Він випалив не задумуючись: "Груди, ноги і дупця". Десь усе-таки ця чортівня жила усередині нього, а він навіть не підозрював. Вона знову розсміялась, але цей сміх був уже зовсім іншим, ніж до цього. Мар'яна густо почервоніла, і він це помітив. Витлумачив усе по-своєму. Сказав, щоби вона не переживала, у неї все на місці, і якби він був хлопцем, вона б йому точно сподобалась.
Адам і Єва засоромились постати голими перед Богом, ступивши за заборонену межу. Мільярди разів ця історія повторюється у людей. Того вечора Мар'яна довго в нього не затрималась, а потім декілька днів узагалі не приходила. Він не знаходив собі місця. Думав, що своїми дурнуватими жартами образив дівчину. Виглядав за нею з вікна. Бачив, що вона йде, піднімав несміливо руку, щоб помахати, але Мар'яна навіть не дивилася в його бік. А коли подумав, що її вже ніколи не буде тут, Мар'яна несподівано з'явилась. Була засмученою, трішки підмальованою – і її краса ще більше кидалась у вічі. Він відчував себе винним перед нею, а вона – перед ним. Розмова не клеїлась. Все було неприродно й натягнуто. Незабаром Мар'яна пішла додому. Він картав себе за свою дурість. Зіпсував стосунки з такою дівчиною.
А Мар'яна декілька днів не була у сусіда, бо всерйоз сприйняла його слова про груди, ноги й дупцю. Якщо їй і хотілось комусь подобатись, то тільки йому. Коли нікого не було вдома, вона роздягнулась і довго оглядала себе перед дзеркалом. Груди були нівроку. Мабуть, стануть ще більшими. Ноги теж були в неї на місці. Чула, що старші хлопці шепотіли вслід: "Класні ножки!". А дупця… Тепер вона розуміла, чому він так їй сказав. Йому не подобалась її дупця. Їй теж. А кому могло сподобатися це тлусте видиво?
В Інтернеті Мар'яна знайшла відео як навести лад зі своїми сідничками. Тепер вона декілька разів на день мучила себе різноманітними вправами. Від присідань уже гули ноги, але видимого результату не було.
Вона знову щодня приходила до нього, трохи допомагала прибирати чи щось смачненьке варила йому їсти. Здавалося, що в стосунках між ними нічого не змінилося, але тодішня розмова про груди, ноги і дупцю все таки муляла їм душі. Зникли легкість і невимушеність у спілкуванні.
Він помер за тиждень до її п'ятнадцятиліття. На похоронах вона плакала, і всі дивувались, що могло зв'язувати цю дівчину зі старим. Вони не розуміли, що є щось більше за дружбу і кохання.
А на дні народження Мар'яна теж заплакала. Всі її заспокоювали, не розуміючи, що з нею. Мама сказала подрузі: "Я плакала, коли виходила заміж". Подруга видала: "Акселерація". Мама не зрозуміла цього слова, але не перепитувала, що воно означає. А Мар'яна просто хотіла, щоби він привітав її з днем народження.
Через декілька місяців Мар'яна почала зустрічатися з хлопцем, який прийшов із армії. "В тебе класна дупця", – сказав він, обіймаючи її. "А ноги і груди?" – кокетливо запитала вона. "Вищий клас!" – відповів він. Того вечора Мар'яна стала жінкою.
Про свого покійного сусіда вона згадувала дуже рідко.
3 січня 2017 року
СМЕРТЬ
Коли я розплющив очі, то побачив Смерть. Вона сиділа переді мною й уважно дивилася на мене.
Так не повинно бути. Коли людина живе, вона не зустрічається зі своєю Смертю. Смерть приходить тоді, коли людина вмирає. Вони не зустрічаються ні в просторі, ні в часі.
Мабуть, Смерть зчитала мої думки.
– Ти бач, який мудрий! – іронічно зауважила вона.
Я заплющив очі й тут же розплющив їх.
– Та тут я, тут, – сказала Смерть. – Нікуди вже від тебе не піду.
Мені не хотілося вмирати. Та ще й в присутності Смерті. А Смерть і не підганяла мене. Ніби давала можливість самому визначитись, коли завершити свої земні справи.
Якщо ви думаєте, що я зараз опишу вам, як виглядала Смерть, то глибоко помиляєтесь. Мабуть, для кожного вона готує особливу маску, єдину й неповторну, так що нічого гадати, як насправді виглядає Смерть. Тим більше, що я вам вже казав: за свого життя ви її не побачите. Вона прийде до вас, коли помрете. Тобто знову ж таки вам не поталанить зустрітися з нею.
Здається, Смерті стало цікаво, чому я не хочу вмирати. Я бачив, що вона хотіла йти геть, але вирішила ще трошки затриматися біля мого ліжка. Говорити їй щось банальне на кшталт того, що ще не закінчив свої земні справи, – безглуздо. Дали б тобі жити хоч тисячу років, усе одно ніколи всього не завершиш. Адже людина – таке мерзенне створіння, що постійно береться за щось нове, не завершивши попереднього, і паралельні світи усередині неї множаться, розростаються вглиб і вшир, копіюючи космічні процеси у Всесвіті. Суттєва різниця лише в тому, що там безкінечність і вічність, а тут все обмежене в просторі й часі, й остаточну крапку ставить власне Смерть. Звичайно, це несправедливо, бо внутрішній світ людини мав би бути багатограннішим. Але вже так є – і лише ядерна війна може змістити полюси, давши поштовх народженню новітнього і незвіданого. Звісно, при цьому Земля зійде з орбіти і згорить у космічному просторі, але ж рано чи пізно треба заплатити за людську підлість.
Я то розплющував, то заплющував очі – і неодмінно бачив Смерть перед собою. Сама по собі вона цікава субстанція. Якщо її вразити чимось незвичним, може просто махнути на тебе рукою. Або захопитись кимось більш цікавим, кого необхідно звести в могилу. За великим рахунком, людського життя повинно вистачити, аби насолодитися всім можливим і неможливим і настраждатися вволю. І тут треба вибирати: чи ти насолоджуєшся життям, чи все-таки хочеш жити без страждань. Так, це саме вибір, бо поєднання неможливе. Або життя з насолодами, але тоді прийдуть страждання, або життя без страждань, якщо відмовишся від насолод.
Коли я вкотре виходив із себе і повертався назад, то помітив, що Смерті поруч нема. Мабуть, мені вдалося чимось її зацікавити або задовбати своїми філософськими розумуваннями, що, зрештою, одне й те ж. До наступного її візиту маю шанс закінчити бодай одну свою земну справу. Я би хотів зустрітися зі Смертю ще за життя, але навіть після того, як мене не стане, це видається неможливим. Навіть Смерть безсила змінити порядок денний життя.
4 січня 2017 року
КУЛЯ
Старий Стецюк народився в сорочці. Чи зі срібною ложкою в роті. Або акушерка мала щасливу руку. Мабуть, мама намолила в Бога майбутньому синові декілька життів наперед.
Порівняно з хлопцями Стецюк справді виглядав старим. У свої сорок сім мав повністю сиву голову. Старила його й сива борідка. Інтелігентність теж додавала старизни. Так і кликали його – Старий.
Куля пролетіла поруч. Стецюк відчув її гарячий подих.
У тому бою загинув Скорпіон й поранило в ногу Фальцета.
Скорпіонові незабаром мало виповнитися двадцять п'ять. Він казав, що гучно відсвяткує ювілей. Жартував, звісно. Ось і відсвяткував. Зробив подарунок мамі, дружині й донечці. Тепер лежав і дивився в небо волошковими очима.
Фальцет кричав, як недорізана свиня, аж поки йому не вкололи знеболювальне. Він замовк. Думав, чому нещастя сталося саме з ним, а не з кимось іншим. Повеселішав, коли з'явилася молоденька медсестричка. Фальцет любив дівчат. Казав, що мав їх купу. Брехав, мабуть. Плескав язиком. Нова хвиля болю накочувалася на нього. Але вже мовчав, аби не показати своєї слабкості перед молоденькою медсестричкою. Незабаром приїхав волонтерський бусик. Хлопці віднесли Фальцета в машину. Молоденька медсестричка схилилася над ним і щось тихо говорила.
Поки Стецюк думав про кулю, яка могла його сьогодні вбити, не згледівся, куди діли Скорпіона. Чи його відтарабанили разом з Фальцетом, чи кудись в інше місце прибрали. Принаймні там, де той лежав, його вже не було.
Бій давно закінчився. Власне, бою як такого і не було. Сєпари лупнули декілька разів. Їм всліпу теж відповіли. Чи був результат – невідомо.
Стецюк нарешті прийшов до тями і почав вираховувати, куди ж могла залетіти куля, призначена йому. В подібних ситуаціях був скрупульозним, аж нудним, за що не один раз діставав від дружини.
За спиною у Стецюка ріс явір. Метрів двадцять до нього. Примітив його, коли облаштовувались на новому місці. Підійшов тоді до дерева, обійняв, як старого приятеля. Хлопці посміялись – та й забули. А Стецюк був упевнений, що явір його кулю взяв собі.
Повільно підходив до рятівника. Уявляв, який то біль, коли куля входить у тебе. Явір – живий. Йому теж боляче.
Знайшов кулю відразу. Вона застрягла в дереві на рівні його голови. Обережно витягнув її ножем. Здавалося, чує стогони старого приятеля. Заліпив землею те місце, де була куля. Обійняв явір. Мовчки подякував йому за врятоване життя.
Стецюк ще довго носив кулю в кишені. Показував бойовим побратимам.
Коли приїхав додому, куля десь зникла.
Десь через тиждень розмовляв з хлопцями по телефону. Казали, що рознесло явір сєпарським снарядом. Бідне дерево прийняло на себе декілька людських смертей. Захистило бойових побратимів – як тоді його від кулі.
5 квітня 2017 року
ЗРАДНИК
Оте – зрадник! – засіло йому в голові.
– Ми зрадників на роботу не беремо! – сказав начальник, в очах якого палав праведний гнів.
І звідки вони всі знають, що він побував у полоні? На лобі в нього написано, чи що?
Вже потім секретарка сказала, що вільних місць у них нема. То навіщо начальник ламав комедію? Хотів повернутись і зацідити йому в зуби. Ледве стримав себе.
В автобусі водій сказав, що вже має трьох пільговиків. Нахабна пика. Чимось подібна на начальникову. Довелося зійти.
Вдома дружина постійно пиляє: "Коли вже роботу знайдеш? На що маємо жити?".
Коли був на війні, справно висилав гроші додому. Залишав собі дріб'язок. За п'ять місяців полону не заплатили жодної копійки. Аякже, зрадник!
Не став випробовувати долю. Пішов додому пішки. По дорозі зустрів однокласника. Той бомжував, але мав пляшку горілки і два сирки. Поділили все порівну.
Додому прийшов з піднесеним настроєм. Дружина, побачивши його, заплакала.
Малий – як припечатав:
– Тату, а в школі всі кажуть, що ти зрадник.
Скупа чоловіча сльоза блиснула в очах.
Того вечора зробив те, що задумав давно під час безсонних ночей.
На його похорон приїхали бойові побратими. Розповідали, як гідно він поводив себе у полоні. Навіть розстріляти хотіли, таким непоступливим був.
Залишили дружині й малому грошей. Обіцяли згодом підкинути ще.
Через тиждень після його похорону на хабарі упіймали начальника.
Малого в школі більше не дражнили, що його покійний батько був зрадником.
6 квітня 2017 року
ЩАСТЯ
На Сонці щось творилося.