І лише коли той зазирнув до шафи, не витримав:
– Вона в холодильнику. В морозилці.
За інших обставин вони б розреготались. Але не зараз. Чоловік Юльки хижо зиркнув на Нишпорку, який постійно крав у нього дружину.
– Мені сказали, що бачили її біля вашого будинку, – сказав він винувато.
Нишпорка мовчав. Тільки б Юлька зараз не зайшла. Тоді від її чоловіка можна всього очікувати.
Нишпорка запропонував каву і до кави, але гість приречено, мов загнаний кінь, мотнув головою і пішов.
Здається, минула вічність. Нишпорка приходив до тями. Він виглянув у вікно. Чоловік Юльки стояв біля під'їзду, ніби очікував усе-таки, що тут з'явиться дружина. Він подивився догори. Нишпорка відскочив від вікна. За хвильку обережно визирнув знову. Чоловік Юльки був уже далеко. Йшов швидко, ніби хотів утекти від свого минулого.
І тут у двері знову задзвонили.
Після пережитого Нишпорка нікого не хотів бачити. Здається, він і про Юльку забув.
По той бік барикад замовкли. Ніби вичікували. І Нишпорка відчував отой внутрішній неспокій того, хто був за дверима. Це все передавалося незримо йому, ставало одним цілим, нероздільним і бажаним. Так, так, бажаним, чого він давно хотів, але боявся зізнатися сам собі.
Знову вічність завітала на цей клаптик землі. Але коли вдруге подзвонили, рішучість повернулася до Нишпорки.
Хто б це не був, він нікого не пустить до хати!
Крайчиком ока глянув на Кицю. До чого ж байдуже створіння! Спить і навіть не хоче розуміти, що зараз коїться в душі її господаря.
Нишпорка підійшов до дверей. Трішки зачекав, відчуваючи, що на майданчику хтось стоїть. Не став ображати незнайомця загляданням у вічко, бо люди завжди відчувають, що на них дивляться, ніби на музейні експонати. Сам багато разів потрапляв у подібні ситуації.
Затамувавши подих, відчинив двері.
50
На порозі стояла Юлька. Нею трусило, ніби її справді щойно вийняли із морозильної камери.
Нишпорка заграбастав адвокатку в свої обійми, ніби мав намір не відпускати цю жінку до кінця свого життя. Може, й справді мав такий намір, але ще не усвідомлював цього.
Вони сиділи на дивані, обійнявшись, як закохані, ніби щойно зізнались одне одному у взаємному коханні. Можливо, так і було, тільки крізь стукіт сердець вони цього не почули.
Юлька, схлипуючи, хоча й не плакала, розповідала Нишпорці, як вчасно помітила чоловіка, який несподівано з'явився. Вона забігла у під'їзд Нишпорки, але вистачило розуму не йти відразу до його квартири. Адвокатка забігла на два поверхи вище. Чоловік спочатку тупцював біля квартири Нишпорки, потім піднявся по сходах, але далі не пішов і повернувся знову. Вона була ні живою, ні мертвою, коли уявляла, що чоловік міг зробити з Нишпоркою. Вже хотіла бігти на допомогу, але він вийшов. Вона бачила, як він стояв біля під'їзду. А коли пішов, ще не відразу наважилася подзвонити Нишпорці.
Тепер настав час Нишпорці розповідати про свої пригоди. Навіть не підозрював, що в нього є письменницький талант. Юлька сміялася, коли він розповів, ніби запхав її до морозилки.
І тут у двері подзвонили. Чи не забагато гостей в один день?
Нишпорка відтранспортував адвокатку до Славкової кімнати, бо та від страху вже не могла пересувати ногами.
На порозі стояв чоловік Юльки. Внизу живота у Нишпорки щось стало дуже холодно, ніби душа приготувалася на вихід.
– Слухай-те, – вичавив із себе чоловік Юльки. – Я хочу попросити у вас вибачення. На мене часто находить. Я дуже люблю свою дружину. Ну, ви розумієте.
Нишпорка розумів. Але ще не вистачало, щоби він зараз запросив чоловіка Юльки на каву і до кави. Той, здається, все зрозумів.
– Не сердьтесь, – сказав на прощання і пішов вниз по сходах.
Нишпорка стояв і дивився йому вслід, чекаючи, коли замкнуться двері до під'їзду. Так хотілося сподіватись, що чоловік Юльки більше сюди не повернеться.
51
Нишпорка зачинив двері. Видихнув повітря. Усміхнувся сам до себе у дзеркало.
Штірліц був на межі провалу. І не тільки він, а й радистка Кет.
Постукав до кімнати Славка. Відповіді не було. Відчинив двері. Де Юлька?
Побачив відчинене вікно. Вистрибнула? Четвертий поверх. Всередині в нього все похололо.
Знайшов у собі сили підійти до вікна. Подивився вниз. Тіла Юльки не було. Люди спокійно йшли собі туди-сюди і навіть сміялись.
– Я тут, – озвалась адвокатка.
Вона сиділа під Славковим столом.
Нишпорка допоміг їй стати на ноги.
– Пішов? – злякано запитала.
Він лише кивнув головою.
Юлька шукала поглядом його губи. Нишпорка відгукнувся.
Коли кохаєшся, тіла перебувають у невагомості, а паралельні світи переливаються один в інший і навпаки. Мозок вимкнений. Серце помпує якомога більше крові, щоби не задихнутися від щастя пізнання.
Тіла сплітаються у дикому танку. Ти дозволяєш витворяти з собою все, що можна лише собі уявити – і з суголосною душею витворяєш те ж саме. Шкіра звільняється від дотиків і поцілунків тих, хто був до цього у твоїх думках. Губи шукають прихистку в найпотаємніших місцях.
Вони разом зупинились у відчутті народження вулкану всередині них. Але жодна земна чи космічна сила вже не могла зупинити їх. Виверження почалось і закінчилось одночасно. Юлька сама затискала собі рот, а Нишпорка все глибше й глибше входив у неї.
Вічність минула у спокої – і вони знову зарухалися в такт одне одному. Тепер насолода була не лише чуттєвою. Щось незвідане й потаємне залітало до їхніх бідних голівоньок.
– Завагітнію я від тебе, – сказала щаслива Юлька, в якої не було дітей.
52
Вони сиділи на кухні й пили каву.
Їм не було соромно, але намагалися не дивитися в очі одне одному. Розуміння того, що сталося, ще не було ними усвідомлене. І навіщо до всього докопуватися, намагатися словами передати почуття? Їм було добре, а все інше не мало значення.
Юлька в'яло намагалася перевести їхню розмову в ділове русло, але в неї мало що виходило. Здавалося, Нишпорка шокований тим вибухом кохання, яке щойно відбулося в цій квартирі. Вона теж, але хотіла його і себе привести до тями.
Жінки завжди більш прагматичні, ніж чоловіки, ніби розуміють, що в тих, хто їх обрав, залишилося мало часу. Або помруть, бо все-таки їм відмірили менше життя, або підуть до іншої чи інших, або сама жінка кине їх.
І коли їхні погляди все ж зійшлися в одній точці часу й простору, Нишпорка, мов злодій, який поцупив щось сокровенне, а не буденне, скоромовкою розповів Юльці все, що в нього було по справі Кота. Навіть про Світлану Йосипівну сказав, що це була його колишня коханка. Здається, це не вразило Юльку, ніби вона знала всіх коханок Нишпорки, і якби він про якусь забув, вона би йому нагадала. "Тепер і я твоя коханка". Ці слова могли злетіти з вуст адвокатки, але щось їх не пустило крізь міцно стулені губи.
Втім, думки в її бідній голівоньці вишикувались у потрібному порядку. Юлька чітко накинула подальший план їхніх спільних дій з розподілом обов'язків, і Нишпорці нічого було заперечити. При цьому вона ніколи не передавала куті меду чи лайна дьогтю, аби не принизити напарника, бо у будь-якій справі він усе-таки завжди був головним. А тепер, мабуть, і в її житті.
53
У двері коротко подзвонили.
Нишпорка глянув на Юльку. На її обличчі страху не було. Здається, після кохання з Нишпоркою адвокатка вже нічого не боялась, навіть свого чоловіка.
Дзвінок повторився, але вже більш наполегливо і тривав довше.
– Нас нема, – прошепотіла Юлька.
Нишпорка кивнув головою. А й справді, Славко приїде лише завтра. Не буде ж чоловік Юльки, якщо це він, стовбичити тут до кінця дня і всеньку ніч, полюючи за дружиною.
Тепер Нишпорка і Юлька дивилися одне одному в очі, ніби намагалися зчитати те, що раніше їм не було відомим.
Здавалося, час і простір злилися в єдине ціле. Але цього разу вічність тривала лише декілька спалахів, бо знову хтось різко натиснув на ґудзик дзвінка і став робити це ще і ще, ніби намагався воскресити покійників, які зачаїлися по той бік барикад.
І раптом двері … відчинились. Нишпорка й Юлька побачили жінку, яка стояла на порозі.
– Доброго дня! – сказала вона, впевнена в тому, що завжди робить усе правильно. – Світло.
Нишпорка докумекав, у чому річ. Показав контролерці лічильник, та зробила запис у товстому зошиті, Нишпорка поставив автограф.
Жінка підозріло глянула на нього. Мовляв, і чого б це я не відчиняв двері?
Він двічі прокрутив за нею ключ.
54
– Ти не зачинив двері? – Юлька сміялась.
Нишпорка теж. Ото був би цирк, якби їх застукали!
Вони цілувались, надолужуючи втрачене. Втім, надолужити втрачене ще нікому не вдавалось – і це найбільша людська ілюзія.
Заспівала Юльчина мобілка.
– Чоловік, – шепнула вона.
Адвокатка була діловою. Відповідала "так" або "ні", наче розмовляла з роботом. Нишпорка бачив перед собою нову Юльку, досі незнану. Згадав, що так само інколи вона з ним розмовляє по телефону. Невже це було після кохання з чоловіком чи кимось іншим?
У нього не було підстав ревнувати Юльку до чоловіка, хоча він ревнував, вбиваючи своє кохання до неї. Але тепер подумав, що крім чоловіка й нього в неї могли бути й інші.
– Через п'ять хвилин буду вдома, не ний, – жорстко сказала Юлька і вимкнула зв'язок.
А такою Нишпорка її точно не знав.
Марно було запитувати, як Юлька думає за п'ять хвилин добратися додому. Навіть машиною треба хвилин п'ятнадцять їхати. Але це невдячна справа влізати в чужі справи. Він і так вліз по самі вуха. Тепер нехай самі з'ясовують між собою стосунки.
Юлька була сама діловитість. Сухо сказала Нишпорці, що їй треба йти. Виглянула з вікна кухні, не довіряючи чоловікові. Той сказав, що вдома, а міг стовбичити під під'їздом.
Нишпорка не наважився обійняти її й поцілувати.
55
Нишпорка дивився телевізор – і бачив Юльку.
Читав книжку – перед очима адвокатка.
Глянув у вікно – здавалося, що пішла Юлька.
Якось доконав час до вечора. Ліг спати. Спати – гучно сказано. Сон не йшов.
Десь біля дванадцятої – дзвінок. Юлька!
– Чоловік у туалеті, – прошепотіла. – Тобі було добре?
– Надзвичайно! – вихопилось у Нишпорки.
Чув, що Юлька заливається щасливим сміхом.
– Мені теж. Завтра зателефоную. Добраніч.
Нишпорка виголосив своє "добраніч" у порожнечу, бо адвокатка перервала зв'язок.
Душа рвалася до космічних висот, але грішне тіло не пускало. Нишпорка подумав, що зараз Юлька займеться коханням зі своїм чоловіком.