Шукати свій материк

З ЛІТЕРАТУРНИХ СТУДІЙ

1968-2020 років

ЧАСТИНА ПЕРША

ЛІТЕРАТУРА —

МИСТЕЦТВО ЕЛІТАРНЕ

З ЛІТЕРАТУРНИХ СТУДІЙ

Справжній письменник зароджується не так із таланту, як з Особистості, при формуванні якої талант виявляється всього лиш підґрунтям, на якому і формується все те, завдяки чому письменник виникає перед нами як творче та громадське явище — інтелект, освіченість, життєвий і творчий досвід, професіоналізм й — обов'язково! — громадянська мужність. А ще виняткова, до самовиснаження і самозречення, працелюбність!

СВЯТІСТЮ КНИЖНОГО СЛОВА

Промова, виголошена 28 жовтня 1998 року зі сцени Одеського українського музично-драматичного театру, під час відкриття урочистого зібрання громадськості Одещини з нагоди 1000-ліття українського книгодрукування.

* * *

Книжне слово... Зароджене з народної пісні і козацької думи, з провидницьких легенд і праведних літописів прийшло воно до нас, мудре і віще, аби поєднати буремні віки — у впокорену вічність; різноликі племена — у могутню націю; бунтівливі покоління — у великий славетний народ!

Нестор-літописець, чернець Сильвестр, митрополит Іларіон і Володимир Мономах; Феофан Прокопович, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко і Михайло Коцюбинський; Михайло Грушевський, Олесь Гончар, Василь Симоненко і Ліна Костенко; Павло Загребельний, Роман Іваничук і Юрій Мушкетик...

...Нєсть числа тим, хто у непевні часи та грізні епохи історії нашої стояв біля витоків української книжності, хто творив і нині творить мистецьке слово, висвячуючи з нього тисячолітню історію народу, як нічим іншим переконливо і талановито засвідчену тисячолітньою традицією книгодрукування.

Козацька шабля, селянський плуг і письменницьке перо — ось три ангели-хранителі, гідні нашої національної слави і нашого національного герба! Ось три великих воїтелі, котрі привели наш народ від погибельної минувшини — до осяйної прийдешності; від чумацького воза — до космічного корабля; від чернечого літописання — до академічної вершинності науки і мистецтва.

Одначе згадаймо — саме сьогодні, на тисячоліття українського книговидання — згадаймо: навіть тоді, коли падав у бою останній княжий меч і гинула у повстанні остання козацька шабля — нас, українців, рятувало СЛОВО!

...Коли половина народу нашого гинула в голодоморах, знемагала по концтаборах та ідеологічних зашморгах — нас, українців, рятувало СЛОВО!

...Коли чужинці цинічно плюндрували нашу державність, підступно витруювали національну свідомість, вогнем випалювали нашу книжність та принижували національну гідність — нас, українців, боронило і рятувало пісенне, поетичне, книжне, наше мудре і мужнє СЛОВО!..

Тож тепер, стоячи на порозі XXI століття на священних підмурівках відроджуваної української державності і духовності, мов заклинання, мов нагорну проповідь і гологофну молитву витворюймо самі і заповідаймо нащадкам нашим: "Бережіть СЛОВО! Бережіть святе книжне СЛОВО! Бережіть, філософськи і людяно збагачуйте духовну велич і невмирущу душу народу нашого, вовіки-віків закодовані у самим провидінням дароване нам материнське, УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!

ТЯЖІННЯ МИСТЕЦЬКОГО ВСЕСВІТУ

1

"Літературна Одеса..." За цим поняттям — значний пласт культурного і духовного життя величезного краю, де, на зламі епох, перехресті віянь і цивілізацій, мудро і віщо витворюється унікальний геополіс Українського Причорномор'я.

Так вже склалося, що мало не від дня заснування свого, в уяві поетів та іншого пишучого люду, Одеса височіє над навколишнім суєтним літературним світом із такою вселенською величчю, як Монмартр, ця Голгофа і Мекка художників, — над осяяним авантюрною романтичністю віків і вічності Парижем.

Навіть важко осягнути всю безліч мистецьких постатей і творчих особистостей, що, хвиля за хвилею, когорта за когортою, зринають із глибини століть, освячуючи наш край зоряністю свого таланту, творячи на його обширах не тільки своєрідний літературний бомонд, але й самобутній літературно-мистецький Всесвіт.

Саме тяжінням цього Всесвіту позначені вершинні твори, мистецькі біографії та й просто особисті долі велетів української літератури Лесі Українки та Івана Франка, Володимира Сосюри та Степана Олійника... Бунтівний, волелюбний дух Одеси, її краса й аристократично-авантюрна вдача, знайшли своє неповторне відображення у творчості Олександра Пушкіна, Костянтина Паустовського, Валентина Катаева, Івана Буніна, багатьох інших російських та російськомовних поетів і прозаїків.

А хіба ж не на одеських берегах, по салонах та бульварах міста, впокорювали свою норовливу музу поляк Адам Міцкевич, румун Міхай Емінеску, сотворці єврейської літератури Шолом-Алейхем та Ноте Лур'є?

Відійшовши від національної градації', можна з упевненістю стверджувати, що Одеса була і, незважаючи ні на які політичні, економічні та соціальні негаразди і злами, продовжує залишатися одним із тих мистецьких лон, тих джерел натхнення, в яких і завдяки яким, зароджується могутній континент європейської, а відтак і світової культури.

Недарма ж у цьому місті з такою побожністю ставляться до всього, що пов'язане з історією літературного процесу, провідними митцями краю. Твори і рукописна спадщина письменників, свідчення їх злетів і падіння накопичуються і досліджуються у чи не найкращому в Україні Одеському державному літературному музеї та по фондах бібліотек; мистецькі традиції, розмаїття поглядів, стилів і методів творення аналізуються вченими кількох мистецтвознавчих кафедр одеських вузів.

Втім, зачаровуючись літературним минулим Одеси, ми часом настільки захоплюємося, що не помічаємо очевидної речі: сучасна, повоєнна літературна Одеса тежуже встигла подарувати творчому світові цілу плеяду по-справжньому талановитих, самобутніх літераторів, які не тільки нікого не наслідують, але й самі варті наслідування.

Ще чекає свого літературознавчого і громадського осмислення творчість корифея сучасного поетичного бомонду Івана Рядченка, збірка якого "Свержение громов", як і низка інших видань, засвідчують, що маємо справу з непересічним талантом, який проростає з такої ж непересічної особистості.

Вишуканим одеським гумором, і гірко-солоною, як піт солдатський, "окопною правдою" пройняті кращі вірші збірки "Баллада о зеркалах" Ізмаїла Гордона, яка нещодавно побачила світ у Москві. Про цього поета давно слід говорити як про митця, що зумів створити свій, і то досить своєрідний, поетичний літопис Великої Вітчизняної, як, зрештою, творять його у прозі інші фронтовики — Григорій Караєв, Микола Сердюков, Дмитро Сергієвич.

До такої ж "окопної правди", тільки делікатно завуальованої ліричним світосприйняттям, тяжіє український поет Володимир Гетьман.

Через тернії історії до поглибленого, подеколи й болісного, пізнання сучасного світу і сучасних реалій ведуть свого читача Валентин Мороз та Олекса Різниченко, що належать до тієї ж плеяди одеських поетів-"шістдесятників", контури якої талановито окреслено творчістю Бориса Нечерди, Станіслава Стриженюка, Віталія Березінського, Анатолія Глущака, котрий заявив про себе і як талановитий перекладач; а ще — Антона Михайлевського, чимало творів якого присвячено вже сучасній українській армії; Ігоря Неверова, Віктора Нарушевича, Станіслава Конака...

Може, й нема поки що підстав для того, щоб формувати в громадській свідомості нову хвилю вісімдесятих-дев'яностих, проте реально вона все ж таки виокремлюється. Це та хвиля митців середнього й молодшого покоління, чия творчість яскраво спалахнула на тлі загострення політичних і соціальних пристрастей, пов'язаних із так званою "перебудовою" та здобуттям Україною державної незалежності. Що не могло не позначитися на тематиці, поглядах і настроях багатьох митців.

Образ сучасного селянина у центрі сільського мікросвіту — ось домінанта, що постійно знуртовує творчу уяву поета Миколи Палієнка. А на шпальтах періодики все частіше з'являються його вірші з циклу, присвяченого Тарасу Шевченку. Творчість, погляди, доля творчого генія, побачена очима сучасного поета, ним осмислена і романтизована — це справді цікаво. Образною філософічністю позначені також твори Ігоря Геращенка, Мурата Базоєва, Василя Вихристенка та Олега Дряміна.

А тим часом усе впевненіше заявляє про себе наймолодше покоління, найяскравішою представницею якого слід вважати посправжньому талановиту "поетесу від Бога", лауреата премії ім. Багрицького та літературних конкурсів "Південна ліра — 97" і "Південна ліра — 98" Наталію Палашевську, яка, після численних публікацій у періодиці, дебютувала першою книжкою віршів "Осінні пророцтва" і незабаром була прийнята до Спілки письменників.

Помітним явищем сучасного літературного життя України залишається добротна, характерна, сюжетно вирізьблена проза Анастасії Зорич, Юрія Трусова та Лідії Селютіної, Анатолія Колісниченка, Михайла Циби та Олекси Шеренгового. Окрему, своєрідну сторінку вітчизняного літературознавства складають дослідження на царині новелістики лауреата Державної премії ім. Шевченка, доктора філологічних наук Василя Фащенка, чиї наукові і творчі здобутки теж уже, у свою чергу, варті серйозного літературознавчого вивчення; а також дослідника сучасної української поезії, професора Євгена Прісовського, одного з тих науковців, котрі творять літературознавчу науку, аналітично опрацьовуючи сучасний літературний процес.

Наше історичне та літературне минуле вдячно й повчально повертається до нас завдяки літературно-краєзнавчим пошукам Григорія Зленка, Олега Олейникова, Володимира Лясковського та Василя Вихристенка. І вже важко уявити собі нинішню дитячу літературу без казкових фантазій Володимира Ругківського та психологічних оповідок Ольги Булгакової-Петренко, без повістей Дмитра Буханенка.

Якщо зважити на те, що нині видати книжку серйозному письменникові, який уміє професійно працювати в літературі, але не вміє, та й не має особливого бажання, "крутитися" у книжковому бізнесі, надзвичайно важко, то варто уявити собі, що саме життя сучасного літератора, його творчі поривання — це вже мистецький подвиг. Одначе за всіх життєвих неймовірностей, що відбуваються в сучасній, постперебудовній Одесі, пізнання її, як і раніше, неможливе без пізнання специфічного одеського гумору, а отже пізнання творчості Михайла Жванецького, що вже давно став живою літературною легендою нашого міста.