Як доглядати Зевса

Здавалося, я вже добре вивчив своїх сусідів. Якщо вони мені пропонували виїхати з ними на лоно природи, то я знав: заодно прихоплять свої килими, і на одній з галявин Кончі-Заспи чи Пущі-Водиці мені доведеться їх вибивати.

Коли ж вони запрошували в село, до батьків Філарета Карловича (так звали мого сусіда), то я знав: це означає, що звідти я на своїй спині тягтиму картоплю та іншу городину.

– Анатолію Денисовичу, – телефонували вони мені. – Вам не потрібні дієтичні яєчка, зелений горошок, розчинна кава і мандарини?

– А що?! – насторожувався я.

– Якщо вам щось треба, то, будь ласка, приїжджайте. У нас дають.

І я їхав, хоч знав: на мене знову чекає якась несподіванка. Я купував потрібні мені продукти і, коли збирався вже додому, чув позаду себе єлейний голос Марії Павлівни (так звали мою сусідку – дружину Філарета Карловича):

– Анатолію Денисовичу, чи не були б ви такі люб'язні заодно і наші продукти прихопити? Ми, знаєте, трохи затримаємось на роботі...

– Що ж, люб'язність за люб'язність, – ніяково посміхався я, брав їхній саквояж і все це, підриваючись, ніс додому. "Віслюк, бевзь, ідіот", – кляв я сам себе і в душі давав слово, що це буде востаннє. Навіть з квартири не вийду, не переступлю поріг. Хто тягне, того поганяють.

– Скажіть, будьте такі ласкаві, – зустріли мене біля дверей (на одній же площадці живемо) Філарет Карлович і Марія Павлівна. – Ви нікуди не збираєтесь через день-два їхати?

– Ні, – твердо, категорично і навіть трохи грубувато відповів я. – Ні через день, ні через тиждень і навіть через місяць. Я сидітиму дома.

– Господи, як це чудово. Нам просто пощастило. Чи не так, Тезій? – звернулася Марія Павлівна до Філарета Карловича. – Ви не дивуйтесь. Ці слова адресуються не вам, – пояснила вона мені. – Тезій – це я так називаю Філарета Карловича. По-домашньому.

Його мама хотіла, щоб він звався Тезій, а тато – щоб тільки Філарет. А сам Тезій тоді ще в цьому не розбирався. Тому в нас такий різнобій.

– А ми якраз зібралися у відпустку, – додав Філарет Карлович.

"Слава тобі господи, – подумав я. – Хоч цей місяць спокійно відпочину".

– А ви випадково у відпустку не їдете? – вела далі все тим же медовим голосочком Марія Павлівна.

– Не їду, – оптимістично посміхався я про себе думав: "Тепер ви вже мене нікуди не затягнете. Валізи й рюкзаки до поїзда я вам не понесу. Я вам не вантажник. Знайшли енциклопедисти примітива". – Не їду і навіть не збираюсь, – обпершись об одвірок, посміхався я.

– Це просто прекрасно. Прекрасно – не те слово. Це просто чудово! – захоплено вигукує Марія Павлівна, і я ціпенію: "Невже й цього разу купився? Невже хочуть, щоб я зі своєю паховою грижею ніс їм валізи аж до привокзальної площі?"

– Як добре, що ми маємо такого милого й такого доброго сусіда, як ви, – продовжувала тим часом вона. – Ми просто щасливі. Ви єдині в цьому будинку, на кого можна покластися, як на себе. Ви нас виручите! Тезій в цьому навіть не сумнівається... Чи не так, Тезій?

– Це справді так. Я про де сказав Мані ще вчора увечері: "Анатолій Денисович – і більше ніхто". Таких людей, як ви, тепер нема. Ви рідкість. Ви, Анатолію Денисовичу, можна сказати, унікум.

Я розгубився остаточно. У мене перехопило дух, і в перші хвилини я не знав, що й сказати. Тим більш, я не відав, про що власне йдеться і як далі себе поводити.

– Ми вам його зараз принесемо, – промовила Марія Павлівна. – Нехай він цей місяць побуде з вами. Він такий тихий, сумирний, малесенький, ніжний. Ми його можемо довірити людині, в якої таке чутливе і щире серце, як у вас. Не хвилюйтесь, його вже не треба годувати з соски...

– Кого?! – перепитав я таким голосом, ніби саме цієї миті мені у холошу раптом ускочив вуж. Більше я не вимовив ні слова.

– Зевса! Нашого ніжного і маленького Зевса. Він уже все їсть сам. Майже все. Тезій, принеси, будь ласка, Анатолію Денисовичу нашого Зевса. Треба вас, Анатолію Денисовичу, познайомити. Він не може вам не сподобатися.

Поки Марія Павлівна дає останні (так мені здається) інструкції і настанови, Філарет Карлович приносить Зевса і передає до моїх рук.

– Не бійтесь. Тримайте його вільно. Спинку ви йому не переламаєте, – радить вона. – Ви краще на нього гляньте. Подивіться, який він розумненький і вродливий. А очі! Які у нього зелені, розумні очі, а як він на вас дивиться!

Просто по-дорослому. Правда, Зевс чимось схожий на Тезія?

– Щось є, – несміливо кажу я, відставляючи про всяк випадок подалі від Зевса голову.

– А подивіться, який у нього хвіст! Як у справжнього ангорського кота. Ух, ти мій розумненький! Мій інтелектуальчик, як каже Тезій. Дайте мені його, Анатолію Денисовичу. На секундочку, – каже вона. – Хоч на мить.

Марія Павлівна бере Зевса в руки, гаряче цілує його в лобик і повертає назад.

– Від вас не вимагається ніякого особливого за ним догляду, – продовжує вона. – Зевс любить гратися сам. Ви йому тільки дайте м'ячик від пінг-понгу або ще краще – клубочок вовняних ниток. Але, ради бога, не надувайте для нього гумових кульок. Будь-якого кольору. Вони лопаються, і Зевс дуже лякається. У нього ж вроджений порок серця. Лікарі кажуть, це тимчасове. Він переросте. І дуже прошу вас: не випускайте його на вулицю. Вулиця погано впливає на котів. І ще одне: на цей період ні від кого не беріть на квартиру собак. Зевс їх не переносить. Навіть учених. Він їх боїться, як вогню і дусту. Окрім того, собаки шкідливо діють на його нервову систему... Тезій, а чого ж ти стоїш?! Неси негайно сюди совок, віник і відерце з пісочком.

Коли Філарет Карлович вручив мені це причандалля, я, здається, побілів з остраху.

– Це все віднині у вашому розпорядженні, – посміхнулася Марія Павлівна й урочисто вручила мені вищеназвані речі. – Якщо вам буде щось не ясно, то ви напишіть нам: Крим, Євпаторія, Головпошта, до запитання. Бажаємо вам усього найкращого!

… Рівно через день після від'їзду Філарета Карловича і Марії Павлівни мені надійшов лист:

"Здрастуйте, дорогі мої! – писала Марія Павлівна, називаючи нас обох "дорогими". – Як тільки ми сіли у вагон, я згадала, що забула вас проінструктувати, як і чим годувати Зевса.

Перш за все, їсти йому давайте регулярно. Тезій каже, що це для того, щоб органи травлення заздалегідь підготовлялися до виконання своїх функцій. Не забувайте, що при частих порушеннях режиму у нього може щезнути апетит.

Він дуже любить молочко, але ледь-ледь тепле. Не більше 30-32 градусів. Та ні в якому разі не 56-68. Зевс може попектись. Така температура у нього викликає, казав лікар, запалення слизової оболонки.

Міцно цілуємо вас.

Ваші Тезя і Маня".

Лист № 2

"Забула вам написати, що Зевс дуже любить рибку. Особливо свіжу. З прісноводних – карасів, линків, верховодок, кобликів. З морських: бичків, камбалу, нототенію і м'якенький хвіст від палтуса. Але ні в якому разі не простипому, старих окунів і будь-яких йоржиків.

Якщо застрягне йому десь кісточка від риби, не лізьте йому своїми пальцями в горло. Негайно викличте дільничного ветлікаря.

У нас погода неважна. Зранку йде напівтропічний дощ із градом. Сидимо у кімнаті. Читаємо Мопассана. Бувайте здорові!

Гладьте його за нас".

Лист № 3

"Зовсім вилетіло з голови: ви ж, мабуть, не знаєте, як визначити калорійність харчів. Це дуже просто. Ось вам приблизна табличка:

Склад однієї порції: № 1 – риба (свіжа), № 2 – білок яйця, № 3 – молока (пляшка).

Кількість у грамах: № 1 – 30, № 2 – 5, № 3 – 40.

Кількість калорій у 100 грамах: № 1 – 340, № 2 – 626, № 3 – 410

Це сніданок. Його калорійність така:

30 × 340

102

Цілуйте за мене Зевса".

Лист № 4

"Зовсім забула за вітаміни. Особливо за вітамін А. Давайте йому побільше м'яса. Для Зевса можна не варить, але обов'язково перекручувати на машинці. Багато його і в трісковій печінці. Але у самій печінці, а не в хлібові і в тому жирові, яким змочують той хліб. Ці вітаміни дають прекрасний ріст і відіграють неабияку (теж Тезій казав) роль у нормалізації зору і нюху. Після вживання цих вітамінів кіт добре бачить. Особливо вночі".

Лист № 5

"Висилаю вам два карбованці. Гадаю, цього достатньо, і дуже прошу вас: не полінуйтеся встати рано-вранці і з'їздити на знайоме вам озеро. Тезій казав, що там добре беруть карасі, линки, краснопірки і навіть раки чи в'юни. Раків не ловіть (Зевс, мабуть, їх боїться), а в'юни беріть. Якщо не наловите самі – купіть у хлопчиків, вони продають низку за карбованець. Для смажіння та риба не годиться, а для Зевса якраз. Усю одразу не давайте. Щоб не було навантаження на шлунок. По одній-дві, не більше. Решту тримайте в холодильнику. Але перед тим, як давати котикові, хай риба трохи нагріється – у нього слабеньке горло. Я боюсь, щоб він не простудився.

У нас все добре. Апетит хороший. Особливо у Тезія, або, як ви кажете, – у Філарета Карловича.

P. S. Написавши про Зевсів шлуночок, згадала, що у вас, мабуть, закінчився пісок. Коли йтимете до озера чи до річки, то прихопіть, будь ласка, пару мішечків річкового піску.

Якщо у ньому багато вологи, то обов'язково просушіть його на балконі чи на асфальті перед будинком. А тоді вже посипайте Зевсу. Хай загрібає.

Щасти вам!"

Лист № 6

"У мене, напевне, уже склероз. Лікарі правильно радять менше їсти м'яса і кров'яних біфштексів. Зовсім вилетіло з голови. У вас же в кімнаті м'які меблі. Якщо Зевс об них вночі (це він любить чогось робити тільки пізно вночі) точить свої кігтики, то виламайте тоненьку лозинку, але не бийте його. Тільки лякайте. Зевс зрозуміє. Він же у нас не простий – ангорський".

Лист № 7

"Будь ласка, не давайте йому целофану від ковбаси (теж мені моду завели, замість кишечок на ковбасу натягувати хімікати). У нього можуть бути кольки.

Якщо ж купуватимете сосиски (особливо котик полюбляє мисливські, молочні й курячі), то, будьте такі ласкаві, шкурки негайно викиньте у сміттєпровід, якщо їх наїсться, то після цього не захоче сосисок.

Напишіть, що вам привезти з Криму.