Українська трагедія. Поза простором і часом (друга книга)

Анатолій Власюк

Сторінка 29 з 40

Цей загальний настрій передався Костику. Він не гасав по кімнатах, а тихесенько сидів у кутку, читаючи якусь книжку. Комп'ютер вже не манив його до себе, бо малий боявся, що знову зайде на якусь не ту сторінку, як тоді, коли знайшов фотографії старшого брата, – а після цього змінилося їхнє життя.

Найбільше їх гнітила оця невизначеність, коли треба було мовчати і нікому не зізнаватись, що Родіон втратив руку в Україні. Російських військ в Україні нема – вони щодня чули цю брехню по телевізору. Не могли зрозуміти, навіщо так кажуть, заперечуючи очевидне. Не змовляючись, перемикали канали, коли звучали подібні твердження.

Родіон, здається, змирився з тим, що житиме без руки. Він уже боляче не реагував, коли відчував на собі жалісливі погляди дівчат і жінок. Тепер він криво усміхався у відповідь. Мовляв, чого мене жаліти. Пожалій краще… Не договорював, навіть самому собі, кого мали би пожаліти замість нього, хоча інколи перед очима виникав парадний портрет ще молодого Путіна.

Натомість у нього завелися дружки, яких раніше не знав. Ті, з ким дружив раніше, потрохи самі по собі відсахнулися від нього. Тих, колишніх, убивав своїми іронією, сарказмом і чорним гумором. Виходило, ніби це вони винні у тому, що сталося з ним. А насправді він хотів їм сказати, що йому просто не поталанило, тож нехай вони насолоджуються життям, дякують за те, що здорові. Нові дружки не потребували його насмішок, бо сприймали Родіона таким, яким він був тепер. А ще при собі цей однорукий мав завжди грошенята, міг угостити пивом чи чимось міцнішим. Розмовляли на різні теми. Не торкалися лише однієї – де він втратив руку. І взагалі, де був, на якій війні. Ніби на лобі в Родіона було написано, що каліцтво здобув не на війні.

56

Студентові приємно думати про молоду жінку, яка тоді підвезла його до села. Ну то й що, що старша від нього на якихось п'ять років? Він же не думає про неї щось погане. Коли згадує про її червону міні-спідничку, стрункі ноги і голубі-преголубі очі, – стає дуже тепло на душі, а зрадливий пеніс повільно піднімається, готовий до бою. Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно!

Вібрує мобілка. Студент думає, що це телефонує та молодичка з чорного "Мерседесу", яка непомітно поклала йому до кишені тисячу доларів. Але звідки? Вона ж не знає його номера телефону.

Та це телефонує сусідка Вовка. Не можна сказати, щоби Студент забув її. Думав про неї часто в ці дні. Але якщо не відповіла тоді на його телефонний дзвінок, – значить, не хотіла продовжувати стосунки з ним. Він усе розуміє. Не буде себе нав'язуватись комусь. Може, неправильно витлумачив блиск в її очах. Він же не з породи ловеласів-донжуанів, щоб розумітися на жінках.

Сусідка Вовка каже, що бачила невідомий номер, з якого їй телефонували, але не знала, хто б це міг бути. А оце вчора наважилась у матері Вовка розпитати його номер і сьогодні телефонує йому.

Студентові приємно. Тепло знову розливається по всьому тілу. Але зрадливий пеніс поволі опускається, ніби відчуває, що це не його. Де ж ти була, дівчинко, хоча б учора?

Студент розмовляє довго із сусідкою Вовка. Здається, говорять про все і ні про що. Вона просить у нього вибачення і каже, що їй треба збиратися на роботу. Каже, щоб він їй телефонував, тепер вона знатиме, що це його номер, запише собі. Він бажає їй гарного дня і думає про червону міні-спідничку, стрункі ноги та голубі-преголубі очі.

57

Боря і Дзвінка дивляться репортаж із сесії Дрогославської міської ради. Виступає міський голова.

– Ти спиш з ним?

Боря не розуміє як із нього могло вирватися на волю це запитання. Він декілька разів хотів запитати у дружини, чи спить вона з міським головою, але не наважувався цього зробити, бо розумів, що потім можуть настати незворотні зміни – і не обов'язково на його користь.

Дзвінка червоніє і починає закипати. Це вірна ознака того, що він влучив у "десятку". Йому стає шкода дружини, адже Боря знає, що вона зараз казатиме й робитиме, бо вивчив її вздовж і впоперек. Дзвінка кричить, що Боря такий самий дурний, як і всі ті пліткарі, які розпускають про неї чутки, буцімто вона спить з міським головою.

Маленький Миколка злякано притуляється до Бориса. Йому вже давно набагато комфортніше з татом, аніж з мамою, але бідна голівонька ніяк не може змиритися з цим, бо тяга до мами є незбагненною.

Дзвінка йде до своєї спальні-майстерні й грюкає дверима. Мабуть, писатиме всеньку ніч чергову картину, але з цього знову нічого не вийде, бо натхнення покинуло її, і вона сама декілька разів про це казала.

Боря вимикає телевізор. Він уже спокійно ставиться до міського голови, але йому просто нецікаво, про що той каже з трибуни. Якби зараз зустрів цього чоловіка, то вже би морди йому не бив, але за руку, мабуть, ще би не привітався.

Він лежить біля Миколки, який заснув, і думає про Дзвінку. Йому шкода її. Звісно, вона вже не кохає його, якщо взагалі колись кохала, – але ж це можна витримати. Він уже не хлопчик, аби смертельно переживати через це. Думає, що у відносинах Дзвінки з міським головою щось, очевидно, не так, якщо до неї не приходить натхнення. Чи це зараз у неї просто триває період бурхливого роману, а душевний спокій прийде трошки пізніше, коли Дзвінка зрозуміє, що справді кохає міського голову і він її? Чи біситься через те, що кохає його, а той її ні?

Боря невідомо чому усміхається сам до себе. Сон поволі оволодіває ним.

58

Моніка збуджувалась усе більше й більше. Цей чоловік виціловував її там, де інші не наважувались, а вона сама давала їм зрозуміти, що ця думка, навіть якщо вона народжувалась у їхніх головах, була невдалою. Тепер Моніка поволі усвідомлювала, що цей чоловік і не питав у неї жодного дозволу, а просто взявся цілувати там, де йому подобалось. А ще відтепер вона знала, що це їй дуже до снаги, і якщо наступні чоловіки хотітимуть цього, вона їм не заборонятиме, а, навпаки, заохочуватиме. І коли Моніка відчула, що усе сокровенне виходить із неї, цей чоловік увійшов не просто в її тіло, а, здавалось, у душу. Вона думала, що з її оргазмом усе закінчується, як це було з Джоном чи багатьма іншими чоловіками, бо більше одного разу вона собі дозволити не могла, та й не виходило, – то тепер з'ясувалося, що це лише початок довгого і незвіданого шляху розміром у ніч. Моніка вже й сама не знала, скільки разів цей чоловік робив їй приємно, але хвиля йшла за хвилею. Він то стишував темп, коли відчував, що їй бракує повітря від насолоди, то, навпаки, нарощував його, коли бачив широко розплющені очі партнерки, готової до нових подвигів і незвіданих відчуттів.

Спочатку Моніка думала, що це на неї вплинув алкоголь. Але коли цей чоловік уже на світанку дав їй можливість подрімати годинку, а потім усе відновилося з новою силою, і алкоголь давно випарувався, Моніка зрозуміла, що причина її збудження в чомусь іншому. Їй самій захотілося зробити багато приємностей цьому чоловікові, але вона не була впевнена, чи здатна на це. Він ніби заохочував її бути хороброю, і вона зважилась. Якщо раніше Моніка лише любила бавитися чоловічими пенісами, то тепер сміливо брала його до рота, ніби робила це все своє свідоме сексуальне життя, і їй це не було огидно. Вона радше відчула, ніж зрозуміла, що тепла хвиля йде десь зсередини цього чоловіка, але поки усвідомила, що це може бути, весь рот був заповнений клейкою рідиною. Від несподіванки вона ковтнула, і цей напій здався їй солодким нектаром, від якого голова йшла обертом. Моніка подивилася на цього чоловіка. Він ледь усміхався. Очі його були заплющені. Вона була задоволена собою. Не кожному чоловікові Моніка хотіла зробити добре. Їй це вдалося.

І поки Моніка довершувала свою справу, цей чоловік уперше за цю ніч згадав Лілю, яка не хотіла робити аборт, а тепер ще й – виходити за нього заміж. Ну й дурепа!

59

У стюардесі в літаку, у покоївці в готелі, у випадковій жінці на вулиці – всюди Дональд бачив свою китаянку. Думка про неї стала нав'язливою. Він починав розуміти, що так і з розуму може зійти.

До тями його привели два випадки.

Тільки-но зійшов з поїзда у польському Кракові, коли почув голос китаянки:

– Дональде!

Здавалося, всередині нього все обірвалось. Ось тобі й кохання! Насправді вона знає про нього все і працює на американську чи російську розвідки, а то й на дві відразу.

Мимо нього пронісся великий шотландський вівчур з густою шерстю, і Дональд зрозумів, що таке ім'я в цього пса. А коли глянув на його господиню, то зрозумів, що це зовсім не китаянка, хоча мала подібний голос.

Через два дні, коли він уже був у чеському Яблонці-над-Нисою і купив у готелі декілька російських газет, в одній із них абсолютно випадково надибав на статтю про себе. Російські правоохоронні органи повідомляли, що ідентифікували його обгорілий у машині труп. Повідомлення публікують лише зараз, бо чимало часу пішло на різні експертизи. Але тепер з упевненістю можна сказати, що це труп саме тієї людини, про яку йдеться.

Дональдові дали зрозуміти, що про нього пам'ятають і шукатимуть доти, поки не знайдуть.

Яка вже там китаянка!

60

В отця Івана були непрості стосунки з отцем Григорієм. Та що там кривити душею, якщо цих стосунків узагалі не було. Отцеві Івану завжди здавалося, що отець Григорій знає про нього таке, про що інші навіть не здогадуються.

Наприкінці вісімдесятих років минулого тисячоліття отець Іван вловив повів вітру, та й кагебістські зверхники прозоро казали йому, щоби переходив з московського православ'я на греко-католицизм. Це оформилося потім у своєрідний наказ йому. На третьому поверсі в кабінеті начальника сидів якийсь поважний пан, який не представився. Він сказав, що отець Іван користується їхньою довірою, тому вони не матимуть нічого проти, коли він очолить рух греко-католиків у Дрогославі. Краще він, ніж це має бути хтось інший.

Отець Іван розумів, що марними є його надії позбутись опіки кагебістів. Навіть у новій ролі вони недремно спостерігатимуть за ним. Потім, зі здобуттям Україною незалежності, ці відчуття вивітрювалися. Колишні кагебістські зверхники щезли, а їхні есбеушні наступники не докучали йому, не нагадували про минуле.

І лише отець Григорій, який залишився у московському православ'ї, здавалося, знав усі підводні течії й ті метаморфози, які відбулися з отцем Іваном.

26 27 28 29 30 31 32