Останній раб і фарисей!
Що він, останній з ницих слуг,
Відійде завтра на світанні,
І на землі Обітованій
Не запанує рабства дух!
Народи вільними ввійдуть
У пресвяті йорданські води,
Й мечем добутії свободи
В свої святині возведуть!
…А ми ж не з племені заброд!
То де ж ми п'ять віків блукаєм?!
Чи ми Мойсея ще не маєм,
То він не вмер! Він ще не вмер!
У наших душах "раб останній",
У путах, ницості й воланні
Живе й нуртує дотепер!
Виходить з рабства мій народ
Не за святими письменами…
Раби народжують рабів!
Раби виховують рабів!
Раби висвячують рабів!
Раби пишаються… рабами!!
КАМІКАДЗЕ
Ось і твоє життя зайшло в піке:
Згасання літ — в багряному намисті.
Пізнавши все "Приховане у листі" ,
Ти п'єш трунок священного саке.
Останнє слово, знайдене в росі.
Щасливий смертник, до пера прикутий.
Розсудить час: у славі чи забутий...
Жде твій "літак" в друкарській полосі.
Нехай гадають: чи тому служив.
І чи своєму слову був господар.
Ти сам собі — учитель і володар
Й на цьому влади вищої зажив.
Твоя ж гординя визначила ціль.
Ти від мети не зрушив ні на йоту.
Ти все життя ішов до цього льоту —
У ньому велич — та у ньому й біль!
Облиш стенання: "Склалося не так!"
В спіралі карми вороття немає.
Ти — камікадзе! І тебе чекає
"В один кінець" заправлений літак!
Відходь у небо, гордий самурай,
Щоб "сам у собі ти не помилився".
Себе восславив і собі ж молився...
В ім'я своє і вмри тепер...
Банзай!
ЧОРНИЙ ГОНЕЦЬ
За часів Золотої Орди полководець, що зазнавав поразки, посилав у ставку "чорного гінця", якому належало сповістити хана чи його намісника про невдачу, і передати прохання про допомогу, або про дозвіл на повернення з походу. За непорушною традицією, "чорного гінця", що прибув з "чорною звісткою", негайно страчували. Проте, знаючи це, гонець – у чорному, з чорним прапорцем на притороченому до сідла бунчуку – завжди прагнув якомога швидше добутися до ста-вки, вважаючи свою місію важливою і почесною
(За фактами з історії)
Я — і є той гонець,
Що в воланні степів
Вже не чує ні війська,
Ні вдачі.
Владний смертник-гонець,
Чорний мій прапорець
Над улусами
Вороном кряче!
Хтось в наметі рида,
Хтось батьків вигляда…
Хтось ще сина хова
За склепінням бархана…
Хай впівсвіту – біда
Знов зведеться орда
За велінням
Великого хана!
Я в гонитві зрання
"Вісті – хану! Коня!!"
Скільки вдатних дівчат
Мрійно зорить батира!
Хоч крізь пекло пройду –
В ноги хану впаду:
"Не чекай
Ні орди, ні ясиру!"
Не пройме мене страх:
"Розчинись у світах!"
Воля ж хана –
У волі аллаха!..
Моя честь – мій наказ!
…Творить людство намаз,
І чекає гінця,
На якого…
жде плаха!!
Одеса,
12 березня 1998
РОЗДУМИ
НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ ГІРЦІ
У КИЄВІ
Давнопис мого народу…
Пісня для безголосих,
Пилу ковток для спраглих,
Криниця без журавля?
Скіфські баби не плачуть,
Мовчанням волають могили,
Книжки, по-кирилицьки писані, –
Глаголиця немовлят…
Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Пожарищами свячене…
Отуречені?
Онімечені?
Ополячені?
Орусачені?!
Родовід мого народу…
Колиски – возами антів,
В крові деревлі і сівра –
Гени Либідь-ріки.
В суботівські три криниці
Б'ють дзвонарі Переяслава:
Роси ми з-понад Росі,
Волі ж нам – на віки!
Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Пожарищами свячене…
Легенди мого народу…
Рани воронням гояться.
Пісні стріла не виплаче
На тятиві років.
Надія – ковшем Ведмедиці,
Чорним Шляхом – зневіра,
А на долонях степу –
Лінії чумаків…
Україна –
Кресало з шабель
і копит!..
Шабель —
і копит!..
Сьогодення мого народу…
Мудрість, наспівана плугом,
Щедрість зерна і жайвора –
На рушнику Дніпра.
Мрія – з рубцями мужності,
Зболеність – болями світу.
Доля несе нам вічність
На січових вітрах!
В землю нас засівали зерном,
Непокорою значеним…
Отуречені?
Онімечені?
Ополячені?
Орусачені?!
Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Шабель і копит,
Шабель і копит…
ВИБОРИ В УКРАЇНІ
"– А нам що? Ми були і є "колгоспне бидло". Нас нагодуй – та в роботу впрягай!
– Тай правду кажете… Нащо нам ото їхні тризуби та їхні незалежні держави, як під Москвою, при комуняках, нам таки жилося краще?!"
(З розмови двох селян на одеському "Привозі", напередодні виборів до Верховної та місцевих рад).
Набурмосено, остогидло…
"В демократів…" і сяк і так.
Голосує "колгоспне бидло"
За… райцентрівських комуняк!
За колгоспні пусті комори,
За "єдину, що всіх веде…"
За ГУЛАГи, голодомори,
Смертотрійки енкаведе…
Що там кров'ю синів политий,
Світ, що долею завиднів?..
Як було воно "бидлом" ситим
З ночікрадених трудоднів!
Набурмосено, остогидло…
"В демократів…" і сяк і так…
Голосує "колгоспне бидло"
За… обкомівських комуняк!
Незалежності вам? Держави?!
"Правду лєнінскую нєсті!!"
Кожен голос – гвіздком іржавим
На голгофному, на хресті.
Не в боях, не в страшних котурнах,
Похохлюжені у віках…
Україну вбивали в урнах
По останкінських смітниках!
Всі святині душі запродано.
Як тут волі собі даси?
Як обійдено, як недодано
Шмат "московської" ковбаси?!
Мій народ – недоносок ниций?
У Союз? У Сибір – і нищ?!
Галасуємо по дільницях,
Мов юродиві з попелищ!
Не в боях, не в страшних котурнах,
Похохлюжені у віках,
Україну ховали в урнах
По останкінських смітниках!
ПЛЕБЕЇ
Їм лиш вождя почути б клич,
За хліб, видовища й ідеї
Сокири вигострять плебеї
Й на світ впадуть, як божий бич.
Не вір ні щирості плебея,
Ні в праведність його ідей,
Плебей – і праведник… плебей!
Не граймось у "простих людей",
Нам не байдуже, хто в короні.
Бо знай: коли плебей на троні,
То і на троні він… плебей!
Ген, скільки їх в Верховній раді
Комун-ГУЛАГам ллють єлей…
Плебей – й в парламенті… плебей!
Ні Батьківщина, ні народ
Для нього й шеляга не варті,
Він при "марксізьмові" на варті,
Лакей чужинницьких заброд.
Он, як зове в союз московський
Холуй "Зі святості ідей".
Плебей – і "в святості…" плебей!
Знов пре духовна голитьба
Трощить народу білі кості,
На хвилі класової злості
П'янить кривава боротьба.
Творити націю плебеїв
Прийшов – з кухарок і ліврей! –
Пролетарйований… плебей!
НАГОРНА СПОВІДЬ
Агов, братове, це ж на Канев всі?!
Несе, несе нас вир прочанський,
Несе, мов ідолів поганських,
На перехрещення Русі.
Чого йдемо? Хто взявся за сурму?
Якою заповіддю душу розговієм?
Хіба що плакатися? Плакатись умієм!
Та сповідно співати "Як умру…"
З якого ж дива ці свята бучні?
Хули побійтеся, брати єдинокровні!
Вже й очорноблені, й безмовні,
А все під них, під "оплески гучні",
Під рапорти, під культний словоблуд,
Куркулили плуги. Репресували слово.
Донос і кулю "брали за основу",
"В цілому" йшли під беріївський суд.
Що скажемо ЙОМУ на вічній страж-горі?
Чужому вчилися, а своє розплескали?
Запостановили, забули, заплескали,
Нехай простить, щоб в срамі не згоріть.
"Безмовні? Мова?" Чую: "Во дайот!
Якби ж то з мови більше сала мали,
То ми б її, "конєшно", всі вивчали,
А просто так… народ нас не поймйот"
А просто так, щоб на завод, за стіл...
Щоб ми самі. Усі. Недерективно.
Взять, оживить її, "неперспективну",
Як тисячі річок. Як сотні гніздищ-сіл...
Агов, братове, бачиться, прийшли!
Нікого сумніви в дорозі не здолали?
Нікому в совість камінь не підклали:
"А з чим йдемо? До чого ми… дійшли?!"
САМОТНІЙ САМУРАЙ
"До смерті треба йти з ясним усвідомленням того, що належить робити самураю і що принижує його гідність. ...Якщо самураю випаде програти бій, йому належить гордо назвати своє ім'я й померти з посмішкою, без принизливої поспішності!"
(Дайдодзі Юдзена. З посібника для самураїв "Начальні основи воїнських мистецтв").
Жертовний страдник лука і дзю-до...
"Шлях пізнання" утвердивши на вірі,
Він сам себе прирік на харакірі,
На "смерті честь" – з веління "Бусі-до"
Він ні страху, ні жалості не знав,
Він стільки раз життям у битвах важив.
Але сенсей чомусь його зневажив,
І права помсти самурай не мав...
Хай сутичка – миттєвий спалах слів,
І сюзерен давно забув про неї,
Та він служив не ВЛАДІ, а... ІДЕЇ,
І відступить від кодексу не смів!
...ХХ вік. І постать на горі...
І десь в підніжжі – друзі, дім, робота...
Останній буке з роду Ямомото
Самотньо в храмі гідності горів.
І ось вона – осяйна мить злиття:
Кинджал і карма... – вищий вияв волі!
І ритуал... – священний присуд долі
В "ганебній церемонії життя"
* * *
...Отак, собі самому, помолись,
У смерть-ганьби пройшовши понад краєм.
З біди восстань самот