Про Пилипа Квашу цікаво почути щось конкретне. Він же у нас один з найкращих бригадирів, особливо треба зважити на склад його бриґади — самі кримінальні типи, а працюють несамовито і без прогулів. Дисципліну вони уміють шанувати тільки тому, що всіх їх тримає в своїх руках Пилип Кваша.
— На нього є донос, що він був махновцем, а себе видає за колишнього червоноармійця. Якщо це підтвердиться, то стане зрозумілою вдача бригадира вибійників. Добре пристосувався Кваша до нових обставин, інакше поводитись він не може. Хай працює собі й далі на користь соціалізму, — за ним пильно стежать ті, кому належиться. Інша справа з Владикіним. Людина своя, але шкодить нам, тому ми повинні зробити все, що від нас залежить, аби він не занурився з головою в багні своєї зарозумілости.
— Ви, товаришу Рябов, не інтригуйте мене, а переходьте до фактів, — просив Доценко.
Рябов міркував: "Якщо Доценко не погодиться з секретаревими аргументами, він матиме підставу вважати інженера своїм кривдником. Про це знали всі, кому доводилося входити з ним у якісь стосунки, уникали незгод, суперечок і радше віддавали йому шану, а кожну пропозицію приймали на наказ".
Секретар був певний, що з головним інженером він цього разу до згоди дійде.
— Ви потребуєте фактів, Юліяне Адріяновичу, і я їх маю, — казав Рябов. — До мене, як секретаря партійної організації, Владикін поставився зневажливо. Адже я секретар, що очолює парторганізацію, і без мого дозволу не має права відбуватися найменша подія, особливо тоді, коли йдеться про громадське життя — так розуміють дисципліну комуністи. Владикін же поводиться в партії, як у своїй хаті. На власну руку прихильно говорить про класово ворожу людину. Своїм безвідповідальним вчинком Владикін скомпромітував партійну організацію перед безпартійними масами. Я не думаю, що він робив це свідомо — на такий вчинок він міг зважитись завдяки своїй незагартованості. Наш обов'язок — застерегти його від гірших політичних помилок, а для цього ми розглянемо й засудимо його антипартійний вчинок на черговому засіданні, а також за одним заходом прослухаємо звіт Владикіна про працю нашого клюбу, яким він керує.
— Я, товаришу Рябов, дивуюся вашій суворості до свого друга і беззастережного комуніста, — висловив свою незгоду інженер Доценко. — Мені здається, що на Владикіна можна вплинути інакше: викличте його до себе і розпитайте, а тоді нагримайте вже без протоколів і офіційних доган.
— Догану Владикін заслужив і матиме її! — спокійно, але твердо сказав Рябов. — 3 клюбної роботи його звільнимо, а поки на його обмежені здібності знайдеться якась робота, нехай вправляється в агітаційних виступах та керує культурним відділом шахткому. Владикіна я викличу зараз, щоб він у вашій присутності міг підтвердити все те, що я казав. Звичайно, він на всілякі способи буде виправдуватись.
Юліян Адріянович намагався збагнути, навіщо все це Рябов затіяв. Щоб задовольнити секретареве самолюбство, догану бюро ухвалить. Кожен секретар партійної організації, від центральної почавши, за зразком генерального секретаря хотів бути вождем і диктатором. Владикін зазнає кари за те, що не рахувався з загальновідомими істинами; також здогадувався навіщо Рябов хоче зняти Владикіна з клюбної роботи, а на посаду завідувача повернути Ольгу Павлівну. Здається, що це не дуже прихований прояв запобігання перед Юліяном Адріяновичем. Рябов, либонь, припускає, що інженерові не подобається той стан, у якому опинилася його дружина через хворобу. Працюючи в клюбі, вона опиниться в адміністративній залежності від Владикіна. Рябов упевнений, що інженерове самолюбство уражене, не дарма ж він, Рябов, заходився біля цієї справи і планує якусь відплату. Але яку саме відплату має на меті Рябов?
Владикін не забарився. З'явився він у командирській уніформі без відзнак, привітався, подавши руку спочатку секретареві, а потім Доценкові.
— Що новенького, Якове? — сідаючи на стілець, звернувся він до Рябова.
— Прикрі новини... — казав Рябов. — Ми з Юліяном Адріяновичем хочемо від тебе дещо довідатись.
— Про що? — відчувши в голосі Рябова холод, запитав Владикін.
— Хто тобі доручив виступати на зборах з промовою й вихваляти Пилипа Квашу?
— Як це "хто"? — збентежено запитав Владикін. — Я сам собі дозволив.
— Гаразд! — висловив своє задоволення Рябов і багатозначно подивився на Доценка. — Хто тебе просив виступити з промовою?
— Мене ніхто не просив, — усе ще не розуміючи, відповідав Владикін. — Що ви добиваєтеся, хотів би я знати?
Рябов перейшов до писемного столу, витягнув з шухляди бльокнот і щось занотував.
— Мені прикро, Якове, але у мене іншого виходу нема. Завтра на засіданні партбюра ти відчитаєшся про роботу в клюбі і одночасно я поставлю питання про твій антипартійний вчинок, що полягає в порушенні принципів демократичного централізму. Як тобі відомо, мова йдеться про твій виступ з вихвалянням клясово чужої нам особи. На цьому можеш бути вільний.
Цілковито спантеличений Владикін пробував ще щось довести Рябову, але той, махнувши рукою, повторював:
— Завтра, усе розглянемо завтра...
Владикін мовчки вийшов.
— А яка ж Квашина провина? — поцікавився Доценко. — Я ніякої не бачу; мені не хотілося б утратити такого бриґадира.
— То вже поза нашою компетенцією, Юліяне Адріяновичу. Орган державної безпеки не менш нас турбується видобутком вугілля і не забуде нікого. Я досконало не знаю Квашиної справи, і що його взагалі не чіпатимуть. Може я й висловився про нього неприхильно, то лише з обурення на політичного тюхтія Владикіна. З його вдачею він може легко підпасти під вплив не тільки Пилипа Кваші.
Мені здається, товаришу Рябов, що ви якслід не знаєте Владикіна. Він ще покаже себе з іншого боку, з гострими зубами.
Наступного вечора в тому ж самому кабінеті секретаря парткомітету копальні відбувалося поширене засідання бюра. Крім членів бюра, Рябов викликав також усіх вільних від праці партійних організаторів.
Психічно підготований до найгіршого, Владикін побудував відчит на тому, що визнав свою помилку і погоджувався на будьяку роботу. Таким маневром він послабив силу обурення членів бюра та активістів. Владикін не визнавав себе винним, доводив, що він як комуніст, почувався зобов'язним використати нагоду, закликаючи не якихось випадкових людей боротися за вугілля, а своїх шахтарів. Треба бути комуністом скрізь і агітувати партійні гасла, — повчально доводив Владикін.
Але члени бюра з ним не погоджувалися. Надміру грубий і завжди самовдоволено усміхнений завідувач копальні товариш Федюков, кахикнувши сказав:
— Пропозиція товариша Владикіна, щоб попів замінити агітаторами сама по собі оригінальна.
Засідання бюра парткомітету схвалило все, що запропонував Рябов: Владикіна з клюбної роботи звільнили; за вчинок, що міг компромітувати партію, дали догану без внесення її до особистої справи — найлегша кара, якої Владикін міг сподіватися.
Після засідання інженер Доценко пішов додому, хоч година була ще рання. Він завжди повертався десь опівночі, якщо не виникала потреба спускатися в копальню.
Дружина ще сиділа за столом; в кухні поралася Санька.
— Ти почала порушувати свій порядок дня, — зауважив Юліян Адріянович.
— А ти почав не дотримуватися розпорядку ночі,
— пожартувала Ольга Павлівна. — Саню, принеси нам щонебудь з'їсти, — звернулася вона до служниці.
— Щойно відбулося засідання бюра парткомітету,
— казав останні новини Юліян Адріянович. — Владикіна за бездіяльність зняли з роботи.
— За ініціативою Рябова? — споважнівши запитала Ольга Павлівна.
— Так.
— Що ж він думає цим досягти?
— Мабуть, поліпшення клюбної роботи.
— Як ти думаєш, Юліяне, чи не приховується за цим звільненням з праці щось поважніше?
Юліян Адріянович пильно подивився на дружину й признався:
— Я не розумію тебе, Олю, що ти маєш на увазі.
— Я й сама себе не дуже розумію. Тепер таке у світі робиться, що годі збагнути. Останнім часом я тільки те й роблю, що вилучаю книжки найновіших ворогів народу. Навіть по хатах ходять відбирати небезпечну літературу, а про судові процеси ти сам знаєш. А чим гірша Підверб'янка від інших міст? Чому б і тут не викрити відгалуження якогось терористичного центру? Спритна людина могла б нажити політичний капітал. Мені здається, що й Рябов хоче випробувати своє щастя.
— На такому, як Владикін далеко не заїдеш. Давай, Олю, перейдем на іншу тему. Я хочу тебе попередити, що Рябов збирається просити твоєї згоди керувати клюбом.
— Хай просить.
— Відмовишся?
— Скорше, що ні. Може ти хочеш, щоб я трималася осторонь культурних справ, та совість моя не дозволить на таке рішення.
— Не забувай, що Владикін у Підверб'янці, бережися мовних справ, бо він може обвинуватити у ріжних страхіттях.
І, ніби недоречно, змінив розмову:
— Колись ти нахвалялася упорядити мені іменини, та й забула, либонь.
— Ой, яка ж я неуважна! — збентежилася Ольга Павлівна, — треба негайно написати дітям, хай приїздять...
У селищі все рухалося по своїй колії. Як і раніше, Владикін метушився, іноді по кілька разів виступав з агітаційними промовами. Ольга Павлівна вже числилася законним завідувачем клюбу; Микола на тому самому місці орудував пензлями, розмальовував крикливі плякати й вимогливі гасла. Тільки зрідка звільняв своє місце глядачам, що приходили дивитися кінофільми, або п'єсу. Віра забігала до клюбу переодягнутися, щоб потім швидко вибігти на своє улюблене місце — спортовий майдан.
Таке ідилічне, уявно спокійне життя, довго не тривало. Ночами почали приїздити з районового центру енкаведисти, а на другий день люди дізнавалися про арешт завідувача копальні Арсенія Федюкова, його розбещеного сина Іллюшу і Якова Владикіна. Та нема лиха без добра — мешканці не могли стримати злостиву усмішку й не побажати такої ж долі всім новітнім панам, з їхніми вірними сторожами на зразок Владикіна. За справжнього пана підверб'янці вважали завідувача копальні, а його синка за батькового послідовника і законного нащадка.
Після кожних таких арештів люди дивувалися і не могли знайти відповідь: за що арештовують людей, виплеканих партією, вірних партії, без якої вони б уже не могли існувати, і за неї, їхню релігію, наклали б головами? У те, що вони чомусь поробилися ворогами, ніхто не вірив.