І дійсно, відходять кудись на задній план, а потім щезають зовсім, повсякденні марнотні турботи, клопоти і негаразди; натомість спокій, умиротворення та гармонія вселяються у стомлену душу: неначе ти повернувся після важкої тривалої дороги до батьківського порога і обцілований, помитий та нагодований, вже у рідній хаті, поклав голову на м'якесеньку, маминої роботи, подушку і наповнений щастям подумав лише одне: "Нарешті я вдома...".
... Ранок ще у легенькій сірій вуалі, лугом стелиться низький туман, ховаючи у своєму молоці поодинокі кущі верболозу – лише верхівки визирають зеленими купинами над білою пухкою периною. Із сонної поверхні води піднімаються ледь помітні випари. Густа роса на луговій траві враз мочить твої черевики і ти, з рюкзаком за плечима, із зачохленими вудками у правій руці, тихо, довгими роками виробленою навичкою, без жодного звуку повільно та обережно опускаєшся стрімкою кручею вниз, вміло утримуючи рівновагу на суглинистому обриві, використовуючи для опори найменші виступи чи впадинки і жодна грудка землі не впаде у ріку, хіба що часом котрась маленька зашурхотить униз та й завмре, не докотившись навіть до урізу води.
Лише найнеобхідніше з тобою. Із усих зручностей – тільки невеличка подушечка в полотняному напірначі, аби не сидіти просто на холодній, часом мокрій, кручі та ще плащ ЗЗК, твій захист на випадок дощу; до того ж інколи він служить тобі і за сидіння. Решта твого добра – то снасті та принади, насадки і наживки, що добуті чи приготовані власними руками; часом це лише варений горох, не більше літра. Ну, ще маленька сокирка, яка, трапляється, править тобі і за саперну лопатку. Все.
Доки розтануть останні сутінки, ти вже й налаштуватися встигаєш: щонайбільше чверть години знадобиться на це. А далі – розчиняєшся у Тиші, зливаєшся з берегом, вживаєшся в деснянський світ. Ще не вивітрилося з душі вечірнє відчуття щастя, а тому той настрій швидко опановує твоє єство і сотні разів пережите повернення до своїх витоків та життєвих ритмів, рідних, не привнесених, незабаром знову приходить до тебе.
Навіть твоя зосередженість на поплавцях не заважає бачити і чути, що діється навкруги. Куди не кинь оком – скрізь розмаїття Життя: ось скинулась посеред Десни велика рибина, пролетів над головою лелека, навпроти, на мілководді піщаного плесу, під правим берегом, повільно, замислено бродять дві білі чаплі, тендітні, неначе принцеси. З лугу, з туману, почулося деркачеве "Дир-дир!", стрижі сірими блискавками носяться над водою, полюючи на комарів, притиснутих донизу туманом; ось крячок у карколомному піке підхопив із поверхні необачного себелика, а пташиний спів все наростає і останній, запізнілий, соловейко звеселяє твою душу чарівними своїми мелодіями, що ніколи і ні за яких обставин не можуть набриднути, і серед цієї ідилії ти не чуєш жодного стороннього звуку, неначе на сотні кілометрів звідси немає навіть сліду сучасної цивілізації. Середина червня, і вже благословилося на довгий літній день: гасне вранішня зоря, а під нею пломеніє горизонт; аж ось і краєчок помаранчевого диску виткнувся над низеньким туманом та розмитими обрисами зелених верхівок верболозу; від його жару враз порожевіли легенькі перисті хмаринки у західному краї високого неба, відбилися позолотою у непорушному, здавалось би, дзеркалі води, що міниться кольорами від зеленого до синьо-білого та золотисто-жовтого з полиском і виглядає тепер немов безцінний скарб.
Хіба побачиш все це, хіба осягнеш красу побаченого і чи матимеш час по-справжньому над цим замислитись, коли безперервно рухаєшся, полюючи на хижака із спінінгом чи займаючись іншим рухливим видом лову? Лише сидячи майже непорушно над своїми вудками, ти отримуєш можливість сповна насолодитися живою картиною Десни, котру створив неперевершений майстер пензля – Природа. І ти розумієш: ось вона, істинна краса, той її еталон, що стільки часу слугував людству за взірець прекрасного, але який поступово замінюється на щось несправжнє, непевне – штучне.
Завітавши нині до Десни, ти знову укотре маєш поріднитися з нею: віднайти, зв'язати і туго натягнути ті ниточки, що колись пов'язували людство з його Матір'ю. Тоді їх було багато і всі вони були міцними та нерозривними: здавалося, певно, тим людям, що так буде завжди. А вийшло, бачиш, як...
Там, під водою, – зовсім інший світ, таємниця. Комусь за сімома печатками, комусь, можливо, лише за трьома, але навіть і в цьому випадку ти мусиш розгадати її, знайти відповідь: де має лежати твій гачок, що на ньому має бути і коли ним зацікавляться. Твоя проста, навіть без котушки, вудка повинна бути зібрана власноруч, без жодних готових магазинних монтажів: бажано вміти і вудлище самостійно виготовити, і поплавець, і грузило – лише тоді впаде з таємниці перша печатка. Ти мусиш сам приготувати насадки, на котрі ловитимеш рибу: зварити горох, запарити пшеницю чи зробити мастирку – і таємниця позбудеться другої печатки. Ти повинен правильно вибрати місце, а для цього потрібен тривалий досвід, що розвиває твою інтуїцію – шосте почуття рибалки, – і не тільки вибрати місце, але й власними руками, з розумінням, облаштувати його – сама собою відпаде третя печатка. Та нічого не будуть варті ці три перші, якщо не зумієш стати своїм у світі Десни: не вгамуєш пристрасті, не заспокоїш своє серце, не полишиш власну метушню, коли залишишся глухим і незрячим і не зумієш щоразу вчитися чомусь новому. Зате, коли все у тебе вийде, і в ритмах свого серця, і в помислах душі ти зіллєшся воєдино з навколишнім світом, – от лише тоді до ніг твоїх впаде четверта печатка.
Проте не думай, що далі вже тобі ось так просто посміхнеться примхлива рибальська удача.
... Сьогодні перший твій ранок на цьому місці і тобі ще нічого не відомо про те, чого від нього можна чекати – чи дійсно пролягли отут під водою лящеві стежки-доріжки, якими він мандрує щоранку, шукаючи собі на дні поживу. Можливо, косяк пройде по суводі, під самісіньким берегом, зовсім не там, де лежать твої гачки з горохом, а, може бути і таке, що вони взагалі з якоїсь причини обходять цей обмуток стороною. Якби була у тебе можливість половити тут хоча б тижнів зо два, тоді рибу можна було б привчити до цього місця постійними принадами, але де вони, ті два тижні?
Один ранок у твоєму розпорядженні, щонайбільше – перша половина дня, бо досвідчені рибалки надію спіймати ляща не втрачають аж до обіду, десь так години до тринадцятої. І ти час від часу, доки немає ще ані кльову, ані навіть натяку на нього, отим своїм шостим почуттям відчуваючи, що риба ще не підійшла, обмацуєш дно у пошуках найвигіднішої місцинки: ану ж бо, покладу вудку на двадцять сантиметрів лівіше..., ні, не те..., правіше..., начебто трохи краще..., а якщо закинути ще трохи вище по течії, щоб вона поклала гачок якомога далі від берега? О! бач, потонув поплавець, бо там глибина надто велика для цієї вудки, там на дні – ямка, промитий течією рівчачок, досить різкий перепад рельєфу дна. Добре! Якраз те, на що сподівався: коли трапляється намацати на дні таке поглиблення – це майже успіх. Тепер потрібно тихенько підтягнути снасть на себе з тим, аби поплавець вийшов на поверхню води: грузило потягнеться вгору по похилому дну, ляже десь там, на припічку, а гачок із горошиною – на схилі рівчачка і твоя насадка виглядатиме в такому випадку природньо і не лякатиме рибу волосінню, що підозріло звисає згори. Велика риба – лящ чи в'язь полюбляють ходити саме такими рівчачками і твою горошину навряд чи пропустять.
" Як все просто!".
Е-е, ні. То лише здається так на перший погляд. Вся Десна, всі її тисяча з гаком кілометрів русла – всі вони є суцільна течія з войками, суводями вздовж берега, часом трапляється, що біля берега течії і зовсім немає, але двох однакових місць не побачиш і за все своє життя. І скрізь потрібно видивитись, відчути, уявити, зрозуміти, як воно може бути там, на невидимому тобі деснянському дні. Часом те, що в одному місці буде перевагою, в іншому виявиться недоліком чи перешкодою, і навпаки. Інколи навіть самому собі важко чи навіть неможливо пояснити власний вибір. Хтозна, що саме спрацьовує: передчуття, інтуїція, чи півстолітній досвід, котрий складається з якихось маленьких, як макове зернятко, нерозрізнюваних своїх часточок – подеколи вже й не розбереш, що то воно є, – передчуття чи досвід.
Тут ось обмут, глибина за чотири метри, течія закручує хіба ж такого воя, а за сто метрів нижче, де лежать у воді повалені верби, течії під берегом і зовсім немає, неначе тут озеро, а не ріка, і глибина тут менша, а все одно, те місце, от чує твоє серце, а довіряти йому у тебе є всі підстави, все одно – воно може виявитися не гіршим, можливо, навіть кращим від оцього, на обмуті.
Там, де зовсім відсутня течія, там вже всі попередні правила летять шкереберть, бо на відміну від стоячої води озера річкова течія сама по собі є настільки визначальною в залежності і від свого характеру, і від сили, від швидкості, напрямку і ще якихось майже непояснюваних, але існуючих особливостей, що все, відоме комусь про лов на озері, а тим більше, на якомусь ставку, на Десні не має жодного значення і людина, котра вперше тут взялась за вудку, часом довго ще не може зрозуміти тих тонкощів, які для тебе є давно вже звичними і саме собою зрозумілими: ти навіть не загострюєш на них свою увагу.
І раптом трапляється тобі на Десні ось таке місце, де течії немає. Річкова риба зі своїми звичками та уподобаннями, яка все життя проводить на течії, в подібних місцях зі стоячою водою і поводиться особливим чином. Часом таке місце буває гарним для ляща, але як вгадати той час, коли він сюди заходить і чи буває він тут взагалі? Як швидко, за один лише ранок принадити його, коли тут річковий струмінь знаходиться за кілька метрів від поплавців і не понесе вниз твою принаду, не збере біля гачків ту рибу, що стоїть нижче по течії? Вся оця купа запитань, що самі собою, одне за одним, виникають перед рибалкою і відповідь на які йому необхідно дати якнайшвидше, – оце і є для нього таким же захопленням, як для когось – розв'язання головоломок, ребусів чи шарад.
Коли ти кожного разу тихо, делікатно, наосліп, на дотик, інтуїтивно шукаєш ниточки, в'яжеш вузлики, плетеш вервечки свого зв'язку з Десною, то це дійство заворожує тебе, сповнює тихою радістю твоє серце і має свій особливий сенс, бо цей зв'язок живить тебе такими потужними соками рідної землі, що дійсно – час, проведений на Десні, у вік людини не зараховується.
...