— У нашій армії фельдфебелів нема.
— Будуть. Будуть, — твердо мовила Роксана. — Ми з тобою наробимо. З фельдфебелів народжуються фельдмаршали і генералісимуси. Я знаю. Мій тато читав історію воєн у вищій військовій академії.
— Ось і приїхали, — повідомив П'єр Пастернак. — Прошу, мадам, — він елегантно відчинив перед Роксаною дверці авто.
З того, як їх зустріли, Роксана зрозуміла, що про її приїзд адміністрацію Парижа повідомлено. Наречена почувалася на сьомому небі. Її щасливу і горду, не приховуючи і не соромлячись, розглядало щонайменше півтора десятки пар різноколірних і допитливих, якщо не сказати, заздрісних очей. Роксані хотілося просто тут, серед зали butik скинути з себе увесь зайвий одяг і з безтурботністю розбещеної красуні показати їм усім вроду свого тіла.
Адміністрація ж butik не поспішала з роздяганням на святі щастя. Вже немолода, але моложава мадам, представниця "Від кутюр — висока мода", вдалась до історичного екскурсу і ледь не примусила Роксану демонстративно позіхнути.
— Початок високої моди і світлого білого кольору заклала королева Вікторія в 1840 році. Вона вперше напередодні своїх заручин вибрала просту білосніжну сукню. З того часу всі дівчатка світу леліють у своїх дівочих мріях про весільне біле вбрання. До ваших послуг, мадам Роксано, — звернулася вона до нареченої по імені. — Наші дизайнери вам запропонують кілька білосніжних шедеврів, аналогів яких на сьогодні немає в світі мод — в світі від високих мод, — підкреслила вона і показала на стелю вказівним пальцем.
Після цих слів молоді дівчатка, елегантно одягнені з якимось особливим шармом, почали виносити одну за одною білі сукні різних відтінків: сніжно-білі, золотаві, з блискітками і матові, як відкриті, так і закриті.
— Тридцять суконь "Від кутюр", — повідомила урочисто мадам.
— Беру всі, — українською мовила Роксана і, усміхаючись, глянула на Вітольда. Він розгублено подивився на неї, але вона поспішила його заспокоїти: — Жартую. Невже напередодні весілля не можна пожартувати?
Мадам, лупаючи великими очима з-під великих нафарбованих повік, звернулась з запитанням до "Доктора Живаго". Мовляв, що вона сказала? Той переклав.
— О, — посміхнулася й собі строга дама, яка чомусь Вітольду нагадувала Альбіну, що на жартах не розумілася. Та й найчастіше взагалі вважала їх недоречними. — Кожна з цих суконь понад сорок тисяч євро. "Принцеса" й "Афродіта" за сорок п'ять, "Мюледі" і "Шанель" — за п'ятдесят...
— Беремо обидві: "Мюледі" і "Шанель". Чи не так, любий? — пригорнулася вона до Вітольда.
— Нема проблем, як каже в цих випадках Едуард Шор. Життя дається тільки раз і за цей час треба витратити стільки грошей, щоб нарешті вдовольнити себе і когось. Але навіщо, Роксано, дві сукні? Ти, сподіваюсь, паралельно не збираєшся ще за когось, невідомого мені, виходити заміж?
— Ні, любий. Я вірна тобі до могили. Сьогодні. Жартую. Дві сукні — на перший і другий день весілля, — посміхнулася вона. — На всі смаки: Папи і Мами.
Мадам підвела високо обскубані брови, не второпавши нічого зі сказаного, почувши цю дивну мелодійну мову, схожу чи то на італійську, чи швидше — на португальську. Вона спочатку заслухалася, а потім, знову звертаючись до П'єра, поцікавилась:
— Відповідно до персонального стилю, що хотіла б вибрати міс: витончений шик у стилі класики епохи Людовіка XV? Чи — строгий, традиційний в стилі королеви Вікторії, або, — вона на мить зупинилася, помітивши певну розв'язність, коли не сказати, з її погляду, певну розбещеність веселої красуні, додала: — високий стиль, що найбільше пасує сексуальному?!
"Доктор Живаго" переклав:
— Скажіть їй, що ми сексуальні і без "кутюр від високої моди". Жартую. А перекладіть, П'єре, нас цікавить класика і ще раз класика. Мода Вікторії померла, хай знову живе мода! Класика померла — хай вічно живе класика.
— О, — промовила мадам, ніби за кілька хвилин вивчила українську мову. Вона без перекладу зрозуміла, чого хоче Роксана. Що сказав на її репліки наречений, мадам уже не цікавило. Вона подала знак, і дві "міс фотомоделі" винесли елегантно класичні білосніжні й золотаві "Шанель" і "Мюледі". Роксана наважилася було роздягнутися просто перед усіма, але строга мадам її застерегла жестом. Ти, мовляв, хоч і красуня, але нам твої природні принади посеред зали ні до чого, і запросила Роксану до особливо святкової зали з масою дзеркал, схожих на ті, які вона вперше зустріла в спальні Вітольда у готелі "Прем'єр-палац".
Обидві весільні сукні було припасовано й справді до кожного сантиметра, якщо не кожного міліметра її чудової фігурки.
— Класика! — вистрелила фразу Роксана. — Класика і ще раз класика й ніякого авангарду. Сексуальність ми самі організуємо. Після весілля, — і підморгнула одній з фотомоделей. Француженка кивнула і люб'язно посміхнулася у відповідь.
— Загорніть, — наказала Роксана. — Але ніжно. Так, як загортає мама своє перше дитятко після першого народження.
П'єр, посміхаючись, переклав. "Мадам Тюссо", як про себе назвала її Роксана, скоріше й справді скидалася на воскову фігуру, ніж на мадам із салону "кутюр" на вулиці Монтеня. Такої веселої й життєрадісної нареченої-жартівниці їй ще, здається, не доводилося зустрічати у своєму butik, як і нареченої, що придбала відразу дві сукні на своє весілля.
Мадам підійшла до "Доктора Живаго", який їй, вочевидь, найбільше сподобався з усієї цієї компанії, і попросила П'єра Пастернака записати у їхню Всесвітню книгу замовників персональних суконь "від кутюр" з автографом творця, країну і місто, звідки приїхала "міс-наречена", і в двох словах пояснити, де приблизно знаходиться така держава Україна — в Європі чи Азії. Коли "Доктор Живаго" її повідомив, що Україна розташувалася в самісінькому центрі Європи, мадам здивувалась і висловила своє припущення:
— О! — Випалила вона своє улюблене найкоротше слово. — Це щось на зразок Монако чи Монте-Карло, чи князівства Ліхтенштейн?
Коли їй дохідливо пояснив П'єр Пастернак і переконав, що ця країна за територією більша, ніж Франція, мадам Жаннет (гості на прощання дізналися, як звати власницю бутіка) більше не вгадувала нічого.
— Її пра-прабабуся Анна, — додав веселий Шарль, звертаючись до мадам Жаннет, — перша королева Франції. А пра-пра-правнучка, — він показав на Роксану, — нещодавно своїй пра-пра-прабабусі поставила за свої кошти бронзовий пам'ятник в абатстві Вільє під Парижем, і я щиро раджу мадам Жаннет туди найближчим часом поїхати, аби пізнати анфас і профіль нареченої. Саме з неї кращий скульптор України-Руси ліпив образ французької королеви — українки Анни.
— Батько французької королеви київський князь Ярослав Мудрий, — додав "Доктор Живаго", — ще в ті далекі часи будував у Європі Європейський союз. Мудрий князь віддавав своїх доньок красунь за європейських принців — майбутніх королів... Для тиші й спокою в Європі...
— О, — здивувалася мадам Жаннет.
— Доньки були типові репродукції мадам Роксани, — посміхнувся Шарль.
— О, — повторила "мадам Тюссо" своє найкоротше слово, а точніше — вигук, на який вона спромоглася, заскочена такими історичними фактами, пов'язаними між Францією і Україною, про яку вона до цього взагалі, здається, не чула, живучи у світі високої французької моди і всього того, що навколо неї крутиться.
— Після цього ви розповідатимете, — вів далі, завівшись у своїй фантазії вже П'єр Пастернак, — своїм поважним гостям не лише про походження білої весільної сукні епохи королеви Вікторії, а й значно поповните і без того свої глибокі енциклопедичні знання ще однією королівською історією, якої ви мали честь щойно торкнутися, мадам Жаннет, а я до вас, — П'єр нагнувся і своїми товстенькими губами ощасливив сині прожилки на правій руці господарки бутіка. І додав: — Торкнувся власного рукою, мадам Жаннет, у власному салоні високої моди.
— Мерсі, мсьє П'єр. Мерсі, — і мадам Жаннет, ніби не вірячи своїм маленьким білим, щедро напудреним вушкам з золотими сережками і ледь помітним голубим вкрапленням у них діамантів, глянула ще раз на Роксану зовсім іншим, ніж до цього, поглядом.
Роксана їй вдячно посміхнулась і, кліпнувши своїми, мов віяло віями, підморгнула: "Мовляв, усе те, що сказав П'єр Пастернак, чистісінька правда, мадам. Гадаю, така ж, як і ваші браслети на руках — із чистого золота".
— Мерсі, мсьє Шарль, — ще раз щиро подякувала мадам Жаннет і подала кожному з них почергово свою худеньку, жовтаву, з синьо яскравими прожилками руку.
Проводжаючи "Мерседес" останнього випуску, "мадам Тюссо" ще довго дивилася відвідувачам з України вслід, не знаючи, після підморгувань Роксани, що тепер і думати, коли довідалася про такі прогалини на своєму інтелектуально-енциклопедичному полі знань.
Роксану в Парижі захоплювало все: від сліпучого блиску надмірної святковості двору Людовіка XV до помпезного шику бульварів наполеонівської епохи. Вона їхала Парижем, милувалася "містом кохання", і їй ввижалося, що перед нею казковий міраж її дівочих мрій. Розкішні вітрини магазинів, ніби безтурботні красуні на пляжі, що напоказ перехожим показують свої гарно засмаглі під полудневим сонцем ледь помітні на загорілих грудях бюстгальтери і розмаїття сексуальних трусиків на чарівних стегнах аж випиналися на проспекти і бульвари своїм розрекламованим склом та безліччю товарів.
Музейні палаци скидалися на стражів порядку, які охороняли дух епох, починаючи від примітивного зародження Парижа до розкошів і величі Третьої імперії. А нескінченність квітів і палісадників, що супроводжували м'який прокат "Мерседеса" вздовж суцільного ряду мансардних пропілей будинків, нагадував Роксані її весільний день і мить цього завтрашнього дня, коли вона їхатиме отак з нареченим поміж квіткових кримських берегів у своїй безмежній радості і щасті.
Розв'язні і легковажні, мов у хвилини легкої фривольності і сама Роксана, паризькі кабаре зі своєю вседозволеністю, як у дамських будуарах, притягували до себе, мов магнітом не стільки безтурботних парижан, скільки приїжджих.
Війнуло легенькою прохолодою Сени. Вітерець і поїздка у відкритому авто в Роксани навіювали не тільки несподіваний сум, але й наганяли апетит.
— Я б хотіла поїсти в одній з кав'ярень на набережній Сени, — притулилася до плеча Вітольда Роксана.
— Ми — до ваших послуг, — посміхнувся П'єр і завернув кабріолет з метушливого центра міста у бік набережної, всіяної парами закоханих і кав'ярнями.