Саме до цього й закликає кожен випуск редагованої нею газети[39].
ОСПІВАНЕ МИСТЕЦЬКИМ СЛОВОМ
Історію українського народу написано селянським плугом, козацькою шаблею і письменницьким пером. Й історія нашого краю винятку не становить. Тож коли ми говоримо: "Літературна Одещина", то маємо на увазі, що за цим поняттям приховується значний пласт культурного і духовного життя величезного краю, де на зламі епох, перехресті віянь і цивілізацій мудро і віщо витворюється унікальний геополіс Українського Причорномор'я.
Навіть важко осягнути всю безліч мистецьких постатей і творчих особистостей, що хвиля за хвилею, когорта за когортою зринають із глибини століть, освячуючи наш край зоряністю свого таланту, творячи на його обширах не лише своєрідний літературний бомонд, але й самобутній літературно-мистецький всесвіт.
Саме тяжінням цього всесвіту позначені вершинні твори, мистецькі біографії та й просто особисті долі велетів української літератури Лесі Українки та Івана Франка, Володимира Сосюри та Степана Олійника. Бунтівний, волелюбний дух Одеси, її краса й аристократично-авантюрна вдача знайшли своє відображення у творчості Олександра Пушкіна, Костянтина Паустовського, Валентина Катаева, Івана Буніна, Ісака Бабеля, багатьох інших російських та російськомовних поетів і прозаїків. А хіба ж не на одеських берегах, по салонах та бульварах міста, упокорювали свою норовливу музу поляк Адам Міцкевич, румун Міхай Емінеску, сотворці єврейської літератури Шолом Алейхем та Ноте Лур'є?
Відійшовши від національної градації, можна з упевненістю стверджувати, що Одещина була і, незважаючи ні на які політичні, економічні та соціальні негаразди та злами, продовжує залишатися одним із тих мистецьких лон, тих джерел натхнення, в яких і завдяки яким, зароджується могутній континент української, європейської, а відтак і світової культури.
Недарма ж в Одесі з такою побожністю ставляться до всього, що пов'язано з історією літературного процесу, провідними митцями краю. Твори і рукописна спадщина письменників, свідчення їх злетів і падіння накопичуються і досліджуються у чи не найкращому в Україні Одеському державному літературному музеї та по фондах державної наукової бібліотеки ім. Горького, бібліотек імені Франка, Маяковського, Гайдара, обласної дитячої бібліотеки... А мистецькі традиції, розмаїття поглядів, стилів, методів творення і творчих лабораторій аналізуються вченими мистецтвознавчих кафедр кількох одеських вузів.
Втім, зачаровуючись давнім літературним минулим Одещини, ми часто настільки захоплюємося, що не помічаємо очевидної речі: сучасна повоєнна література краю встигла подарувати творчому світові цілу плеяду по-справжньому талановитих, самобутніх літераторів, які не тільки нікого не наслідують, але й самі — принаймні значна частина з них — варті наслідування.
Ясна річ, літературний процес твориться усіма митцями, які беруть у ньому участь. Але основне тяжіння цього мистецького всесвіту утворюється завдяки існуванню Одеської обласної організації Національної спілки письменників України, заснованої ще 1934 року, і котра традиційно об'єднує у своїх лавах переважну більшість професійно зорієнтованих, талановитих митців, для яких література стала і виявом свого хисту, і голосом сумління, і способом творчого життя, і громадянською та політичною трибуною. Так, громадянською і політичною — теж.
Наші письменники-фронтовики не тільки самі брали участь у захисті Вітчизни, рідного міста, але й своїм пером, своїм талантом, своїм змудреним словом ветеранів промовляли до нових епох від імені свого майже поспіль полеглого на фронтах покоління. Ще тільки чекає свого глибинного літературознавчого та громадського осмислення творчий доробок Івана Рядченка, десятки талановитих творів якого присвячені були "окопній правді", солдатському потові і солдатській душі. Досить згадати хоча б його збірки поезій "Наперекор войне", "Наследники победы", "Пока на свете есть война".
...Невмирущим залишається і роман "Санта-Марія" Івана Гайдаєнка. Вишуканим одеським гумором і гірко-солоною солдатською бувальщиною пройняті кращі вірші збірки "Баллада о зеркалах" поета-фронтовика Ізмаїла Гордона. Про нього давно слід говорити, як про митця, що зумів створити свій, і то досить своєрідний, поетичний літопис Великої Вітчизняної, як, зрештою, творили його у прозі та поезії інші фронтовики — Григорій Карев, Микола Сердюков, Дмитро Сергієвич, Тихомир Ачимович, Яків Сікорський, Аркадій Голишев. До такої ж "окопної правди", тільки дещо завуальованої ліричним світосприйняттям, тяжіє й український поет, співець рідного Подністров'я Володимир Гетьман.
Через тернії історії — до поглибленого, подеколи й болісного, пізнання сучасного світу і сучасних реалій ведуть свого читача Валентин Мороз та Олекса Різниченко, що належать до тієї ж плеяди "шістдесятників", контури якої окреслено творчістю Бориса Нечерди, котрому посмертно присвоєно звання лауреата Національної премії ім. Шевченка. А ще — Анатолія Глущака, котрий книжкою "Автографи" заявив про себе і як талановитий перекладач; Віталія Березінського, Станіслава Стриженюка, Василя Барладяну-Берладника, а ще — Антона Михайлевського, чимало творів якого присвячено вже сучасній українській армії, Ігоря Неверова, Віктора Нарушевича, Тараса Федюка та Станіслава Конака.
Образ сучасного селянина у центрі сільського мікросвіту — ось домінанта, що постійно знуртовує творчу увагу поета Миколи Палієнка. Образною філософічністю позначені й твори Ігоря Геращенка, Василя Півня, Василя Вихристенка, Олега Дряміна, Геннадія Щипківського, Віктора Вовка. Помітним явищем сучасного літературного життя України залишається добротна, характерна, сюжетно вирізьблена проза Анастасії Зорич, Юрія Трусова, Лідії Селютіної (що відома і як драматург), Михайла Циби, Анатолія Колісниченка, Миколи Суховецького та Олекси Шеренгового.
Якщо ще зовсім недавно майже всі члени Спілки письменників Одещини жили в Одесі, то за останні роки професійні літератори почали з'являтися і в нашій крайовій провінції. Передусім це надзвичайно талановита поетеса, керівник районної літстудії Наталія Палашевська — в Кодимі, Віктор Вовк — в Комінтерновому, Олександр Шелудяков — у Б.-Дністровському, Валерій Виходцев (який рано пішов із життя) — в Кілії, Михайло Овчаренко — в Березівці.
Наше історичне й літературне минуле вдячно і повчально повертається до нас завдяки літературознавчим пошукам лауреата Держпремії ім. Шевченка професора Басила Фащенка та професора Євгена Прісовського, літературознавчим розвідкам Івана Дузя, Григорія В'язовського, Григорія Зленка, Олега Олійникова, Володимира Ляско вського. І вже важко уявити собі дитячу літературу без казкових фантазій Володимира Ругківського, поезій для дітей Світлани Зубко та Надії Мовчан-Карпусь, психологічних оповідей Дмитра Буханенка; творів наших гумористів: Володимира Івановича, Костянтина Сергієнка, Віктора Дзюби та Володимира Гараніна, які впродовж багатьох років виступали або й далі виступають, як знані організатори днів українського гумору та сатири на Одещині.
Сила мистецтва саме в тому й полягає, що воно здатне робити людей людянішими, підносити їх над буденністю, пробуджувати найсвятіші поривання до добра, милосердя, співпереживання. До цього знані письменники спонукають і своїх молодих колег з обласного літоб'єднання ім. Є. Бандуренка, яке діє при письменницькій організації; в Аркадійському літературному клубі, що об'єднує і професійних літераторів, і початківців, а ще — в районних студіях в Ізмаїлі, Кілії, Котовську, Балті, Арцизі та по інших містах і селищах області. Своєю творчістю вони доводять, що нива Одещини щедра не лише на хліб, але й на літературні таланти[40].
...І ЗАЛИШАТИСЯ ВІРНИМ СЛОВУ
Помітною подією в програмі "Різдвяних вечорів — 2008", організованих з нагоди 40-річчя Одеської обласної ради миру в Культур но-діловому центрі медичних працівників, став вечір відомого письменника, члена Міжнародної асоціації письменників-баталістів та мариністів, заслуженого працівника культури України і Молдови Віктора Мамонтова.
* * *
Свого часу Ернест Хемінгуей сказав, що кожна наступна книжка письменника створюється усім його попереднім досвідом. При цьому мається на увазі не лише життєвий та творчий досвід, а ще й досвід визначення і розуміння свого читача; вміння спілкуватися з ним за посередництва своїх літературних героїв. Саме до таких літераторів і належить Віктор Мамонтов, автор майже двох десятків книжок прози, поезії та гумору, лауреат літературної премії Української асоціації письменників "Гілка золотого капітану", на вірші якого композиторами України та Росії написано понад тридцять пісень, що ввійшли до репертуару багатьох виконавців.
Ні прозові, ані, тим паче, поетичні твори В. Мамонтова не є автобіографічними, проте написані вони так, що майже кожен з них несе в собі відбиток життєвого шляху і досвіду автора, його бачення і розуміння наших сьогоденних реалій та історичних проекцій; його вміння вражатися і співпереживати. Відкрийте книжку його гуморесок та фейлетонів "Плюнь на все... и улыбнись" і вчитайтеся в сповнені сумної іронії та життєвого трагізму фейлетони "Как дед и бабка миллионерами стали", "Кто выживет?", "Что происходит?", "Последний раз миллионер" — і ви побачите, скільки в цих творах нашої прикрої дійсності, скільки в них гіркої правди повсякденного буття тих багатьох людей, з якими доля зводить Мамонтова як давнього і досвідченого газетяра. Скільки в цих його творах гумористичних замальовок з натури, і скільки за кожною з цих "натур" прагнення автора сатирично осмислити: куди всі ми йдемо і до чого врешті-решт дійшли.
Склалося так, що більшу частину свого життя полковник у відставці Віктор Мамонтов був не просто журналістом, а журналістом військовим, пройшовши шлях від кореспондента дивізійної газети, до власного кореспондента всеармійської газети Міністерства оборони СРСР "Красная звезда" в Одеському військовому окрузі, а згодом — і до редактора Одеської окружної армійської газети "Слава і честь".