Ніколи вони не сперечалися, не доводили свою правоту й не закидали одне одному обвинувачень, щоб не вносити в хату зайвого напруження, а з початком тридцятих років — щоб не залякувати самих себе можливістю арешту.
Настали нові часи, усе залежало від випадку. Через свою необережність дуже легко потрапити у вороги народу, байдуже якої категорії — шкідник, диверсант, шпигун, запроданець, троцькіст, а найгірше націоналіст. Юліян Адріянович дуже побоювався обвинувачення в націоналізмі, хоч і стояв від нього якомога подалі. Зате дружина ще з дівоцтва жила Україною й для України. Усе інше було їй другорядне, включно з чоловіком. Саме через ту Україну Ольга збайдужіла до Юліяна Адріяновича.
А наслідки? Усіх мрійників національного відродження жорстоко покарано або понищено: Ящо ж в глухих закутах позалишалися ріжні Ольги Павлівни, то вони мовчки сидять у безвихідному, безнадійному стані. Ніхто не знає, як довго триватиме доба нищення ворогів соціялізму, і чи пощастить Ользі дочекатися зміни політики партії, адже нема ніяких ознак зміни, міняється, хіба, тільки тактика.
Хто зна, чи на Ольгу Павлівну нема обвинувачуючого матеріалу? Ще кілька годин тому "колишній" — так назвав Федюкова працівник горлівського партійного комітету Потапов — завідувач копальні був справжнім паном, його слово вважалося законом. Хіба довго до того, щоб і головний інженер копальні потрапив у "колишні"?
Нічого іншого не залишається, як сидіти нижче трави, тихіше води. Саме з цих міркувань Юліян Адріянович побоювався, аби дружина не дізналася про зміст розмови з Потаповим. Цій нестримній і запальній жінці легко уроїти, ніби її чоловік чимось спричинився до нічних арештів. Ользі досить уяви, повірити в те, що вона думає, і тоді закидатиме чергову зраду.
Юліян Адріянович вважав, що совість його чиста. Хай Ольга як завгодно розуміє його вчинок, але у випадку з Федюковим він тільки боронився, щоб не піти слідком за ним. Тоді не варто дискутувати із самим собою над тим, що таке мораль, честь, шляхетність, совість та інші умовні поняття. Треба було багато часу, щоб придивитися до дружини і вивчити її вдачу. Якби вона довідалася про зміст розмови її чоловіка з уповноваженим обласного управління державної безпеки, вона забрала б з собою Віру й поїхала до сина в Дніпропетровське.
Що їй обережність чи здоровий глузд! Ліпше в'язниця, каторжна праця, ніж чоловікова зрада. Декілька разів рискував утратити дружину, але кожного разу перемагав. Тепер вона хвора, з розхитаною нервовою системою, а тому від неї можна сподіватися чого завгодно.
На щастя, вона ніколи не дізнається про його розмову з уповноваженим державної безпеки. Та якби й вилізло шило з мішка, Юліян Адріянович поводитиметься як і належиться комуністові. Уповноважений товариш Тихий, лагідна в поводженні людина, повставить перед інженером Доценком конкретні питання, а інженер відповідатиме, нічого не приховуючи. Хіба ж люди не знають, що Федюков морально розклався: часто спав у своєму службовому кабінеті, жив невідповідно до своїх достатків, незадовільно виконував свої службові обов'язки, тому практичну роботу завідувача копальні виконував головний інженер. Та й про гладкого, розбещеного Федюкового синка треба висловити свою думку. Усе сказав би блідому, зі скляними очима уповноваженому, як і належиться комуністові з комуністом. Юліян Адріянович буде боронитися!
Федюкового арешту також ніхто не сподівався. Таких неробів багато, але вони люди заслужені, члени партії, орденоносці, що їх перекидали з місця на місце. Юліян Адріянович думав, що й Федюков опиниться на новому місці праці, але не встиг — потрапив він у вороги народу, на ньому робитимуть політику. До чого доводить необачність!
Ні, Юліян Адріянович вживатиме усяких можливих заходів, аби тільки уникнути лиха. В першу чергу треба мати в родині спокій. Адже тільки тут, у своїй хаті, серед своїх можна сказати і почути живе слово. Конче треба знайти з Ольгою спільну мову, бо молодість і любов уже не повернеш, зате дружньо жити з Ольгою не тільки можна, а й треба...
Разом з ранішньою прохолодою вливалося через вікно світло нового дня. Уже чутно з кухні присутність працьовитої Саньки, а з вулиці човгання черевиків, певне, шахтарі першої зміни йдуть до нарядної.
Юліян Адріянович лежав у постелі і прислухався. Санька з Вірою про щось розмовляли. Дружина перед сном мала звичку довго читати і досипляла своє ранком, а сьогодні вона чомусь прокинулася раніше. Невже щось дізналася про арешти?
Снідали всі разом. Ольга Павлівна розповідала про свої бібліотечні клопоти, і це заспокоювало — вона про арешти нічого не знає.
Інженер непомітно продовжував пантрувати дружину й пильно до неї приглядатись. Колись пишне волосся помітно посивіло, очі глибоко позападали, щоки поввалювалися. Дружина здавалася значно старшою від своїх літ. Жаль стиснув йому серце.
— Олю! — звернувся він до дружини. — Ти дуже змарніла, тобі треба відпочити. Я вживу всіх можливих заходів, щоб тобі дістати спрямовання на курорт. Ти порадься з лікарем, а тоді вже знатиму як діяти. На той час Віра тебе заступатиме.
Ольга Павлівна видивилась на чоловіка. Погляд вона затримала на ньому довше, ніж завжди, коли хотіла без слів висловити свій докір.
— Що сталося, Олю? — запитав Юліян Адріянович. Він здогадувався, що бовкнув якусь недоречність і дружина зараз наговорить йому прикрощів.
— Нічого особливого, Юліяне, — схиливши голову, відповіла Ольга Павлівна. — Курорт — ніщо інше, як витівка в твоїй голові, що виникла цієї хвилини.
Юліян Адріянович намагався виправдуватись.
— Краще промови, Юліяне. Якби ти справді колись і з якоїсь нагоди думав про свою родину, то знав би, що Віра вже два роки готується до обласної спартакіяди в серпні. Не забувай також і про твою згоду на відзначення уродин твоїх. Я вже запросила Святослава з дружиною, тож про курорт нема й мови. Крім того, ти взагалі не знаєш як діставати відрядження на курорт. На цей літній сезон усі місця розподілені ще в минулому році. Може дали б тобі місце того, хто потрапив замість курорту до в'язниці.
Ольга Павлівна приховано усміхнулася.
— Я вдячна тобі, Юліяне, за бажання допомогти мені. Тільки не квапся. Я ж, бачиш, і без курорту воскресла. Давай умовимося: наступного літа поїдемо на відпочинок разом не на курорт, а до святогорського монастиря. Дуже хочеться ще раз побачити крейдяну церкву, побути в ній, подивитися з дзвіниці на всю Україну і надихатись пахощами бору.
— Треба подумати про це.
Ввійшла похмура Санька. Юліян Адріянович схилився над тарілкою й очікував новин. Санька привіталася і продовжувала поратись.
Чому вони нічого не сказали про арешти? Адже тепер усе селище про них говорить. До Віри, бач, люди теж ставляться з недовір'ям — дочка комуніста, комсомолка. Обачність! Декотрі розумніші поводяться достеменно так, як і він, а хто такого неписаного правила не дотримується, той потрапляє за ґрати, де оце вже зустрічає новий день Арсеній Федюков з другом Владикіним.
Хто ж ще з ними? Потапов казав про якусь контрреволюційну організацію. Про всі подробиці розкаже Рябов. Цей, либонь, уже не раз вмивався холодним потом зі страху, щоб не відібрали партійного квитка через втрату пильности.
По дорозі до контори, Юліян Адріянович нишком приглядався до зустрічних знайомих людей. Бадьоро відсалютував йому службовик воєнізованої охорони; і ні в кого з них не помітив найменшого здивовання — усе так відбувалося як і раніше, ніби ніяких подій уночі не сталося.
Його секретарка Улита привітно побажала доброго ранку, поквапно відімкнула оббиті шкірою двері. Так вона робила щоранку. Він сів за стіл, але робота його не вабила, думки не давали спокою; хотілося забути про все, нічого не знати і не пам'ятати. Як добре бути дитиною!
Тимчасове напівзабуття порушив секретар парткомітету Рябов. Не прийшов, а вліз до кабінету. Від нього смерділо горілкою. Він здавався якимсь пожуваним, обсмоктаним, неголене обличчя наїжачилось посивілим волоссям. Рябов не був пияком. Він не дозволяв собі зайвого навіть у вузькому товариському колі. Пияцтво Рябов вважав лихом, що дісталося в спадщину від капіталістичного суспільства, і що з ним треба боротися з такою ж запеклістю, як і з релігією.
— Нема у вас відповідної витримки, товаришу Рябов, — докірливо казав інженер. — Не вмієте ви керувати собою.
— Це вам так здається, — відповів Рябов.
— Ви, мабуть, почуваєтесь погано.
— Саме так, як почувалися б і ви на моєму місці.
— Можливо. Мені ранком Потапов казав, що Федюкова і Владикіна забрали. Хіба тільки з цих двох складалася контрреволюційна організація?
— Авжеж. Покищо заарештували п'ятьох: Федюкових, лікарів Степанюка і Сергія Сергійовича, а також бригадира вибійників Пилипа Квашу. Про останнього кружляли чутки, ніби він був у Махна. Хто б міг подумати! Тепер я вже мало кому йму віри. На Владикіна я покладався як на самого себе, а він зрадив мене і партію, продався. Але кому, Юліяне Адрі— яновичу, кому?
— Не знаю, товаришу Рябов, — відповідав йому інженер. Все з'ясується на слідстві. Ми можемо лише припускати. Я думаю, що Владикін продався Федюкову за склянку горілки, а той у свою чергу якимсь зрадникам у Москві. Що ж, більшовики вчаться на своїх помилках. Недобачили ми з вами, товаришу Рябов, проґавили. Тож будемо здобувати довір'я партії своєю наполегливою працею.
Юліян Адріянович усвідомлював, що він висловив банальні думки, позичені з районової газети — тільки такі думки були найбільш зрозумілі Рябову. Секретар однаково не збагне прихованої іронії.
— Мені залежить на тому, товаришу Рябов, щоб і нас не забрали за зв'язки з ворогами народу. Я тільки зустрічався з Федюковим, а ви ж дружили з Владикіним, навіть притягли його звідкись до себе в Підверб'янку.
— Забрати можуть, — понуро відповів Рябов. — За зв'язок я відповім, та може бути гірше: вороги зведуть на нас наклеп, їм усе тепер дарма. Чим будемо спростовувати брехню? Сльозами, вишуканими словами?
— Нашим більшовицьким словом!
Рябов подивився на поважного, навіть суворого Юліяна Адріяновича — і все ж таки відчув глузування.
— А що ж будемо робити з родинами ворогів народу? — запитав Рябов.