Той хитрувато глянув на полковника і писаря і сказав, що передасть цареві упис, але перше — порадиться з гетьманом, який про це не згадував. Перелякана старшина забрала упне і просила Бутурліна нічого не казати Хмельницькому.
Невідомо, коли Тетеря втретє з'явиться в московському посольському приказі, і тепер випала слушна нагода взяти ще одну царську грамоту на Смілу — те заповітне мальовниче містечко, проїжджаючи повз яке, Тетеря розчулювався і позирав на міщан, кажучи про себе: "Заждіть-но, я приберу вас до рук!"
Як помре Хмель, він одразу викаже Війську Запорозькому свої права на Смілу, на млини і броварні, яких так густо над повноводим Тясмином.
А взагалі, тут не затишно — у цій Москві. Нудьга, самі пости і молебні. Цар дотримується усіх церковних приписів, і бояри — окольничі, оружейничі, — дяки, їхні родини намагаються потрапити йому в слід. Крім церковних дзвонів, не чути ніякої музики. Ніяких з'їздів на зразок польських сеймів і сеймиків, ніяких бенкетів, п'ють по своїх домах, в корчмах — одна голота слинява і брудна, в гості до себе ніхто не просить. Уже місяць сидить Тетеря в гостиному домі й дивиться в це сліпо віконце на вуличний порох.
Крулівський Вавель у Кракові — то, кажуть, зовсім третя справа. Там, подейкують, щодня бали, пишні обіди, на очі з'являється круль і його пані, посли з усіх країн Європи бачаться і говорять між собою. А серед них є вельми освічені люди, що кінчали академії і з якими можна погомоніти про вищі предмети. Ні, польські порядки йому більш до душі. І був би він гетьманом Війська Запорозького, наслідував би польський двір, забув би всі кривди, помирив би козаків зі слугами його милості і сам би служив його милості крулю. Так думав Тетеря, сидячи в гостиному покої. Хоча знав, що більшість козаків мислить інакше. Вони люблять повторювати проміж себе байку, що її розповів якось Хмель у Чигирині послові Беньовському. Про вужа, що вірно служив своєму господареві. Аж поки син господаря, пустуючи, наступив вужеві на голову, той вкусив його, і син помер. Розгніваний господар побив вужа, відрубав йому хвоста і вигнав з дому. Спам'ятавшись з часом, пішов до лісу шукати скривдженого, але слуга не схотів вертатися додому, бо вже скуштував волі і склав собі ціну. Чоловіка заїли миші, але вуж так і не повернувся, і добре зробив, знаючи, що кожний буде згадувати про заподіяне йому лихо і між ними не буде згоди.
…Та час збиратися до посольського приказу, а звідти і до царських палат.
Тетеря вийшов на подвір'я, гукнув п'ятьох козаків і велів сідлати коней. До московського замку звідси можна і пішки пройти, але Тетеря не хотів швендяти по цій пилюзі, та ще й в супроводі здоровенних козаків, серед яких він був найнижчий. Тридцятьох здорованів власноручно відібрав у дорогу Тетеря із сотні Якима Сомка, який сам був видний козак. У далекій дорозі серед безлюддя почувався безпечно з цими хлопцями, але тепер, коли небезпеки не було, його дратував їхній зріст, і тому велів їм сидіти на конях, щоб не впадала у вічі полковникова неповномірність.
Швидко перетнули майдан з лобним місцем, під'їхали до однієї з веж, стукнули в браму. Вартові, хоча й знали вже козаків, проте для порядку спитали, хто такі й звідки. Відчинили браму, розступилися, і козацький загін, красуючись на баских конях, підлетів до посольського приказу — довгої низької споруди.
Посла зустріли боярин Ртищев і дяк Алмаз Іванович. Тетеря скинув шапку, перехрестився на ікону в кутку, заклав чорний смолистий оселедець за вухо. Московитяни ніяк не могли звикнути до голених козацьких голів і, побачивши Тетерин оселедець, мимоволі запускали п'ятірні в густі зарослі чуприни й бороди.
Окольничий Федір Ртищев сказав, що його царська пресвітла величність не прийме сьогодні Тетері, бо ще не повернувся з Троїцько-Сергієвого монастиря після вчорашнього урочистого молебня і святкової літургії на честь Преображення господнього; а ще розповів про лист путивльського царського воєводи, землі якого межували з Україною. Воєвода сповіщав, що 27 липня 1657 року почив у бозі гетьман його царської величності Війська Запорозького Богдан-Зіновій Хмельницький.
Хоча й готовий був до цього Тетеря, звістка його приголомшила. Чому ж не сповіщає про це генеральний писар? Чому Тетеря дізнається про смерть гетьмана у московському приказі? Щось затіває Виговський, коли не поспішає з гінцем до полковника Тетері… Ясна річ, Виговський приміряє в Чигирині гетьманську ферязь. Поки Тетеря тут ковтає московський порох, Виговський підмовляє і підмогоричує старшину. Треба поспішати додому! І Тетеря просить Ртищева доповісти його царській величності, як тільки той приїде до Кремля, що Військо Запорозьке чекає підтвердження статей про козацькі вольності, а посол український має чимшвидше одвезти ті статті, скріплені царською рукою, аби встигнути на генеральну раду, де обиратимуть нового гетьмана. Його царська величність знає про звичаї козацькі.
Ртищев сказав, що Тетерю покличуть, коли треба, але посол виголосив досить довгу й барвисту промову, з якої окольничий і дяк мало що второпали, бо Тетеря приперчив її ще й латиною, але зрозуміли, що посол прийде завтра вранці й оббиватиме царські пороги щодня, — поки йому вручать ті статті.
Повагом, у глибокій задумі повертався Тетеря в гостиний двір, і козаки їхали трохи позаду, дивуючись на свого полковника, завжди такого балакучого, а тепер мовчазного. Тетеря поки що не сказав їм про гетьманову смерть. Поклав собі будь-що встигнути на генеральну раду. Його переяславський полк чи не найчисленніший, і козаки на раді гукнуть Тетерине ім'я, до того ж і сотник його полку Яким Сомко, родич' Хмельницького по першій жінці, має вплив серед козацтва. Але найімовірніший претендент на стіл гетьманський — генеральний писар Іван Виговський. Якщо логічно зважити на всі обставини. Останні роки він забрав велику владу над гетьманом; старий Хмель радився з ним у всьому. Подейкували, що під Берестечком, коли татари захопили гетьмана в полон, Виговський виручив його якоюсь надзвичайно хитрою штукою, і по тому гетьман наблизив писаря до себе. Правда, найчастіше зривав свій гнів саме на писареві, бо той весь час був при ньому. Як то кажуть: любив і гнобив, гнобив і любив. Козацька старшина бачила це і запобігала ласки Виговського. Багатьох він окрутив, багато хто завинив йому за всілякі послуги, і Тетеря теж.. Саме за порадою генерального писаря Хмельницький призначив Тетерю на полковника переяславського і вперше послав до Москви три з половиною роки тому.
Куди поверне Військо Запорозьке за нового гетьмана?
Якби обрали його, Павла Тетерю, він прилучив би Україну до старого "кореня" — Речі Посполитої. Залагодив би з крулівськими комісарами усі незгоди щодо релігії. Хай хто якої хоче, тієї і дотримується на Україні. Повернув би польській шляхті її маєтності, що належать тепер Військовому скарбові. Млини, винокурні, броварні, корчми, воскобійні, поташні залишив би Військові, щоб реєстрове козацтво жило з прибутків від оренд. Уряди на Україні розділив би порівну між українською й польською шляхтою. За це випросив би у короля почесні місця в сенаті польському для себе і митрополита київського, і настав би мир і благополуччя, забулися б усі кривди, що їх допустив бог між козаками і польськими шляхтичами. Столицю з Чигирина перенесе до Києва, відбудує колегіум, наполовину спалений поляками і литовцями, наблизить до себе вчену київську братію, професуру — своїх учителів Барановича, Гізеля, Галятовського, Баєвського, вестиме з ними задушевні бесіди про всесвіт, про людський світ і безсмертну душу. Заведе в Києві двір на зразок Вавелю, тут гратиме музика, заїжджатиметься цвіт української і польської шляхти, молоді шляхтянки шелестітимуть сукнями, і він, гетьман, ще не старий, у розквіті сили, виглядатиме серед них свою облюбеницю…
У гостиному домі чекав на них обід. Тетеря їв разом з козаками, але сьогодні звелів подати собі окремо. Самотньо жував в'ялену рибу, длубався в густій житній соломасі й запивав медом. Негусто! Зараз на Україні на столах повно яблук, слив, груш… Раптом Тетеря побачив себе в монастирській трапезній за довгим столом серед ченців — старих, висохлих. І він, старенький, зморшкуватий, жадібно ковтає соломаху, приправлену молоком, не піднімаючи очей від миски. І вже чути погребовий дзвін — по кому це? По ньому, по Тетері, колишньому полковнику козацькому, колишньому недовговічному гетьманові[3]… Поспішає наїстися востаннє, тягнеться до глека з вином, але там — гіркий бузиновий напій. Остання його чаша, яку треба випити.
Тетеря крутнув головою, відганяючи те нужденне марево. Свят, свят, свят!
Другого дня посланець-козак привіз листа від Виговського. "Панові полковнику переяславському Павлові Тетері. І то вашій милості об'являю, що покійним учинився пан гетьман у прошлий вівторок, іюля 27, в п'ятій годині дня".
А ще за три дні цар прийняв-таки Тетерю. Обіч трону стояв окольничий Федір Ртищев, позаду дяк Алмаз Іванович. Із задоволенням вислухавши витіювате звернення козацького посла, цар мовив, що жалкує про смерть старинного приятеля гетьмана його царської величності Війська Запорозького, що любив гетьмана, але не нам судити про справи божі, всі під богом ходимо, і всіх нас Господь покличе до себе.
Його царська пресвітла величність жалує Військові Запорозькому грамоту, в якій стверджує усі права і вольності козацькі, надані по Переяславській раді, за живота славного Богдана Хмельницького. Заразом його величності стало відомо, що три тисячі московських стрільців при київському воєводі Бутурлин живуть лише з царського жалування, від гетьмана не діставали ніякої живності, і місця для забудови їм досі не визначено. Тому цар наказує Військові Запорозькому: стрільцям, що в Києві, дати ґрунти на мешкання, на крамницю і на пашню; воєводам царським сидіти в Ніжині, Чернігові, Переяславі, Корсуні, Білій Церкві, Полтаві і Миргороді; митрополита київського прислати на посвячення московському патріархові; вивести з Білорусії козацькі війська полковника Нечая. А ще оренди з куріння горілки надалі мають віддаватися не в скарб Війська, а до царської казни.