Вона виганяла зі своєї бідної голівоньки лихі думки про чоловіка, який першим увійшов у неї, але з цього нічого не виходило.
Намагалася зосередитися на Людвігові, майбутньому весіллі, але це теж мало допомагало.
Людвіг узагалі зрозумів, що вже не треба грати роль закоханого. Гаська й так нікуди не дінеться, вийде за нього заміж. Нарешті вона змогла зрозуміти, ким насправді є Людвіг. Йому вже не треба було усміхатись до неї, мало не просити дозволу поцілувати її. Він нахабно переселився до них, і мама з татом навіть не заїкнулись. Вночі Людвіг грубо входив у Гаську, і вона не відчувала з його боку жодної ніжності, як це було раніше, і не отримувала жодного задоволення, терпляче очікуючи, коли він закінчить свою справу і засне. Заради майбутньої дитинки Гаська вирішила все стерпіти. Вона вірила в те, що в неї буде син. І назве вона малого Васильком. На честь Василя Андрійовича.
Але щастя тривало недовго. Зателефонував агент національної безпеки і сказав, щоби Гаська зробила аборт.
Боже, як вона ненавиділа цього чоловіка! Він так безтурботно втрутився в її життя, забрав у неї Василя Андрійовича, якого вона єдиного й кохала у своєму житті. Можливо, від агента національної безпеки в неї дитина. А тепер він хоче відібрати від неї найдорожче, що в неї залишилось.
45
Людвіг замінив Василя Андрійовича у пиятиці з Гасьчиним батьком на кухні. Горілка найбільше заспокоювала старого, який не хотів мати такого зятя.
Але якщо після вживання алкоголю Василь Андрійович добрішав і жартував, то Людвіг ставав злим і жорстоким. Тоді батьки від гріха подалі замикались у своїй кімнатці, а він мовчки зривав трусики із Гаськи і задовольняв власну хіть. Якось вона хотіла відмовити йому, але Людвіг вдарив її в обличчя. Відразу згадала агента національної безпеки. Боляче не було, але Гаська зненавиділа Людвіга. Його не виправдовувало те, що він п'яним ліз до неї, бо коли на ранок тверезів, то відчував себе винним, просив вибачення у Гаськи і навіть плакав. Вона розуміла, що нічого вже змінити не можна, тому треба жити з тим, що є.
Дні минали, а Гаська ніяк не наважувалася зробити аборт. Вона розуміла, що її може чекати доля Василя Андрійовича, але здавалося, що краще ліквідація, ніж умертвлення ще ненародженої дитини.
Коли одного дня Людвіг відмовився пити з її батьком, бо напередодні пообіцяв їй це зробити, Гаська подумала, що той хоче змінитися. За великим рахунком, їй було байдуже, бо не кохала його, але, звісно, краще бачити поруч з собою тверезого чоловіка, ніж п'яного.
Гаська думала, що все мине саме по собі, агент національної безпеки, зайнятий іншими справами, забуде, що сказав позбутися дитинки, але помилилась.
– Коли ти зробиш аборт? – запитав Людвіг, дивлячись повз неї.
І вона зрозуміла, що Людвіг пов'язаний із агентом національної безпеки набагато більше, ніж вона собі могла подумати. Без цих чоловіків вона не зможе зробити кроку ні вліво, ні вправо, навіть стрибнути на місці.
46
Якби це стосувалося лише її життя, Гаська палець об палець не вдарила б, щоб врятувати його. Але йшлося про ще ненароджену дитинку. Чим винне малятко, що агент національної безпеки хоче приховати свої гріхи?
– Я не хочу робити аборт, – сказала Гаська мамі, але та злякано глянула на неї.
– Він тебе уб'є, – прошепотіла, і було зрозуміло, що йдеться про агента національної безпеки, а не про Людвіга.
Гаська зрозуміла, що мама їй не помічниця, бо боїться агента національної безпеки. На Людвіга теж не можна покластись. А тато заливав свій страх горілкою.
У Гаськи не було конкретного плану порятунку дитини. Розуміла, що просто чекати не можна. І сидіти в квартирі теж. Треба втікати. Але куди?
Вночі Гаська не змогла заснути. Жодної путящої думки так і не залетіло до її бідної голівоньки.
Під ранок трішки задрімала, а коли прокинулась, побачила, що Людвіга поруч нема. Він любив зранку кудись іти, приходив увечері, пив з її татом горілку, а потім ліз до неї. Від нього пахло жінками, і Гаська розуміла, що Людвіг їй зраджує. Але Гаська збайдужіла до нього. Хай робить, що хоче. Їй би дитинку народити.
Мама щось чаклувала на кухні. Тата не було чути.
Щось зсередини підштовхувало Гаську. Вона розуміла, що якщо не зараз, то вже ніколи.
В чому була вийшла надвір.
47
Гасьці здавалося, ніби всі тільки те й роблять, що дивляться на неї. Аякже! Вирішила втекти. Від кого? Хіба що від себе.
Насправді кожний був зайнятий своїм і не звертав увагу на жінку, яка повільно йшла вулицями Дрогослава. Хіба що чоловіки озирались, милуючись красунею.
До її бідної голівоньки не залітала жодна думка. Якби в Гаськи зараз запитали, що вона має намір робити, не відповіла би. Просто розуміла, що вдома цієї проблеми не розв'яже.
Ближче до обіду Гаська усвідомила, що їй небезпечно залишатись у Дрогославі. Треба було повернутися додому, взяти хоч якісь речі. Навіть телефон забула. Але чомусь подумалось, що коли повернеться, то її схоплять агенти національної безпеки.
Боже, яка вона дурепа! Треба було добре підготуватись, прорахувати кожний свій крок. Втекти від усіх – це добре. А коли її впіймають? Було би прекрасно, якби просто ліквідували, а не мордували перед цим. А так зроблять їй аборт і виріжуть ще більше пам'яті, ніж тих нещасних сім з половиною відсотків.
Ноги самі повели її до залізничного вокзалу. Сіла в першу ліпшу електричку.
Мабуть, задрімала, бо її розбудила кондукторка.
– Маєте квиток чи будете платити? – запитала.
Гаська мовчала.
– Це зі мною, – сказав молодий чоловік, який сидів навпроти. Він показав кондукторці посвідчення.
48
Чомусь Гаська не боялася цього чоловіка, хоча подумала, що він теж може бути агентом національної безпеки. Принаймні кондукторка злякано подивилася на нього, коли він показав своє посвідчення.
– Куди їдете? – запитав чоловік.
– Не знаю, – щиро зізналася Гаська.
Вона би мала подякувати йому, що врятував від кондукторки, але засоромилась зробити це.
Він усміхнувся.
– Втікаєте від чоловіка?
– Від нареченого.
Помовчали.
– Він хоче, щоб я зробила аборт, – пояснила Гаська.
Чоловік спохмурнів, заглибившись у себе. Мабуть, згадав щось трагічне зі свого життя.
Гаська хотіла вискочити на першій-ліпшій зупинці. Тепер їй усе життя доведеться втікати ось від таких чоловіків, які хочуть залізти в душу. Була несправедлива до нього. Він не залізав. Їй хотілося самій усе йому розповісти.
Мабуть, незнайомець зчитав її думки з обличчя.
– Поживеш у мене, а там видно буде, – сказав він.
Дивно, але в його словах Гаська не відчула підступності. Якби хотів, уже би давно здав її.
Їхали ще довго. За вікном вечір ставав усе густішим.
Продавчині розносили по вагону морозиво. Гаська жадібно дивилася на соковиті порції. Згадала, що цілісінький день нічого не їла.
Чоловік придбав дві порції. Одну простягнув їй. Вона усміхнулась. Згадала пригоди Людвіга з морозивом.
Коли мало не проковтнула морозиво, чоловік простягнув їй другу порцію.
– Їж, їж, – сказав м'яко, коли Гаська почала заперечувати.
Вона вже втамувала голод і їла спокійніше. Соромилася дивитися на нього. Подумала, що Людвіг прийшов додому і починає розшукувати її.
Вперше за останній час Гасьці було спокійно на душі.
49
Вони вийшли на кінцевій зупинці.
– Що це за місто? – запитала Гаська.
Незнайомець відповів. Гаська чула цю назву, але ще ніколи тут не була.
Вони йшли поруч і мовчали, мов закохані, які вже наговорилися до кінця життя. Багато людей віталися з її напарником. Чомусь відразу Гаська про себе назвала його напарником. До чого це?
Напарник жив на околиці, яке нагадувало село: ґрунтова дорога, криниці, чисте повітря. Його хата була останньою на вулиці.
– Моя хата скраю, – пожартував він.
– Ви самі живете? – запитала Гаська.
– Давай на "ти", – замість відповіді запропонував він.
Гаська промовчала. Відчула, що червоніє.
Вечеряли скромно. Картопля, салат, чай.
На стіні висіла фотографія.
– Красива жінка, – сказала Гаська.
– Це моя дружина. Вона померла.
– Вибачте. Вибач…
Було сумно.
– Мене звати Василь, – сказав напарник.
Не кольнуло в серці, що так звуть і Василя Андрійовича.
– Гаська.
– Цікаве ім'я. Що воно означає?
– Не знаю. Так тато назвав. Так звали його перше кохання.
– Тато тебе любить, якщо її іменем назвав тебе.
Гаська задумалась.
Помовчали.
Усміхнулись одне одному.
Гаська хотіла запитати, чи працює він агентом національної безпеки, але стрималась. Потім до її бідної голівоньки залетіла думка, що не може агент національної безпеки жити так скромно.
Спали в різних кімнатах.
Гаська заснула доволі швидко. Їй наснився Василь Андрійович, який втікав від Людвіга.
50
Гаська прокинулась від того, що відчула чиюсь присутність біля себе. Розплющила очі, побачила Василя.
– Тебе розшукують, – сказав напарник.
Вона сіла на ліжку.
– Хто? Людвіг?
Він не зрозумів.
– Національна безпека, – відповів.
Увімкнув телевізор.
Дикторка байдужим голосом читала з листочка:
– Гаська К., 19 років. Убила двох осіб. Особливо небезпечна. Прикмети…
Побачила свою фотографію.
Відчула пронизливий погляд Василя:
– Ти вбила?
З її очей зчитав правду.
– Так само вони звинуватили у вбивстві мою дружину. Потім арештували її, зробили ворогом народу і ліквідували.
Здавалося, ніби небо впало на землю.
Гасьці бракувало повітря.
– Ти мені віриш? – запитала вона у відчаї.
Він помовчав. Дивився вбік. Думав щось своє.
– Тобі тут нічого не загрожує.
Вони розуміли одне одного навіть не з півслова чи пів погляду. Вібрація душ сповіщала їм потрібне.
Він кудись пішов. У неї навіть не було сумніву, що він може здати її національній безпеці.
Чекала до вечора. Прибрала у хаті. Зварила їсти. Час повз повільно, мов черепаха.
Десь далеко загавкав пес. Потім усе ближче й ближче. Здавалось, гавкає біля кожної хати, наближаючись до їхньої.
Гаська виглянула у вікно. Побачила напарника. Він помахав їй рукою й усміхнувся.
51
Тривога поволі заповнювала все єство Гаськи, коли вона побачила, що напарник збирає речі у велику сумку. Запитувати про щось було зайвим.
– Ми перебираємось у надійне місце, – сказав напарник.
Ще зранку він казав, що надійне місце тут.
– Будеш їсти? – запитала Гаська.
Він уважно глянув на неї:
– Можемо не встигнути.
Пішов з сумкою на вихід. Гаська потягнулася за ним.