По коханню твоєму воздасться… (поетична збірка)

Власюк Анатолій

АНАТОЛІЙ ВЛАСЮК

ПО КОХАННЮ ТВОЄМУ ВОЗДАСТЬСЯ…

До збірки увійшли вірші, написані 2011 року.

ТИ БЕЗБОРЖНА, БЕЗБОЖНА…

… на океановім пальці горить обручка –
дар від сонця: без боргу…
(Василь Барка)

Ти нічого мені не винна.
Ця обручка навіки твоя.
Все минуло. Цнотлива. Невинна.
Ти ніколи не будеш моя.

Не забуду уста ці гарячі,
Погляд цей неземний – у Вічність.
Ти безборжна. Безбожна. Без вдачі.
Ця обручка твоя – як невинність…

---

Я в електричці.
Мороз за шибкою
Скреготить од люті.
Скрижалі на вікні.
Ти не знаєш,
Що таке Кохання.
Просто зігрілась.
Спиш на моєму плечі.

---

Я не суддя. Лиш свідок часу.
Не прокурор. Не адвокат.
Покину землю цю завчасу,
Але сконає і мій кат.

---

Софії КРИМОВСЬКІЙ

Між нами півроку.
Нівроку…
І ще парканадцять літ.
А до Кохання – півкроку.
І карколомний політ!
Лиш два сантиметри по карті…
Кохана, ми цього варті?

6.01.2011

---

Промайнули роки,
Як розгнуздані дикії коні…
Вже не спиться вночі.
Нитку пам'яті сни не снують.
Ти далеко.
Не можу згадати тебе я уповні.
Ковалі комусь іншому
Їхнє щастя земнеє кують.

10.01.2011

---

Не пам'ятай мене, не треба.
В минулі сни не заглядай.
Палає сонечко край неба,
І на землі буяє рай.

Нас манять зорі й світ довкола,
А треба в себе заглянуть.
Бо істина, як правда, – гола.
Пізнай себе – у цьому суть.

І лиш тоді химери згинуть,
Й зрадієш кожному ти дню.
З небес живії звуки линуть.
Життя! Люблю тебе! Люблю!

---

Когось згадаю,
Когось забуду –
В своїх молитвах,
У розмовах з Богом.
Мене не стане.
Мене не буде…
Усе зітреться.
Поросте мохом.
Я заповім тобі лиш думку –
Шляхетну,
Гідну
І геніальну…

11.01.2011

---

Анні БАГРЯНІЙ

Я п'ю вино багряне нині.
До македонської богині
Мої слова лунають.
Здоров'я, радості, Кохання
Й творіння звечора до рання
Мої вуста бажають.

---
"Ніколи не воскресне Україна!" –
Нам наші вороги казали.
Й робили все, аби була руїна,
Й цвіт нації безбожно убивали.

24.04.2011

Олександрові Чаленку

За що ти так не любиш Україну?
Вона ж тобі і хліб, і сіль дає…

21.07.2011

---

Я знаю, ти совок, і мислиш по-радянськи,
Для тебе СССР – майбутнє, щастя, рай.

21.07.2011

---

В океані безумства, страждань і страху
Живемо, безсловесні амеби.
Достеменно відомо давно, хто є ху,
загрузка...
Та лиш руки беззвучно здіймаєм до неба.

7.08.2011

---

Осінь – велика пустунка:
Її ще нема, а вже заграє –
То вечір холодний,
То ранок з дощем.

7.08.2011

---

Пливуть мої думки у просторі і часі.
В минулому – багато порожнеч.
А в майбутті – до всього ласі,
Не дружбу нам дають, а знову меч.

Я б замінив майбутнє на минуле,
Я б воскресив усе без вороття.
Та вся біда, що нині всі поснули:
Нема минулого – немає майбуття…

7.08.2011

---

Ти знову в сон приходиш без печалі.
Кладеш долоню ніжно на плече.
Маниш мене в космічні далі,
А потім кажеш: "Стоп! Це не втече"…

Я розумію, що ще маю жити,
Що маю трішки ще затриматись в гостях.
Тому не маю права нити,
Допоки не заб'ють у труну цвях.

Отой останній цвях жалоби,
Як символ незворотності буття.
Ми в землю безпощадно йдемо, щоби
Знов народилось вічнеє життя.

7.08.2011

---

Коли сміються всі – ти плачеш.
На тризні – душишся від сміху.

7.08.2011

---

Мені наснились дивні строфи.
В повітрі літери літали
І ніби автора не знали –
Того, що знов йшов до Голгофи.

І ніби я молився Богу,
І в небуття обрав собі дорогу.
Молитва дивною була –
Не то любов, не то хула…

16.08.2011

---

Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Ніяк не можемо наїстися уповні.
Нам подавай іще десерт, і фрукти, і компот.
Так в кожній нації живе Пол Пот,
Свій дегенерат, насильник і убивця.
Міняються часи – не змінюються лиш лиця.

17.08.2011

---

Нема пощади, і нема утоми.
Лиш вічні суєта і страх.
А в голові – суцільні ідіоми.
Здається, трохи ще – й поїде дах.

А ідіома з ідіотством –
Як море з свинкою морською.
Не мала б влада бути жлобством.
Життя не мало б бути грою…

18.08.2011

---

Нема спокою на землі і в небі.
Спокійно спиться лиш амебі.
А думка, збуджена вночі,
Тиняється в космічному безладді:
То грається в дитяче "чу-ва-чі",
То віддається на поталу владі.
Нема спокою в небі й на землі.
І хто сказав, що ми своєї долі ковалі?

18.08.2011

НІМІЛО СОНЦЕ В ОБІЙМАХ МОРЯ

Німіло сонце в обіймах моря.
Палали зорі від бід людських.
Чи захлинеться Земля від горя?
Чи ще замало нам війн і лих?

Нікчемна твар – земна людина.
Перекроїть хоче буття.
Коли прийде твоя година?
Коли закінчиться життя?

Ми не повторимось ніколи.
В краплині Всесвіт відбива.
Допоки в вуликах є бджоли,
Моя планета ще жива.

Та суть природи не розкрита.
Наш куций розум — суєта...
Земна могила вже розрита,
І нездійсненна вже мета.

Пливуть віки в тумані сивім,
Німіє сонце в небесах.
Суцільне пекло в краю красивім.
І кольоровий рай лиш в снах.

18.08.2011

---

Народжена у сутінках надії,
З минулим славним й світлим майбуттям…

19.08.2011

---

О, випадкові зустрічі таємні!
О, любощі і пестощі взаємні!
Кипіла кров, життя буяло!
Та все минуло, ніби й не бувало…
Самовдоволене юнацтво
Подібне на щасливе птаство,
Що днем сьогоднішнім живе.
Думки про смерть, хвороби, муки,
Любов нещасну і розлуки
Йому незнані. Й оживе
Лиш згадка про життя минуле,
Коли за горло схопить смерть…

20.08.2011

---

Не пишеться… Думки зів'яли,
Немов чужі їх руки м'яли,
І по душі хтось чобітьми пройшов
З болотом чорним підошов.

А квола думка – слово хиле,
Мені самому аж немиле.
Немов душа нерідна і чужа…
Колючий дріт із їжака й вужа.

Мені болить. Це не фізичний біль.
Це стан душі, коли і світ немилий.
Так бачиш вдалині єдину ціль,
Та знаєш: не дійдеш, не маєш сили.

І все ж, зціпивши зуби, ти повзеш:
Таке життя – процес невпинний.
Зупинишся на мить – і вмить помреш,
І сам у цьому будеш винний.

А коли ціль – на відстані руки,
Враз зрозумієш хибність думки.
Та вже минули всі твої роки,
Й радіють підло недоумки.

Ти знов програв, і знову зверху Зло,
Кричить, дурне, в гіркій нестямі.
Куди ж ти, Слово, запливло?
І Думко, ти в якій загрузла ямі?..

22.08.2011

---

Час все біжить.
Йому не спиться.
Не хоче вгамуватись хоч на мить.
Йому б задуматись і зупиниться,
Пізнати жар кохання й сонячну блакить.

4.09.2011

БАБУСИНЕ ЛІТО

Це літо бабине було.
Чому ж мені так стало млосно?
Дитинство й юність замело –
І перед вічністю так тоскно.

Космічний шлях – шлях забуття.
Назад не вернешся ніколи.
"Нема, синочку, вороття", –
З бабусею йдемо до школи.

Так дивно й смішно це мені.
До смерті ще далеко досить…
… Та вже мурашки по спині,
Коли осіннє листя носить.

Це душі мертвих нам дають
Відрадний знак з тамтого світу.
Вони заради нас живуть.
Усюди нашого є цвіту.

І павутинкою мене
Бабуся ніжно оповиє.
"Не бійся, сину, все мине".
Лиш пес вночі тихо завиє.

О, літо бабине моє!
Старенька грамоти не знала.
"Життя на світі вічне є", –
Мені бабуся в сні сказала.

12.09.2011

---

Грайливо осінь холодком війнула.
Але війною ще не йде на літо.
Так юність блискавкою вже минула.
Зима вже стука в двері непомітно.

Вони зійдуться в герці неодмінно,
Зима і осінь, дві сестри смертельні.
Без бою літо вступиться смиренно.
Весна ж чека цієї каруселі.

Уже по смерті враз весна воскресне
І дасть життя новому неодмінно.
Не все нове на світі буде чесне,
Не все в новому буде на "відмінно".

Воно ще може бути гіршим за прадіда,
Який всю душу вклав в нове творіння.

13.09.2011

---

Пливе ріка в осінньому тумані.
Мигтить неспокій в серці й у душі.
Земля рахує дні останні.
Блаженно сплять святі мужі.

13.09.2011

---

Це не тобі так гірко я молився.
Це не про тебе думав я щодня.
Наш храм любові дощиком умився.
І вже сьогодні не вчорашній я.

Того, що був колись, уже немає.
Кохання душу й серце спопелило.
Чужа любов до себе пригортає,
Та це мені уже немило.

Найбільший гріх – це без кохання жити,
Це за життя продати свою душу.
І можна, мов той пес, на Місяць вити –
Та від безсилля існувати мушу.

І вже не зміниш щось в житті своєму.
Кохання штучно не заплідниш в серце.
Пишу життя гірку поему,
Плісняву воду п'ю з цеберця.

А молодість – як це було недавно,
Як розривалось серце від кохання.
Роки пробігли марнославно –
І вже нема навіть бажання.

І лиш колись іскра юнацька
Ледь зажевріє й запалить багаття.
І це стається так зненацька!
Як мало треба нам для щастя…

14.09.2011

МЕНЕ БАБУСЯ НАЗИВАЛА СИНОМ

Мене бабуся називала сином,
Бо був на батька схожий я.
… Стоїть, замріяна, за тином,
Вдивляється у даль, в поля.

"Чого сумуєте, бабусю?
Чи виглядаєте когось?" –
"Вже, сину, більш не повернуся.
Уже вмиратиму ось-ось…" –

"Та що ви кажете, рідненька?
Вам жити й жити ще роки!"…
…Та згасла свічка. Вже старенька
Пішла до Бога на віки…

15.09.2011

---

Коли чогось найменше ждем,
Біда приходить неодмінно,
А потім у страху живем.

20.09.2011

У місті щезли горобці,
А ще раніше – таракани.
Ми ледве зводимо кінці.
Прийшли до влади бусурмани?

21.09.2011

ДРОГОБИЦЬКЕ

1

Це не твоя вина у тім,
Що не тебе я вже кохаю.

2

Не зійде Сонце зранку вже,
І Місяця вночі не буде.

3

Як би минуле й майбуття
Нам раптом помінять місцями?

4

У місті щезли горобці.
Зате мобільних станцій – тьма!

5

Сміливий погляд небайдужий.
Чарівна юність. Біс в ребро.

6

Дороги знищені ущент.
Чому не їде президент?

7

Церков вже більше, ніж людей.
Клепсидри сплять в нічнім тумані.

8

Хто в ратушу прийде – від ратуші й загине.
Усього не прихопиш у світ чужих смертей.

9

Ти не за все в одвіті на цім світі.
Лише безсмертну душу бережи.

10

Багато пафосу, хвальби і пієтету.
Що в місті древньому робити тут поету?

11

Живеш, мов скутий панциром якимось,
Лише зворотній відлік часу чуєш.

12

Рахує справно гроші неписьменна
Чарівная циганочка Марія.

13

Дорвавсь до влади – іншим став.
Де Рим, де Крим, де труби, де литаври…

14

Забув перехреститись олігарх.
Все рахував, що й скільки Богу винен.

15

Минуло сонячне затемнення.
Не висвітлив і Місяць щастя.

16

Нещасний Бруно, що здавав жидів,
Тепер герой убогої Європи.

17

Ми хрестимось на церкви і хрести,
А повз Франка й Шевченка йдем, німі душею.

18

Облич красивих мало у житті,
А внутрішню красу зі свічкою не знайдеш.

19

Сумний наш Юрко Котермак.
Він будував Європу. А Дрогобич…

20

Вся Турка до Дрогобича прийшла.
Міліцію узбеки прикупили.

21

У "Рандеву" убили чоловіка.
В "Заліссі" не побільшало клієнтів.

22

Дівчисько без батьків відчуло волю.
В гуртожитку любов б'є через край.

23

Дрогобич продають наліво і направо.
В "Заліссі" заливають ганьбу й сором.

24

Чи міг Франко подумати колись,
Що рідним краєм керуватимуть хруні?

25

Все неспроста на цьому світі.
Відповідаєм за чужі гріхи.

26

Ось так і все життя мине.
Згадай мене в своїх молитвах.

27

Клекочуть журавлі у небі.
Синиць у жменях теж нема.

28

Спочатку Ющенку молився,
А нині Януковича вже раб.

29

Від партії до партії пройшовся.
Як пес приблудний в реп'яхах.

30

Сконає ніч в молочному тумані,
Та сонце хмари з'їли молоді.

31

Колись і сніг біліший був,
І дощ мокріший, й усмішка щиріша.

32

Святі давно пішли на небо,
А грішні на землі снують.

33

Вбивають мужніх, бо мовчать іуди,
Бо боягузів більше, ніж людей.

34

Пробач, мій правнуче далекий,
За гріх нерукотворний мій.

35

Стріляли в "Рандеву" – поцілили в Гонгадзе.
В табличці – часточка його душі.

36

Метелик крильми бурю здійме,
А думка вб'є мільйони душ.

37

Франко ходив Дрогобичем вечірнім.
Лишились вулиці, та щез Каменяра вже дух.

38

Живемо поруч, та не чуєм болю.
В очах не бачимо споріднених ми душ.

39

Не помічаємо, як в сни чужі заходим.
Дивуємось: і що таке наснилось?

40

Нема нічого гіршого за ненависть.
Вона вбиває поглядом і словом.

41

Усе продати хочуть можновладці.
Могли б – із ратуші бордель зробили.

42

Вже турки нам дороги ремонтують,
А нам лиш в смітниках попорпатись дають.

43

Стоїть й мовчить нахмурений Шевченко.
В Дрогобичі не бачить він сокир і вил.

44

Осінній дощ січе Котермаку в обличчя.
Філософ древній плаче уві сні.

45

Жидів поменшало у древнім місті.
Побільшало лиш тих, хто служкою у них.

46

Фест-Шульц! А фест-Франка не чути.
І фест-Бандери, бо Дрогобич спить.

47

Бринить сльоза невинної дитини:
В матусі на цукерки 'ма грошей.

48

Вони гадають, що в могилу
З собою заберуть Дрогобич ввесь.

49

Франко зустрівся з Шульцем у кав'ярні –
І Бруно стало соромно за нас.

50

Вони так лаяли УПА і бандерівців!
А нині за Вкраїну незалежну.

51

За будь-якої влади Байса в шані,
Та вже народ прозрів давно.

52

Насправді Саша – Міхельсон.
У ратуші – з великої дороги злодій.

53

Все так не буде – буде гірше.
Але не з нами.
1 2 3