– Так що не підведи. Мусиш бути подібним на справжнього Путіна.
– А негр теж буде справжнім? – запитую я в Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звуть.
Несподівано мій куратор сміється – та так щиро, що я теж не можу втриматись.
За якусь мить усмішку з його обличчя мов вітром здуло.
– Постався до цього серйозно, якщо хочеш жити, – каже суворо Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть.
Я остаточно розумію, що моє життя нічого не вартує, особливо якщо знаходиться в руках чоловіків у чорному.
Упродовж наступних днів учителі нещадно мене муштрують і не дають відпочинку. Вони знають, що ніякий я не Путін, а лише його двійник. Мені здається, що вони насміхаються: мовляв, черговий дурник, який захотів стати подібним на Путіна. Мабуть, набачилися таких і знають, чим усе закінчується. Звісно, мені вони цього не скажуть, бо це важлива державна таємниця, за розголошення якої – смертна кара. Якби вони знали про мої справжні наміри, то, мабуть, дивились би на це по-іншому. Мене так і підмиває натякнути їм про це, але я розумію, що тоді підпишу собі смертний вирок. Мушу все перетерпіти, щоб добитися мети. Спочатку повторюю фрази за ними механічно, як папуга. Поступово розкриваю для себе внутрішній сенс кожного слова, бо лише так можна зрозуміти мову, як каже старий професор. Це відкриття. Я чманію від успіху. Але це лише початок. Красива жінка, яка не подібна на професорку, дає мені зрозуміти, що коли сенси кожного слова приплюсувати одне до одного, то відкривається зовсім інше значення, несподіване. Мабуть, у мене на обличчі написано, що би я хотів зараз зробити з цією красивою жінкою. Вона усміхається, потім грайливо махає пальчиком: мовляв, зосередьтеся. Повертаюся до дійсності. Я розумію, що мені могли б відразу сказати про внутрішнє значення кожного слова і зміст фрази, яка змінюється, хоча здається, що вже докопався до істини, але хочуть, щоби я сам зробив правильні висновки. Це хороші вчителі. Простіше дати людині готову рибу, ніж навчити її користуватися вудочкою.
Наприкінці другого дня навчання в мене складається враження, що французька – моя рідна мова. Вчителі зберігають на обличчях олімпійський спокій, щоби не образити мене. Їм дали занадто мало часу, щоби навчити мене всіх тонкощів.
З фотографій я вже уявляв собі цього африканського президента, але все-таки не думав, що він буде нижчим від мене десь на півголови. Поки ми не сіли, складалося враження, що він намагається підскочити, щоби зрівнятися зі мною у зрості.
Зустріч почалася з несподіванки. Африканський президент зашпрехав спочатку німецькою, а потім англійською. У Вікіпедії записано, що я, тобто Путін, вільно володію цими мовами. Забули додати, що з допомогою словника. Це я про себе.
Швидко опановую себе і поблажливо усміхаюсь. Мовляв, я знаю, що німецька і англійська – не твої рідні, тому давай будемо шпарити по-французьки, якщо російської не знаєш. Говорю декілька дебільних фраз, яких мене навчили напередодні. Бачу, мій негр буквально тане на очах, так йому приємно.
Увечері дивлюся на себе по телевізору. Показують мене збоку і ззаду. Страхуються, щоби ніхто не запримітив двійника, а не Путіна. Голосу мого теж не подають, хоча я навчився пристойно імітувати Володимира Володимировича.
Декілька разів передивляюся новини на різних телеканалах. Оператор той же, тому нічого нового. Радість переповнює мене. Я ще на крок наблизився до Путіна.
Перед тим як заснути, згадую вчителів. Нещасні. Вас же знищать, коли навчите всіх двійників. Свідків чоловікам у чорному непотрібно. З жалем думаю, що в мене нічого не буде з красивою жінкою.
26
Ще не встигли відгриміти аплодисменти з приводу моєї зустрічі з африканським президентом, як із заходу насуває чорна хмара. Мене, мов заарештованого, ведуть до Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звати. Я відчуваю настрій охоронців. Жодної тобі пошани до високої особи, тобто до мене. Поки йдемо широкими кремлівськими коридорами, намагаюся згадати, де я напартачив. Але якщо мене показали по телевізору, проколів не мало би бути. Чи хтось в якомусь кабінеті угледів те, чого ми не помітили?
Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, темніший чорної землі. Він дивиться на мене, як на ворога народу. Здається, я зараз спопелію від його погляду. Позаду нього стоять два охоронці, ніби чекають команди від господаря розшматувати мене. Справжнісінькі тобі пси.
Доволі швидко я розумію, що мова про Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звати. З'ясовується, що мій колишній куратор готував замах на Путіна. Звичайно, щоб фізично усунути Володимира Володимировича, хотів використати двійника, тобто мене. Виходило, що я його спільник у цьому ганебному задумі.
Мене скрупульозно допитують упродовж декількох годин. Не дають пити. Навіть не прошуся в туалет – не відпустять. Намагаюся зберігати олімпійський спокій, бо розумію, що крок вліво, чи вправо, чи стрибок на місці – це смертельний вирок. Намагаюся не потрапити в пастку. А Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, он скільки їх приготував на моєму шляху. Один необережний крок – і каюк тобі, хлопче. Здається, Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, спеціально штовхає мене в прірву, запевняючи, що так буде краще для всіх. Але чи можна ставити знак рівності між тим, хто летить у невідоме, і тим, хто залишається жити?
Нарешті я можу скласти собі більш-менш цільну картину з того, про що запитує Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть. У Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звуть, знайшли документи, згідно з якими він завербував мене, запропонувавши вбити Путіна. Ніби я погодився і лише чекав слушної хвилини, щоби здійснити задумане.
Звичайно, мова йде про чистісінький наклеп з боку Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звуть. І якщо я зараз стану заперечувати очевидне, то Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, легко заведе мене на манівці. Відступаю, але поволі, щоби не втрапити у чергову пастку. А коли відчуваю, що Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, починає сумніватись у правдивості слів Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звуть, поволі переходжу в наступ. Це справді все у мене відбувається на рівні відчуттів, і я ще не знаю, чи обрав правильні стратегію й тактику. Але доволі швидко вимальовується цікава картинка. Обвинувачення з мене остаточно ще не зняті. Сергій Сергійович, чи як там його насправді звати, просто не встиг залучити мене до своєї злочинної банди. Як я розумію, є ще декілька чоловіків у чорному, які хотіли вбити Путіна, але Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звати, не каже, про кого мова. Сергій Сергійович, чи як там його насправді звати, повинен був запропонувати мені вбити Путіна після тієї пам'ятної зустрічі, коли я викрив одного з двійників, який виконував його роль. Проте Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть, не міг врахувати, що я поведу себе саме так, а тим більше, що від нього відберуть кураторство наді мною, і я потраплю до рук Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звуть. Про це вголос розмірковує Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть. Чорна хмара наразі оминула мене. Проте відкритим залишається питання: чи пристав би я на пропозицію Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звуть, убити Путіна? Я мовчу. Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, повинен переконатись у моїй лояльності до чоловіків у чорному. Якщо я дам зараз ствердну відповідь на його запитання, то він зрозуміє, що я просто захищаю своє життя і готовий поклястися навіть у вбивстві останнього динозавра. Звісно, найкращим доказом моєї невинуватості було би те, якби я заявив, що сам мрію зайняти місце Путіна, тому гучно і на людях вбивати його – не в моїх інтересах, і, як у випадку з вчителями, мене підмиває сказати це, – але я б тоді точно поставив жирний хрест на своєму житті. За інерцією наша розмова ще трохи триває, але я відчуваю, що повинно трапитися щось таке, що виходить за рамки – і цього кабінету, і взагалі всього нашого життя.
Інтуїція мене не підводить. Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, і я йдемо в супроводі охоронців, його і моїх. Я вже не відчуваю себе ув'язненим, хоча й до того, аби зрівнятися в правах зі своїм куратором, мені ще далеко. Коридори стають все вужчими й вужчими, і я розумію, що ще не був у цій частині Кремля. Потім ми сідаємо у ліфт і довго спускаємося вниз. Важко визначити, чи це ліфт так повільно їде, чи ми справді вже на великій глибині. Намагаюся вгадати, до кого і куди ми їдемо, але жодний із варіантів не влаштовує мене і видається фантастичним. Нарешті ліфт зупиняється, але двері чомусь довго не відчиняються. Таке враження, що нас заблокували не лише тут, а взагалі в часі й просторі. Проте всі навколо мене зберігають олімпійський спокій і я розумію, що так має бути. Зрештою, порядок денний диктую не я, а чоловіки в чорному.
Двері відчиняються. Я розумію, що ми в підвалі. Доволі волого. Килимових доріжок нема. Дивно, але тут такі ж кабінети, як і нагорі. Знову йдемо довгими коридорами. Наші кроки глухо лунають і зникають десь за черговим поворотом.
Зупиняємося перед одним кабінетом. Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, виймає ключі з кишені й відчиняє двері.
27
Звичайно, я помилився, коли подумав, що у підвалі теж є кабінети. З якого б це дива? То були звичайні одиночні камери. Я відразу це зрозумів, коли Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звали, відчинив двері й увімкнув світло. На залізному ліжку без матрацу й подушки сидів невідомий чоловік, скутий по руках і ногах. При нашій появі він закрив обличчя руками. Я зрозумів, що яскраве світло вразило йому очі. Скільки ж то часу він сидів у повній темряві? Нарешті незнайомець звик до світла і показав обличчя. Я зрозумів, хто це, хоча тепер це була зовсім інша людина, ніж ще вчора. Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звали, уважно спостерігав за мною, хоча я вдавав, що не бачу його погляду. Я ще не розумів, що маю показувати на обличчі, щоби Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звали, остаточно повірив, що я жодним чином не пов'язаний із Сергієм Сергійовичем, чи як там його насправді звали, а в мене навіть у думках не було вбити Путіна.
Мені здалося, що Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть, з ненавистю подивився на мене.