Проте, попри нелади з фігурою, завдяки чарівному голосу він мав ого-го який успіх у дівчат!
Студентське життя – річ прекрасна. Правда, час від часу Олег у цьому мав сумніви, особливо ж – під час занять з англійської. Ну хто, скажіть на милість додумався ввести цю чужинську мову в інститутську програму з підготовки інженерів-будівельників? З ким у реальному житті можна нею спілкуватися простому радянському будівельнику? Куди практичніше було б освоювати премудрості нецензурної лексики, котра на будівництві часом виконує функцію цементного розчину – намертво скріплює між собою непоєднувані здоровим глуздом слова: виробниче завдання, родинні зв'язки, анатомію та фізіологію людини.
Якось у кінці семестру, на парі з англійської, дійшла-таки черга і до Олега читати контрольний текст. Хоча сидів він за одним столом із Геною, проте в першому ряду, а відтак і допомогою його скористатися аж ніяк не міг. З немалими потугами він якось зумів справитися з першим реченням, несподівано для самого себе правильно вимовивши слово locomotive: впершись кінчиком язика в піднебіння і потім немовби клацнувши ним – льоукомотів, – чим приємно здивував навіть Людмилу Борисівну, викладачку.
Але на початку другого речення він раптом натрапив на нечуване ним, незнайоме слово library.
– Ліб... – почав Олег і спіткнувся.
– Ліб... – і з другого разу у нього нічого не вийшло. Слово видалося Олегові таким незручним, неначе підматрасник, набитий під зав'язку капустою, котрий конче потрібно перекинути через високий борт самоскида. Він те слово "вантажив", як міг: і коліном піддавав, і на плечі намагався закинути, і жимом, і поштовхом – але окрім злощасного "Ліб..." нічого не виходило.
Група відверто нудьгувала, а "англійка" почала втрачати терпіння. Тоді Олег, як справжній герой, зібравшись із духом, трохи буксонувши, мужньо випалив:
– Ліб... ЛІБЧАЧУ!
В аудиторії вибухнула бомба! Вона вразила усіх без винятку, навіть "англійку": двадцять чотири душі полягли на столи, вили, стогнали, сходили сльозами. У Людмили Борисівни потекла косметика і вона вибігла з аудиторії. Гена, дурносміх, ухопившись за живіт, сповз на підлогу у прохід між столами і, стоячи навколішки, спочатку ревів, а коли дихання збилося, поліз по аудиторії рачки. Від цієї картини присутні дівчата завелися так, що напад колективної хвороби не припинявся ще півгодини, здавалося, вже зовсім безпричинно.
Людмила Борисівна все ж таки повернулася, і звертаючись до Олега, що один лише й сидів прямо, мов скеля, серед розбурханого моря сміху, з кам'яним як у сфінкса обличчям, повчально мовила:
– Лайбрері, Шелюгін, лай-бре-рі-і... Ю сі (Ти розумієш)?
Здивовано піднявши догори свої густі брови (он воно що, мовляв), Олег радісно вигукнув:
– Ю сі, ю сі!! – і тим самим остаточно добив присутніх. Пара була зірвана, а Олегове прізвище добрих два тижні не сходило з вуст цілого факультету.
Пригода почала забуватися лише перед настанням Нового року, бо самі ж розумієте: на носі була вже сесія, а головне – Новорічна ніч. Варто зазначити, що студентська новорічна ніч – то своєрідна реінкарнація язичницької купальської ночі, коли дві особини протилежної статі мають усі шанси на зближення не лише духовне, але й тілесне.
Олег давно поклав око на красуню Таню, от тільки дівчина не поспішала відповідати йому взаємністю. А тут така нагода – зустріч Нового року у спільній компанії. Шампанське, і не тільки, лилося бурхливим гірським потоком, Олег був на висоті, усі дівчата не зводили з нього очей і лише чекали моменту, коли він нарешті візьме до рук гітару, він же бачив лише Таню і лише їй приділяв усю свою увагу. Це було настільки переконливим аргументом для красуні, що вона в якийсь момент таки розтанула.
Аж тут Олега нарешті вмовили перейти до культурної частини і він, як справжній Орфей, забувши про все на світі, віддався своєму мистецтву. Коли ж схаменувся – Тані в кімнаті не було. Виявилося, що її інша компанія підступно викрала з-під самісінького Олегового носа і потягла на дискотеку. "Орфей" розцінив це не мало, не багато, як зраду і одразу ж вирішив помститися, бо помста – то ж свята річ!
Під руку йому підвернулася Аллочка, котра потай від усіх була давно та безнадійно закохана в нього по самісінькі вуха, тож згоди вони дійшли одразу. Зберігаючи конспірацію, парочка покинула компанію і подалася до Олегової кімнати. Гена був у родичів, тож ніщо не могло перешкодити їхньому тілесному зближенню, котре ловелас Олег серед чоловічого гурту називав не інакше, як "розмноженням". Отож, вони з Аллочкою подалися "розмножуватися".
Гуртожиток був сучасним, кожна кімната мала власний санвузол і чистюля та акуратистка Аллочка, ледь переступивши поріг кімнати та сп'янівши від перших поцілунків, запросилася в душ. Олег же вирішив скористатися вільним часом та гайнув назад з тим, аби роздобути щось випити та закусити, бо романтична ніч, судячи з усього, мала затягнутися надовго.
... Аллочка, прийнявши душ, роздяглася і сховалася під затишну Олегову ковдру. Чи то від шампанського, чи після теплого душу, але її почало хилити в сон. Вона уявила собі, як ось прийде коханий, почне її, сонну, цілувати і в носик..., і в губки..., і в шийку..., і в... І Аллочка міцно заснула...
Тим часом Олег, діставшись компанії, раптом уздрів там Таню, що вирвавшись із лабет друзів, вирішила за будь-що повернутися до Олега. Побачивши його, дівчина кинулася назустріч і міцно, пристрасно при всіх обняла та поцілувала.
У дикій природі білки та бурундуки, роблячи на зиму запаси горіхів, часто забувають свої комірчини. Кажуть, у білчиному житті таке трапляється на кожному кроці. Але ж з осені до весни проходить досить багато часу та й що тих мізків у білки...
Олег, коли побачив Таню та ще й відчув на своїх устах її несподіваний поцілунок, мов та білка, забув про все на світі – і про те, чого він сюди йшов, і про те, хто чекає його у власному помешканні: амнезія, мов вірус, спалила його пам'ять. Ніжно обійнявшись, вони стояли посеред кімнати і про щось воркували між собою; Таня, неприступна красуня Таня знизу вгору віддано заглядала Олегові в очі, а його руки лежали на її тоненькій талії, відчуваючи крізь легесеньку тканину туге дівоче тіло, таке жадане для нього, таке багатообіцяюче – і Амур, і Лада, і усі язичницькі боги кохання раділи за цю пару...
Коли градус кипіння в їхніх душах досяг критичної позначки, вони, так само обійнявшись, рушили... самі розумієте куди.
Тихенько клацнув, повернувшись у замку ключ, двоє впливли в кімнату, замок так само тихо став на чати, а вони, не вмикаючи навіть світла, допалися нарешті одне до одного і поцілункам та пестощам не було меж. Швидко одяг став видаватися їм зайвим, тож вони почали гарячково зривати його з себе, а потім в якийсь момент обоє повалилися на ліжко.
... Коли на сонну Аллочку звалилося раптом півтора центнера живої ваги двох ошалілих коханців, їй спросоння приверзлося казна-що і вона заволала не своїм голосом, підкинувши тим вереском Таню мало не до стелі, а Олега увігнавши в ступор, із якого виходу йому вже не було.
Аллочка зрозуміла ситуацію куди швидше ніж Таня і її ляпас дзвінко відбився від прикрашених сніжинками стін кімнати. Далі в хід пішли нігті, а потім вже й Таня відбивала об широку Олегову спину свої кулачки і тягала його за розкішні кучері. " Паскуда! Мурло! Аполлон нещасний! Казанова!" – то були не всі ще слова, що їх довелося Олегові почути. Невдаха-коханець, забудько-білка рвонув із кімнати і вилетів в коридор у самісіньких трусах в червоні маки на жовтому фоні,, отримавши наостанок коліном пенделя нижче спини, а навздогін йому летіло " Лібчача! Клята ти Лібчача!".
Отак і закріпилося за Олегом на віки-вічні принизливе для нього і незрозуміле для непосвячених студентське прізвисько. А не треба дівчат у ліжку забувати!
Кохання в мегаполісі.
Мишко був не лише красивим хлопцем, але й фанатом Майкла Джексона. І справа полягала не тільки в імені, хоча він часом відрекомендовувався дівчатам, як Майкл, а бармена в улюбленому барі "Драйв" просив: "А постав-но мені Михайла Джексона!", але також і в умінні Мишка вдало копіювати не лише вокал короля поп-музики, а й його танці. Часом на фірмових корпоративах Мишко під фонограму свого кумира таке видавав, що друзі всерйоз радили йому взяти участь в котромусь із талант-шоу.
Мишко зустрічався з гарненькою дівчиною на ім'я Агнеса. Зустрічався по нинішніх мірках вже довго – цілих три місяці і відносини у них були серйозними далі нікуди. Одного разу, коли Мишко проводжав додому свою обраницю, та, поглянувши на темні вікна своєї квартири, сама запросила його до себе в гості.
– Мама, бачу, у подруги залишилася ночувати, тож заходь, гостем будеш.
З якого б дива Мишко мав відмовлятися?
В квартирі своєї подружки він був уперше. Ще на порозі їх охопила така пристрасть, що вони, не пам'ятаючи себе, враз опинилися в кімнаті Агнеси, на вузькому дівочому ліжку, де любовний шал підхопив їх на свої дужі крила.
Посеред ночі Мишкові захотілося закурити. Ще звечора отримавши інструкцію, що палити можна лише на кухні, біля кватирки, Мишко в костюмі Адама пішов туди. Кухня в "хрущобі" була маленькою і палити біля кватирки можна було лише стоячи за холодильником. Мишко з насолодою затягувався, повільно випускав тоненькою цівкою дим у прочинену кватирку і думав про Агнесу – яка вона гарна та пристрасна. Він відчув, як його бажання, що, здавалося вже заснуло міцним сном, прокинулося, підвело голову і як солдат знову стало на чати.
Аж раптом у вітальні почулися легенькі босі кроки. "Кицюня моя йде, – подумав Мишко – Ось вона, телепатія...". А тут і світло запалилося. Ідея приємно здивувати кохану, вразити її, народилася блискавично.
Щойно з вітальні в кухню відчинилися двері, як Мишко вискочив з-за холодильника і, вихляючи в стилі короля поп-музики вперед-назад стегнами та підкреслюючи свої принади руками, затягнув "Billie Jean Live":
She was more like a beauty queen...
Тут він підвів голову... і обімлів: перед ним замість очікуваної стрункої голенької Агнеси стояла в нічній сорочці ні жива, ні мертва, якась сонна скуйовджена лахудра і, закотивши під лоба очі, мов риба хапала ротом повітря.
"Воскреслий" Майкл, мало не збивши її з ніг, кулею вилетів із кухні, але в темряві коридору наступив на щось м'яке та живе і тишу роздер котячий вереск, а тут ще й з кухні нажахане меццо-сопрано вдарило його в плечі і хлопець врізався в навісну поличку біля дзеркала, звідки посипалися баночки, пляшечки, флакончики...
Жіночий виск, писк, вереск о другій годині ночі переполошив увесь під'їзд: грюкали двері, бігали сусіди і найбільш передбачливі, здається, вже викликали пожежників, міліцію та швидку...
Вікторію Петрівну, свою маму, Агнеса відпоювала валер'янкою до восьмої години ранку.
У бідолашної жінки, коли вона прийшла на роботу у свій департамент, вигляд був, немов її щойно зняли з хреста.