О 12-й мушу бути на двірці.
Розплатившись, ми вийшли на вулицю і тут же, коло кав'ярні, розпрощалися... Тримаючи мою руку в своїх руках, він казав:
— Все ж таки я вам дуже вдячний за ваше відношення до мене і прошу не відмовитися допомогти мені в організації "Молодої сцени"! Оце їду на спочивок, але коли тільки впаде перший сніг, я вже буду тут!..
— Так, так! — притакнув я. — Живий живе гадає...
— Не гадає, а правду каже! — несподівано плеснув він мене по плечу.—От побачите!
— Гаразд!..
VIII
Гадав собі, що вже розпрощались назавжди, бо більше місяця не мав від нього ні найменшої вістки. Так настали сірі дні, пішли безконечні дощі, а якось почав падати сніжок. Правда, він падав і зразу ж танув, але проте всі бачили, що падав.
Певне бачив його і Потурчишин, бо я несподівано одержав від нього листа.
Писав: "Шановний Товаришу! Живеться мені не зле і не добре. Бойки наші спочатку дивилися на мене збоку і при зустрічі низько кланялися, але коли я став ходити до дівчат, то вже не кланяються і називають "большаком". Дівчата тут дуже файні, зовсім не такі, як та, що в Княжому Місті, яка за одну годину забрала від мене всі мої гроші. Два-три експерименти над ними, зроблені мною в самім примітивнім дусі, вдались дуже добре. Я сидів би тут ще й далі, та в мене вже рвуться черевики, а вчора починав падати сніг. Це мені нагадало про мою ідею, і я мушу її показати хоч зимою. Прошу вас, шановний товаришу, не для мене, а для добра "Молодої сцени" вислати три тисячі "маречек", щоб я міг приїхати і розпочати працю "Експериментальної студії" Цілком вірю в те, що ви порядний чоловік і не відмовитеся доказати, що я не помиляюся. З пошаною Потурченко-Потурчишин".
Прочитавши цього листа, я спочатку думав зразу ж задовольнити його прохання, але згадалася остання зустріч, і чогось ніяково стало мені. Три тисячі "маречек" в наші часи справжня дурниця, але всі оті "експерименти", ще й навіть зі студією, це вже не жарт. Тому не думаючи більше, я взяв перо і на його ж таки письмі відписав: "Я також вірю, що ви цілком порядний чоловік, а тому радив би вам продовжувати свої експерименти на місцевих дівчатах, тим більше, що тут місце вашої студії зайнято "Авторськими вечорами недозрілих поетів"". Написав і підписав своїм повним іменем — Пилип Польовий.
Я ще не знаю, яка може бути відповідь на мій лист, але так як снігу немає ще й досі, то можна бути певним, що експериментальна праця товариша Потурченка-Потурчишина розвиватиметься й далі, незважаючи на те, що виявляється вона в "самім примітивнім дусі"...
м. Львів, 1922р., жовтень
[*] Цвікер — пенсне.