Зрадлива коханка

Анатолій Власюк

Сторінка 5 з 9

Насамперед там була лавочка, на якій він зіпсував декількох дівчат, коли вчився у школі та університеті. На цій лавочці завагітніла від нього майбутня дружина, а вінцем їхнього щастя став Славко. Щоправда, Зайчиха не захотіла кохатися тут, стверджуючи, що їх хтось може застукати. О третій ночі?

А ще Нишпорку біля цього пам'ятника поранили в руку, коли він з хлопцями затримував одного негідника. Куля пройшла наскрізь, не зачепивши кістку. Тепер у тому місці мав живий барометр. Рука нила на дощ.

Коли підходиш до пам'ятника Адамові Міцкевичу, відчуваєш свіже повітря, яке ніби йде із глибин землі й очищує душу. Почувши вперше про це від знайомого, Нишпорка засумнівався. Той працював учителем української мови та літератури, писав вірші. Фантазер, одним словом. Але потім сам переконався, що в цьому щось є. Досить було посидіти декілька хвилин на лавочці біля пам'ятника Адамові Міцкевичу, як ясніло в голові, а думки логічно вишиковувались, готові до бою.

Ще здалеку Нишпорка побачив Івана Васильовича і Надьку. Позаду них, мов охоронець, який не світиться, чимчикувала бандитська морда, яку Нишпорка призначив убивцею Кота.

Першою його помітила Зайчиха. Помахала рукою, посміхнулась. Посмішка була фальшивою і не подібною на її щиру усмішку, як у старі добрі часи.

29

– Ось це і є той славнозвісний Нишпорка, про якого я тобі казала. – Надька показувала всі свої білосніжні зуби.

Іван Васильович простягнув Нишпорці руку. Той потиснув її. Це мало означати, що швейний магнат зробив йому не знати який подарунок.

Бандитська морда стояла на безпечній відстані, не заважаючи розмові, але достатній, щоб встигнути на допомогу шефу, якби тому щось заважало.

– Ви обрали досить екзотичне місце для зустрічі. – Іван Васильович намагався бути люб'язним, але це в нього не виходило.

– А вас би влаштував ресторан "Калина"? – Нишпорка явно не був дипломатом.

Лице в мільйонера посіріло. Здається, він ледве стримував свої емоції. За інших обставин вже би давно дав команду "фас" бандитській морді прибрати оце непорозуміння, що стояло перед ним. Але, мабуть, мав інші плани щодо Нишпорки.

– Ось на цій лавочці Нишпорка хотів заволодіти мною. – Зайчиха явно переводила стрілки від неприємного, що могло виникнути між Нишпоркою і вже тепер її новим коханцем. При цих словах вона виразно подивилася на Нишпорку, ніби закликаючи його не казати всієї правди про їхні стосунки. Але Нишпорці було байдуже. Він тепер вагався, чи справді Надька кохає цього чоловіка, як це йому видалося, коли вона сідала до нього в машину біля дрогославського фонтану.

– Якщо чесно, я не маю багато часу. – Нишпорка був сама діловитість. – Розслідую одне вбивство.

Він віддав належне мільйонерові. Всі його намагання вивести того із рівноваги не приносили успіху. Можливо, це було наївне бажання відомстити за те, що Надька тепер належить цьому чоловікові, а не йому, Нишпорці, і той це відчув. Але, швидше за все, у мільйонерів є особлива стійкість на подібні кпини.

30

Швейний магнат помовчав, уважно дивлячись на Нишпорку, ніби думав, чи повинен зробити так, як замислив раніше щодо нього, чи прийняти якесь інше рішення, а потім підкликав до себе бандитську морду.

Нишпорка явно не очікував цього кроку від київського гостя і насторожився. Звісно, прийомчики самозахисту ще не вивітрились із його бідної голівоньки, але якщо в бандитської морди є пістолет, то від кулі не втечеш. Втішало, що навколо було повно людей, в тім числі молодих мам з колясками. Не такі ж вони божевільні, щоби вбивати Нишпорку привселюдно серед білого дня. Втім, хто її знає, цю київську мафію, на що вона здатна.

Він не встиг злякатися. Бандитська морда миттєво виникла перед господарем, ніби вміла літати, витягла з внутрішньої кишені піджака цупкий конверт, передала його мільйонерові й знову відійшла на безпечну відстань, щоби не заважати розмові.

– Це вам, – сказав швейник, даючи Нишпорці конверт.

Схоже, Нишпорка шукав прихистку в Надьки, бо вона сказала:

– Бери, бери, не бійся.

Це, мабуть, мало означати: поки я на твоєму боці, з тобою нічого не станеться.

– Я маю великі плани на Дрогослав. – Мільйонер почав говорити лише тоді, коли Нишпорка взяв у нього конверт. – Мені не потрібні різні несподіванки. Сподіваюсь, що ви мене розумієте.

Нишпорка більше не був цікавим Зайчисі. Вона першою пішла від нього геть. Хоча, якщо бути чесним, зробила це ще шістнадцять років тому. За нею відчалив швейний магнат. Він уже не мав потреби ручкатись із Нишпоркою.

Бандитська морда іронічно посміхалась.

31

Нишпорка із сумом дивився в спини Зайчисі, Іванові Васильовичу та бандитській морді. Йому хотілося ніколи більше не зустрічатися з ними в цьому житті, хоча й розумів, що навряд чи це вдасться. Звісно, треба бути злим на них, але лише тому, що вони відкрили в ньому те, чого він, здається, раніше в собі навіть не підозрював.

А й справді! Чому Нишпорка ніколи в своєму житті не брав хабарів? Бо йому їх ніхто не давав! Навіть не пропонував. У Дрогославському відділі внутрішніх справ Нишпорку знали як борця за справедливість. Тому хабарництво не проходило.

Вже коли став приватним детективом, його розбалували доларами. Але виправдовував себе тим, що просто бере гроші за роботу.

І лише тепер, коли Іван Васильович залишив йому тугий конверт з доларами, Нишпорка усвідомив, що все життя хотів грошей, багато грошей. Гроші давали свободу.

У першу мить Нишпорка хотів залишити конверт з доларами на лавці біля пам'ятника Адамові Міцкевичу, але вже наступної миті усміхнувся сам собі. Навіть в очах Бога це виглядало би паперовим героїзмом.

32

Вдома Нишпорка перерахував долари. Двісті папірців по сотці. Двадцять тисяч. У стільки Іван Васильович оцінив мовчання Нишпорки. Це було непрямим підтвердженням того, що бандитська морда вбила Кота. Але чому ж інтуїція мовчить з приводу цього? Чи передбачила, що Нишпорка візьме ці нещасні двадцять тисяч доларів? А тому не було сенсу сподвигнути його на дію, щоби довести вину бандитської морди?

На душі було препаршиво. Невже всім так погано, коли вони отримують хабарі? Навряд. Чи це просто випробування Нишпорці, а за всім цим спостерігає Бог?

Тепер за цим спостерігала ще й Киця. Її очі випромінювали холодне космічне тепло. У цій двоїстості не було нічого дивного. Просто Киця була впевнена в тому, що той, за ким їй доручено спостерігати, не скоїть нічого такого, що йшло би врозріз із законами Космосу.

Ці люди такі диваки, бо навіть не здогадуються, що з ними трапиться наступної миті. А коти, посланці Космосу, знають усе – з точністю до останньої хвилини життя. В цьому нема жодної приреченості, а є лише космічна незворотність, коли простір і час сходяться в одній точці, творячи безсмертя.

33

Найбільше Нишпорці зараз хотілося напитись. Чому б і ні? Цікаво, чи купив би цистерну алкоголю за ці двадцять тисяч доларів?

Відтак до його бідної голівоньки залетіла шалена думка терміново знайти Івана Васильовича і віддати йому той клятий конверт з двадцятьма тисячами доларів. Зупинило сказане швейним мільйонером, що його цікавить Дрогослав. Що саме його цікавить у Дрогославі? Люди? Чи те, що вони йому можуть дати у плані подальшого збагачення? І чи й далі Іван Васильович розв'язуватиме всі проблеми, як зробив це із Котом? Не подобається – отримуй кулю в серце.

Кота вбили пострілом у серце. Це міг зробити лише професіонал. Або вправний мисливець. Бандитська морда навряд чи на це потягне. Цей чоловічок, мабуть, завалив багатьох, але найбільше, на що міг спромогтись, – на контрольний постріл у голову. Вціляти у серце можуть лише обрані.

Нишпорка ще не знав, що робитиме, але всередині нього народжувалося відчуття, що справа вбивства Кота ще не розкрита. До того ж, Надька не давала відбій, щоби припинити розслідування. Жити стало краще. Жити стало веселіше.

34

Нишпорка вже рвався їхати, але розумів, що йому нічого буде робити вночі в психіатричній лікарні. Не напрошуватися ж у пацієнти цього специфічного закладу!

Тинявся порожньою квартирою. Славко сказав, що скоро буде. Взагалі у молоді специфічне відчуття часу. Звісно, "скоро" – це не "вже", але ж і не три години після цього. Міг би зателефонувати сину, проте стримував себе. Дванадцятої ночі ще нема, а малий нервує, коли його відволікаєш від важливих справ. Не знати, як би сам Нишпорка поводив себе, якби в молодості йому телефонували тато й мама, дідо й баба, коли він був на побаченнях. Добре, що тоді не було мобільних телефонів. Втім, батькова заборона діяла: бути вдома не пізніше одинадцятої вечора. Зі Славком цей номер не проходить. На всі прохання-накази Нишпорки він каже: "Тату!" – і батько безсилий встояти.

Двадцять тисяч доларів надійно сховані. Але Нишпорці здається, що коли нікого не буде вдома, злодії знайдуть їх. Він переконує себе, що це неможливо, але все ж неспокій терзає серце і душу.

"Стоп! Я ж не поїду завтра дізнаватися, чи померла своєю смертю нещасна!" – Нишпорка зупиняється посеред кімнати, аж Киця від несподіванки піднімає мудру голівоньку, нашпиговану космічними премудростями. Невже знову щось пропустила?

Завтра – похорони Кота! Не годиться приходити на вшанування пам'яті вбивці, але ж клята робота зобов'язує! Нишпорка, звичайно, не вірив у літературні штампи, буцімто вбивці приходять на похорони тих, кого звели зі світу, але чомусь сподівався побачити бандитську морду. До того ж, Зайчиха не звільнила Нишпорку від розслідування вбивства Кота, так що життя продовжується.

35

Славко вперто не йшов додому, й Нишпорка захопився читанням книжки, яку побачив на столі у сина. "Інтуїція". Роман. Прізвище автора нічого не казало Нишпорці.

Альтернативна історія. Що було би, якби… Можна багато гадати, як би склалось твоє життя, якби чогось не зробив або зробив не так. Люди наївні. Їхня доля склалась би по-іншому, однак кінцевий результат все одно був би той же. Зате письменники мають простір для своїх фантазій.

Ось і тут герой потрапляє у виправний заклад, втікає із нього, святкує з іншими двадцятип'ятиріччя Великої серпневої комуністичної революції, закохується в коханку комісара.

Рівно о дванадцятій Славко прийшов додому. Нишпорка встиг покласти "Інтуїцію" на його стіл.

Син був злий і тверезий.

1 2 3 4 5 6 7