Анатолій ВЛАСЮК
ГАСЬКА
Текст твору люб'язно надано автором.
Віталії ДОБРА
1
Дивне ім'я їй дав тато. Казав, що так звали його перше кохання.
Минуло багато десятиріч, а мама все ще продовжувала ревнувати тата до тієї Гаськи.
– Та не Гаська вона була, а Галька, – втручалася завжди мама у розмову, – просто не вимовляла всі літери.
Тато гаряче заперечував, казав, що бачив у її паспорті Гаська, а не Галька. Закінчувалося все тим, що вони сварились і декілька днів не розмовляли між собою.
Коли розпочалася ця історія, Гаська щойно відсвяткувала свій дев'ятнадцятий день народження. Вона ніяк не наважувалася розпитати в тата, чи не збереглася в нього фотографія цієї дівчини, іменем якої він її назвав. Боялася, що коли побачить Гаську, розвіються всі фантазії, які химерно виникали у бідній голівоньці.
Якось вона подумала, що тато, назвавши її іменем свого першого кохання, хотів щось особливе вкласти у свою донечку, але чомусь у ставленні до себе цього не відчувала. Навіть до сусідських дівчат тато ставився з більшою приязню, ніж до неї. Ім'я Гаськи було ніби громовідводом від усього лихого, що могло статись, – але не з нею, а з ним. Тато, здавалося, безнадійно застряг у минулому, хоча водночас прагматично оцінював реальність, і Гаська – не донька, а те перше кохання – той єдиний не спалений місток, який дозволяв йому існувати у власноруч створеному паралельному світі.
2
Гаська зустрічалася з Людвігом. І тато в нього був Людвіг. Здавалося, що вся чоловіча половина цього сімейства носить це ім'я.
Людвіг був третім хлопцем, з яким зустрічалася Гаська. З жодним із них у неї не було сексу. Вона постановила собі, що віддасться лише тому, кого покохає.
Гаська добре ставилася до Людвіга, як і до тих двох попередніх своїх хлопців, але ті хотіли чимшвидше добутися до її голого тіла. Людвіг був скромнішим. Тому Гаська й кинула їх, а з ним зустрічалась.
Гаська любила читати романи, особливо любовні, і хотіла, щоб у неї було таке ж кохання, як і в тих літературних героїв. Реалії життя били її головою об асфальт. Вона швидко розчаровувалась у хлопцях, які їй хоч чимось подобались, а якщо і зустрічалася з ними, то лише тому, що так робили всі її подруги, які довго не тягнули і швидко виходили заміж.
Гаська не поспішала віддатися ще й тому, що бачила цих подруг через рік-другий після їхніх весіль. Про жодне кохання мова вже не йшла. Їхні чоловіки якщо не пили, то били своїх дружин. Нещасні маленькі діти плакали – і в Гаськи стискалося серце від жалю.
Гаська дуже хотіла когось покохати, але в неї нічого не виходило. В якомусь романі вона вичитала, що є люди, які не здатні покохати, і віднесла себе до них. Це означало поставити хрест на всьому своєму житті, перестати мріяти не лише про кохання, а й про своїх дітей, які від цього кохання мали би народитись.
- Анатолій Власюк — І ти сказала: "Буде так завжди!"...
- Анатолій Власюк — Інтуїція
- Анатолій Власюк — Зрадлива коханка
- Ще 28 творів →
3
До тата часто приходив Василь Андрійович. Він кульгав на ліву ногу. Гаська чомусь завжди соромилася потрапляти йому на очі, а коли це все-таки траплялось, червоніла і втрачала дар мови.
Мама жартома казала, що Гаська закохалась у Василя Андрійовича. Безневинні, здавалось би, слова виводили дівчину із себе. Вона грюкала дверима і довго не виходила зі своєї кімнати. І лише потреба піти в туалет змушувала її знову з'явитися на світ Божий. Мама тоді вдавала, що нічого не сталось, і того дня, а також у наступні могла й слова не промовити на адресу доньки. А потім у неї знову вселявся Лихий і вона казала, що Гаська закохалась у Василя Андрійовича.
Тато і Василь Андрійович розпивали на кухні пляшку горілки і про щось стиха гомоніли. Якось Гаська ненароком підслухала їхню розмову, але нічого не зрозуміла. Революція, барикади, шини – фантастика її не цікавила.
Гаська не могла покохати Василя Андрійовича. Він лише трохи молодший від її тата, а старі, до яких вона відносила свого батька, їй не подобались. Кульгання Василя Андрійовича теж відштовхувало від нього, ніби це стосувалося не ноги, а душі людини. Недбало поголене обличчя зовсім не приваблювало.
Але чим більше Гаська переконувала себе, що не може покохати Василя Андрійовича, тим частіше думала про нього, а одного разу він їй навіть наснився.
4
Це було щось дурне. Барикади. Горять шини. Стріляють. Гаська лежить на землі і не сміє підвести голову.
Раптом вона бачить, що перед нею на колінах стоїть Василь Андрійович. Він бере її на руки і кудись несе. Гаська обійняла його за шию. Якоїсь миті їй дуже хочеться поцілувати Василя Андрійовича. Вона дивується своїм нахабності й сміливості – і робить це. Василь Андрійович здивовано дивиться на неї, але водночас усміхається. Він цього не очікував, але йому приємно.
Гаська прокидається і не може зрозуміти, до чого цей сон, але відтоді в ній поселяється нестримне бажання вже справді поцілувати Василя Андрійовича в губи.
Вона на кожному побаченні цілується з Людвігом, але не відчуває того блаженства, як у сні, коли поцілувала Василя Андрійовича. Поцілунки з попередніми хлопцями теж не йдуть в жодне порівняння з тим, що наснилося.
І ще Гаська помітила, що після того сну Василь Андрійович став усміхатися до неї, ніби зміг заглянути до її бідної голівоньки й побачити, що дівчині сподобалося, коли вона його цілувала.
Тепер вона згадувала все, що тато й мама казали про Василя Андрійовича, склеювала це до купи, щоби мати цілісну картину, але не вистачало багатьох пазлів. Вдівець. Дітей нема. На заводі, де він працював, сталась аварія. Лікарі не змогли нормально направити ногу. Відтоді він кульгає.
І все. Невже цього достатньо, щоби закохатись у Василя Андрійовича?
5
В очікуванні Василя Андрійовича, який мав прийти до її батька, Гаська читала свіжий номер "Дрогославської зорі". Десятого липня газета писала про відкриття в їхньому місті лабораторії нівелювання пам'яті. Це був уже тисячний, ювілейний, заклад подібного типу в Україні.
Гаська вже чимало чула про ці лабораторії нівелювання пам'яті. Спочатку вони виникли при деяких наукових центрах і доволі швидко розповсюдились як відділення лікарень. Якщо у двох словах – людям стирали пам'ять. Це потрібно було тим, хто втратив рідних і близьких або не міг оговтатись після аварій чи якихось жахливих подій у своєму житті. Потім учені пішли далі й почали стирати пам'ять тим, хто знаходився у психіатричних лікарнях. Поки що рано було говорити про великі успіхи в цьому напрямку, але чимало божевільних поверталося додому. Вони не стали повноцінними у звичному розумінні цього слова, проте їхні родичі мали з ними значно менше клопотів. Зрештою, в дослідженнях пам'яті було ще чимало білих плям. Найголовніша – незворотність процесів, які відбиваються в нашому мозку. Тобто стерти пам'ять (або нівелювати її, як висловлювались учені) можна, але повернути її до того стану, в якому вона була, м'яко кажучи, до стресу, видавалося проблематичним.
Гаська почула голос Василя Андрійовича й почервоніла від п'ят до кінчиків волосся. Хоч самій ставай пацієнткою лабораторії нівелювання пам'яті. Про всяк випадок, запам'ятала адресу – вулиця Зелена, 77.
6
Добре, що Гаська сьогодні не побачить Василя Андрійовича, а він пильно не вдивлятиметься в неї, розуміючи, що вона ніяковіє перед ним, і ніби насолоджуючись цим. Здавалося, досить було йому щось їй наказати, і Гаська без зайвих слів виконала би будь-яке його бажання.
Гаська дочекалася, поки Василь Андрійович замкнувся з її татом на кухні і непомітно для мами вискочила надвір. Побачення з Людвігом набридли їй. Кожного разу, коли вона зустрічалася з хлопцем, хотіла сказати йому, що це востаннє. "Ти хороший, знайдеш собі іншу, а про мене тобі краще забути", – повторювала про себе ці слова, щоб не забути. Але Людвіг дозволяв їй хоч трішки не думати про Василя Андрійовича. Крім того, у Гаськи все-таки було добре серце. Вона не наважувалася так жорстоко поступити з хлопцем, вишукуючи якісь м'якші варіанти. Усе відтягувала на потім, а коли ця мить наступала, переконувала себе, що все скаже завтра. Але завтра перетворювалося на післязавтра, минали тижні й місяці – і Гаська ніяк не наважувалася розлучитися з Людвігом, розуміючи, що шкодує не його, а насамперед себе.
Вони гуляли Дрогославом, тримаючись за руки, і майже нічого не казали одне одному. Людвіг від щастя був на сьомому небі. Він ніяк не наважувався запропонувати Гасьці вийти за нього заміж. А раптом вона йому відмовить?
Людвіг переконував себе, що Гаська не така. Вона теж кохає його, інакше б так довго не зустрічалася з ним. Головне, що дівчина щира, бо розповіла йому про колишніх хлопців. Цю рису він найбільше цінував у людях. "Завтра усе їй скажу", – вирішив Людвіг.
7
Мабуть, у Гаськи були проблеми з відчуттям часу. Ще здалеку вона побачила Василя Андрійовича. Він мав би вже давно розпрощатися з татом і бути вдома. Що він робить у міському парку культури та відпочинку? Виходить, Гаська даремно намотувала кола з Людвігом, сподіваючись не побачити Василя Андрійовича.
Вона ліктем вдарила Людвіга в бік.
– Там знайомий мого тата, – сказала. – Не хочу, щоби він нас бачив разом.
Звісно, Людвіг здивувався. Гаська не боялася ходити з ним під руку чи цілуватися на людях, а тут якийсь кульгавий старий спантеличив її. Але Людвіг був слухняним хлопчиком і найбільше боявся втратити Гаську. Він без зайвого слова покірно звернув на сусідню алею і пішов, не сміючи озирнутись, щоб не образити кохану дівчину. Шкода, що не вдалося її сьогодні поцілувати, бо це вже було ритуалом, коли прощалися біля її будинку, але завтра він запропонує Гасьці руку й серце і все надолужить.
Василь Андрійович теж побачив Гаську, а ще – юнака, який пішов від неї, щойно їхні погляди пересіклись. Задоволена посмішка змучено перерізала його обличчя. Василь Андрійович був п'яним, але ще не в тому ступені, щоби вчиняти щось непристойне.
Гаська збуджувала його. Лише те, що в своїй справі він близько зійшовся з її татом, стримувало його. З відвертістю першовідкривача він розглядав Гасьчині груденята, які підскакували під час ходьби, стрункі ноженята. Ні, що не кажи, гарна дівчина. Трішки дивакувата, як на нього, але ж кожний має свого шпака в голові, в тім числі й він.
Подумав, що і в нього могла бути така ж донька, якби дружина не перервала вагітність.
8
Вони сиділи на лавці, і Василь Андрійович розповідав Гасьці про все своє життя.