Кохання починається з кави (збірка)

Власюк Анатолій

АНАТОЛІЙ ВЛАСЮК

КОХАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З КАВИ

До збірки увійшли вибрані новели та оповідання.

ЗІРКА В КАЛЮЖІ

Іван хапнув зірку з неба. Було це вночі, і ніхто не бачив, що він зробив.

Поклав її до кишені і пішов додому. А по дорозі зірка випала і шубовснула до калюжі.

Йшов тією дорогою п'яний і побачив зірку в калюжі. Здивувався дуже. Зірка в калюжі. А має бути на небі. Але подумав, що забагато випив.

Настав день. Зірка лежала в калюжі. Її ніхто не бачив, бо ж світиться вона лише вночі.

Машина переїхала зірку в калюжі. Ніхто не почув її криків і стогонів, бо коли зірки вмирають, то ми можемо лише бачити їх слід у небі, але не чуємо, що з ними насправді відбувається.

Іван ще довго шукав зірку, яку хапнув з неба. Подумав, що дружина почистила кишені, як це звично робила, коли він отримував зарплату.

А потім забув про зірку, бо в житті завжди стільки різного, що якби про все пам'ятав, то міг би збожеволіти.

Не хапайте зірок з неба. Вони помруть і без нас.

20 травня 2016 року

ВІЧНИЙ

1

Я сказав їй: "Житиму доти, доки ти не закохаєшся в мене. А коли закохаєшся – я помру".

"Тоді я не буду в тебе закохуватись, – відповіла вона. – Живи вічно".

Вона дотримала свого слова і не закохалась у мене. Померла молодою. Загинула в автомобільній катастрофі.

Тепер я просто зобов'язаний жити вічно.

2

Коли живеш вічно, у тебе зникає відчуття часу.

Це – як риба у воді.

Це – як птах у повітрі.

У дітей теж нема відчуття часу. Коли їм кажуть, що завтра куплять іграшку і тим самим уперше в їхньому житті виставляють часові рамки, – дитина починає дорослішати.

Я живу вічно. Як риба у воді. Як птах у повітрі. Як дитина.

У мене нема часу. Нема минулого. Я не знаю, що таке сьогодення. У мене не буде майбутнього.

Я маю лише тебе. Ти моє минуле, сьогодення, майбутнє.

3

Якими ж нав'язливими бувають сни – особливо ті, які приходять до втомленого мозку по декілька разів у різні часи.

Якщо ти не додивився сон, або мозок вважає, що ти не звернув на нього належної уваги чи неправильно його розтлумачив, – це видиво приходитиме до тебе знову й знову, аж поки ти не збожеволієш.

Мені це не загрожує, бо я живу вічно. Не маю потреби тлумачити сни. Нехай збуваються чи ні – це вже не має жодного значення.

4

Коли йду по вулиці, то здалеку бачу тебе. Придивляюсь уважніше. Звісно, це не ти. Тебе нема. Ти відійшла у Вічність. Але лише я розумію, що таке вічність, бо просто зобов'язаний виконати твій заповіт.

Якщо я скажу, що мені тебе не вистачає, – це буде неправда. Я живу тобою. Що б я не робив – ти поруч. І немає значення, чи ти є, чи тебе нема. Ми ж домовились з тобою, що часу не існує. Є лише Вічність, куди ти пішла, і вічність, в якій я залишився. Це різні вічності.

5

Бути вічним не складно.

Якщо ви вже освоїлись з тим, що для вас не існує часу, то повинні зробити й наступний крок: просто зрозуміти, що простір – теж вигадка людини.

Жити без простору і часу легко. Ви просто існуєте самі по собі. Ніхто вас не контролює в часі й просторі.

Для вас нема нічого неможливого, бо саме час і простір обмежують наші можливості.

6

Якщо нема часу й простору, то зникає пам'ять.

Ти, що заповіла мені жити у вічності, не турбуєш мою пам'ять, бо давно живеш у мені. Я би дуже хотів жити у тобі, й інколи мені здається, що це саме так, просто ти зі своєї Вічності не можеш цього сказати.

Та й за життя ти мені майже нічого не казала. Я ж знаю, що ти кохала мене.

7

Коли живеш вічно, у тебе зникає відчуття страху. А й справді, чого тобі боятись, якщо ти живеш вічно?

Найбільше в своєму житті люди бояться смерті, не розуміючи, що є втрати більш важливі, ніж перехід у Вічність. Ти й так у вічності, так що тобі не вмирати, а тому не слід боятися того, що тобі не загрожує.

Ви запитаєте, чого я боюсь найбільше? Втратити совість. Коли втрачаєш совість – позбуваєшся вічності.

8

Є Вічність з великої літери, а є вічність з літери маленької. У Вічність з великої літери пішла ти, заповівши мені жити у вічності з маленької літери.

Ще ніхто не повертався із Вічності з великої літери. Або їм там дуже добре, або їх звідти не відпускають.

Ти приходиш до мене у снах і кажеш, що тобі там добре. Чи це лихий твоїми устами запевняє мене, що тобі там добре?

9

Насправді дуже багато людей живе у вічності з маленької літери, не помічаючи цього. Я не один, хоча й не відразу зрозумів, що живу у вічності.

Ці люди, як і я, обходяться без часу і простору, у них, як і в мене, нема пам'яті й страху в звичних розуміннях цих слів. Усього цього нам просто не потрібно.

Ми ж не помічаємо, як дихаємо. То чому повинні звертати увагу на якісь там час і простір, пам'ять і страх?

10

Безсмертя і життя у вічності – це різні речі. Безсмертний має час і простір, пам'ять і страх. Вічний позбавлений цього. Але завжди залишається філософська дилема: кого з них можна назвати щасливим – безсмертного чи вічного?

Щастя – це категорія, яка стоїть над безсмертям і вічністю. Лише сама людина може відчути, щаслива вона чи ні. І якщо людина щаслива, для неї немає значення, безсмертна вона чи вічна.

11

Ну, звичайно, я обдурюю сам себе. Найбільше, чого хочу, поки ще не закінчилося моє життя, – це бути з тобою. Я розумію, що цього ніколи не буде, бо тебе нема.

А все решта – лише розмови про безсмертя і вічність, час і простір, пам'ять і страх.

І все-таки я щасливий. Бо я кохаю. Основною ознакою щастя є те, кохає людина чи ні.

Я знаю, що ти кохала мене. Тому й не казала про це, бо кохання не потребує слів.

Ти теж була щасливою…

14 червня 2016 року

КОРОЛЕВА

А тепер малюємо собі картинку. У власній уяві.

Іванці – тридцять чотири. У неї двійко дітей, чоловік і пес Чарлі. Трикімнатна квартира в центрі міста. Має роботу. Чоловік теж. Діти здорові.

загрузка...

Що ще треба для повного щастя? Точно: кохання. Тобто – пригод на свою голову.

І далі все було як в американському любовному фільмі. Зустрілись. Покохались. І – секс не привід для знайомства.

Ну, трохи було не так. Багато було не так. Все було не так.

Іванка посварилася з чоловіком. А дідько його знає через що. Зараз це вже не має жодного значення.

Вона – зла, мов пантера, – вискочила на вулицю. Купити хліб. Подихати свіжим повітрям. Заспокоїтись.

І тут побачила його. Ні, це він побачив її. Одним словом, вони побачили одне одного. Їхні погляди зустрілись. Очі заблищали. Серця почали битись в унісон. У голові запрацювали одні й ті ж хімічні формули. Кохання з першого погляду! Взаємне!

Про що вони говорили? Хіба це має значення? Про все і про ніщо. Душа потягнулася до душі.

Хліб купила. Повітрям подихала. Заспокоїлась. А, ще одне: закохалась!

Тепер вони розмовляли по телефону. Переписувались у Фейсбуці. А коли знову зустрілись – покохались у його квартирі. Це було неземне блаженство. Це був рай на землі. Це була нагорода за попереднє безбарвне життя.

До весілля Іванка нікого не мала. Ну, мала, але ні з ким не спала, лише цілувалась. Чоловік був першим. І єдиним упродовж чотирнадцяти років спільного життя. Були й інші чоловіки. Залицялися до неї. Вона кокетувала з ними. Але до ліжка справа не дійшла. А тут: тільки познайомились – і…

Він був розлученим. Мав дорослого сина. Працював учителем. Серйозний чоловік. Навіть в окулярах. Був старшим від неї на дванадцять років.

А коли вони були разом – ставали дітьми, однолітками, дуріли, хіба що на ліжку не скакали. Ні, таки скакали. Ну, ви розумієте.

Зустрічі не могли бути тривалими. В неї робота, сім'я. Від сили дві-три години. І не все йшло на кохання. Були розмови. Одне одному вивертали душі. Садомазохізм. А потім знову кохались, лікуючи душевні рани. Він – їй. Вона – йому.

Щастя – це процес. Колись починається. Колись закінчується. Якщо цього не розумієш і не помічаєш – стає боляче.

Іванці стало боляче, коли він сказав, що має іншу. Вона ж помічала холодні зблиски в його очах, але… Не хотіла розуміти, що її щастя втікає від неї.

Схаменулась. Перестала ходити до нього. Змушувала себе не думати про пана вчителя. Ага, забудеш тут, коли хімічна формула в голові ще продовжує свою руйнівну роботу.

Центр її кохання до нього перемістився у Фейсбук. Якби ж то якийсь письменник зміг заглянути до їхньої переписки – написав би не просто любовний роман, а шедевр.

Він ставився до неї, як до маленької ображеної дівчинки, в якої відібрали улюблену ляльку. А ще його рятувала терплячість, хоча школа виснажувала й розхитувала нерви.

Іванка зрозуміла, що він несерйозний. Тобто серйозний, але ця його серйозність сховалася за окулярами. Після неї в нього була не одна жінка, і про всіх він розповідав, ніби чекав, коли ж вона нарешті відстане від нього.

Коли їй було дуже важко, вона приходила до нього. Вони кохались. Він казав, що брехав, що ніяких жінок у нього нема. Вона йому не вірила. Здавалось, Іванка хоче вичавити із себе залишки кохання, щоб у неї вже нічого не залишилось.

Вона почала менше йому писати у Фейсбуці. Тепер виливала душу Письменникові. Це був друг. Вони ніколи не бачились. Жили за тисячі кілометрів один від одного. Він справді був письменником. Писав любовні романи.

"Ти напишеш про мене роман?", – кокетливо запитувала вона, засиджуючись по ночах у Фейсбуці, коли чоловік уже давно спав і навіть не підозрював, які пристрасті палали в її душі.

"Вже й назву маю – "Королева", – відповідав він, й Іванка не знала, жартує чи правду каже.

Вона повернулася в сім'ю. Якщо раніше не могла займатися сексом з чоловіком, бо перед очима стояв учитель, й Іванка навіть плакала через це, то тепер хотіла віддати йому те, що заборгувала, безславно розтринькала, коли віддавала кохання тому, хто цього не оцінив.

Письменник розповідав, як іде робота над його романом. Він навіть надсилав їй окремі уривки. Тепер боялася за свою відвертість. Адже вона розповіла Письменникові все-все-все. Напише – і всі дізнаються, що це вона.

Але в його романі це була не вона. Тобто Іванка розуміла, що це вона, але фантазія письменника зробила з неї зовсім іншу жінку, не звичайну стервочку, якою себе вважала, а Королеву, причому з великої літери.

І чим глибше вона вчитувалась у ще не написаний роман, тим більше розуміла який шлях у житті для неї намітив Письменник. Від стервочки до королеви – зрештою, це шлях кожної жінки, яка поважає себе.

Іванка ще інколи бігає до нього, але з кожним разом відчуває, що має в цьому все меншу й меншу потребу.

1 2 3 4 5 6 7