Дріботіли ногами прилизані декадентські поети. Гналися в пантофлях на босу ногу циркові кльовни. Стрибали через рештуки ріжнокольорно розмальовані футуристи. Сопли й двигались зі своїм науковим начинням університетські професори хемії. Глибоко-замислено, вираховуючи щось на пальцях, йшли математики. Бігли згинці газетні репортери. Стурбовано й заклопотано метушилися між тумбами "власні кореспонденти". Безпомічно озиралися навколо себе ситі видавці "ходових" книжок. Горячково кидались на всі боки торговці порноґрафією. 3аґіпнотизовано сунули вперед всякого роду пасквилянти, денунціятори, фіґлярі, зрадники й провокатори, але їх всіх завернули…
Раптово на всіх вулицях з'явилися сильні відділи військ і перегородили багнетами шляхи втечі. Одночасно майже, в ріжних кінцях міста почулися карабінові стріли, потім несамовитий лемент збожеволілих юрб, а ще потім у місті стала німа мовчанка, в якій було чутно одне тупотіння сотень тисяч людських ніг, які спішилися розійтися по своїх домівках.
Коли зайшло сонце, то на вулицях стало порожньо і Велике Місто замерло. Тільки де не де чулися якійсь глухі, придушені наче, людські голоси та поодинокі карабінові стріли.
4. Комісія працює.
— Відчиніть!
— Хто там?
— Комісія…
Двері враз відчинилися і в помешкання "годинникарських справ майстра" вступило три мужських особи.
— Ваше імення і прозвіще? — звернувся один до переляканого господаря.
— Аврум Гольденберг…
— Перед вами представники Надзвичайної Комісії Рішучости: комісар районної підкомісії, секретарь підкомісії і доктор.
— Дуже приємно…
— Пусте… Скільки вам літ?
— Тридцять і три роки, товаришу комісаре…
— Чим займаєтесь?
— Годинникарських справ майстер, товаришу комісаре…
— Родина ваша?
— Жінка й синок, товаришу комісаре…
— Де вони?
— Сплять вже, товаришу комісаре…
— Давай їх сюди! — сказав комісар, повернувшись до лікаря, суворо промовив: — Оглядайте їх так, як би оглядали самі себе, або свою рідну маму. Ваша думка мусить бути ясна, стисла і коротка. Решта належиться мені.
— Товаришу Гольденберґе! — сказав лікар. — Роздягайтесь і показуйте себе.
— Я… Я соромлюся… Я, бачте, ніколи при світлі не…
— Пусте… Роздягайтесь…
Хвилин через 5 лікар скінчив свою роботу.
— Ну? — мугикнув комісар.
— Тип самий звичайний. Орґанізм надломаний, як видно, товарищ Гольденберґ в юнацтві грішив онанизмом. Будова грудей нікчемна, серце з перебоями, склад черепа свідчить про виродження.
— Так!… — простяг комісар. — Ну, Гольденберґ, відповідайте на питання.
— Слухаю, товаришу комісаре! — дріжучим голосом, ледве чутно, відкликнувся годинникарських справ майстер.
— Що ви більше всього любите?
— Як то що?
— А так… кожда-ж людина щось любить, захоплюється, стремить до чогось…
— Я… я чесний чоловік і люблю своє діло. Захоплююсь синком, бо він такий славний у мене. Стремлю до того, щоб придбати трохи гроша на чорний день і…
— І тільки всього? — перебив комісар.
— Ні… я ще люблю богато де чого…
— Наприклад?
— Люблю як світить сонце, як цвітуть квітки весною, як співає канарок у клітці…
— А ви знаєте, товаришу Гольденберґе, що клітка для канарка те саме, що в'язниця для людини?…
— Я забув, товаришу комісаре! Я, властиво, люблю ще й жіночу красу. Часами побачу на вулиці гарну панну, то так і йду за нею… Знаєте, приємно дивитися, як у неї під сукнею так, того, теє… рухається…
— Більш нічого? — сухо кинув комісар.
— Ні!… я… я ще люблю, як добре дзвонять годинники, а часами ще й з музикою…
— Досить! — промовив нетерпеляче комісар. — Лікарю! Огляньте, будь ласка, товаришку Гольденберґ.
— Роздягайтесь! — озвався лікар.
— Як так можна?!…
— Роздягайтесь!…
Хвилин через три огляд скінчено.
— Ну? — почулося стеоретипне комісарське.
— Нікчемне істнування! — сказав лікар. — Тип пів флєґматичний, пів санґвіністичний. Активности ніякої.
— Що ви любите, товаришко Гольденберґ? — звернувся комісар до переляканої на смерть жінки.
— Я… я люблю господарство, смачну страву, гарну одіж…
— Це кождий дурень любить! — роз'їритовано зауважив комісар. Кажіть, що ви любите такого, щоб воно було для всіх людей цікавим, або користним?…
— Я люблю свого сина…
— Пусте!… 3відкіль вам відомо, що ваш син є, або буде цікавим і користним для загалу?…
— Мені здається…
— Лікарю! — повернувся комісар. — Огляньте скорше їх сина!
Через дві хвилини лікар сказав:
— Тип досить сумнівний. Є певні ознаки наслідування матері, але в будові черепа є де що такого, що дає привід думати, що з нього буде порядна людина. Його батьком, безумовно, є хтось инший, але ні в якому разі не товариш Гольденберґ.
— А хіба я не казав тобі?! — кинувся Гольденберґ до своєї жінки, але комісар суворо зупинив його.
— Потім будете, як що для вас вистачить часу. Зараз-же ви мусите вислухати те, що я вам скажу. Після нашого найпильніщого досліду ваших физичних, духовних і розумових даних на право життя — виявилось, що ви такого права не посідаєте, а тому на протязі 24 годин мусите залишити цей світ…
— Боже наш, Боже! — зойкнули в один голоc чоловік і жінка, падаючи до ніг комісаря. — Як-же синок наш любий?!…
— До нього вам немає ніякого діла… сказав комісар. Але, як що вам хочеться знати, то можу сказати. Він одержує на два роки відстрочку і поступає на виховання в "Притулок для безвиразних істот"…
— Ми не хочемо вмірати!… Ми не можемо вмірати!… — божевільно заголосили нещасні.
— Секретарю! — твердим голосом промовив комісар, — Покличте сюди жовнірів, бо тут напевне не обійдеться без їх допомоги!…
5. Характеристики непотрібних.
В помешканню Надзвичайної Комісії Рішучости кипіла надзвичайна праця. Спеціяльно зареквізований, величезний, пятиповерховий будинок відомого цукроварщика Підлого, ледве вміщував цілий ряд відділів та підвідділів секцій та підсекцій.
Шляхом спеціяльних мобілізацій було притягнено й засаджено за працю всіх визначнійших фильозофів, психольоґів, критиків, белєтристів, публіцистів, поетів та артистів-малярів, якім було доручено в відповідний спосіб фальсіфікувати сухий матеріял постанов районних підкомісій і складати з них коротенькі характеристики всіх непотрібних, які мусіли уступити з дороги життя для більш потрібних.
Сам товариш Око день і ніч сидів у своїм кабінеті і перечитував мистецьку працю своїх співробітників і був цілком задовольнений.
Рішучість і сталість постанов не викликала ніяких сумнівів, бо вже з першого дня своєї праці тов. Око гостро наказав нікого до себе не пускати й затявся провадити які б то не було приватні розмови.
Товариш Око сидів, працював і навіть не думав над тим, що буде далі. Иноді, як важка праця надто стомлювала його, він закурював папіросу і проходжувався трохи по свому кабінетові, прислухаючись до ритмичного поскрипування доброї сотні письменницьких пер, як швидко вони записували коротенькі характеристики непотрібних.
Характеристики непотрібних відмічувалися числом і складалися в здоровенних шафах, які з самим байдужим видом стояли собі в широких коритарях помешкання Надзвичайної Комісії Рішучости.
Инколи на деякій теці з характеристикою непотрібного можна було помітити два три знаки запитань, або вигуку, які робив тов. Око після ознайомлення зі змістом характеристики. Разом з тим, він часами ставив цілі резолюції, в яких здебільшого звертав увагу на стиль і мову, якими написано характеристику непотрібного, і радив своїм співробітникам не бути дуже гострими в своїх виразах по адресі тих, чиє — життя було зайвим і непотрібним.
Деякі характеристики були досконало написані й уявляли собою досить оріґінальні річі. Пізнійше авторові цього приходилось передавати їх на схованку до Історично-Революційного Музею і він мав нагоду списати їх і вмістити тут.
Непотрібний. — ч. 12464.
Рудий. Жвавий. Брехливий. Скрізь тикав свого носа. Лазив до чужих жінок і любив поласувати — "на дурницю". В двадцять п'ять літ став лисіти. Видавав себе за декадентського поета. В дійсности займався пляґіатами, на чому його й запримітили. Однаково він не перестав називати себе поетом і на далі і, як засіб легкого життя, вважав часті позички, які він робив у всіх, хто тільки міг йому ще вірити. Притворявся чемним і порядним. В дома тримав чорного кота, яким лякав свою жінку. Виявляв нахил бути українським патріотом і захоплювався полтавським борщем. Індівідуальних особливостей ніяких. Непотрібний. В 24. години.
Непотрібний. — ч. 15286.
Чорний. Самовпевнений. Сміливий. Нахабний. Проживав батьківське добро і волочився за жінками. Знав шість европейських мов, але не знав своєї. Ходив гордо закопиливши губу. На запитання Комісії — що він більше всього любить, сказав: — "Московскій ресторан "Яр" и цыганку Анду". В дійсности-ж ходив по всіх шинках і, залицяючись до проституток, називав себе німецьким бароном. Вражіння мав поверховні. Захоплювався ефективними явищами. Під час досліду підкомісії лежав на ліжку і лаявся, називаючи представників комісії "формальними ідіотами". Непотрібний. В 24. години.
Непотрібний. — ч. 17920.
Білявий. Мав хитрі сірі очі. Друкарський робітник. Постійний штрейк-брехер. З початком революції став носити червону стьожку. Ходив на віча і кричав — "Геть"!… Попав у раду робітничих депутатів і протиснувся в міський продовольчий комітет. Постачав картоплю. Нажив міліон. Став пиячити. Часто бив жінку. Мітив пролізти в комісаріят фінансів. Венерик. Непотрібний. В 24. години.
Непотрібний. — ч. 19220.
Шатенка. Вередлива. Зрадлива. Любила гарні строї і окремі льожі в опернім театрі. Лягала спати о 2-й годині ночі, але о 4-й прокидалася й заставляла служку варити каву. Вранці об'їдалася цукерками й била чоловіка капцями по потилиці. На протязі цілого дня грала на фортепіяні старий московський вальс "Прошла весна, мы встрѣтились з тобою". Часами заглядала на кухню, кричала на кухаварку і з'їдала сметанку з молока до кави. Під час обіду собі клала ліпші шматки, а чоловік обгризав кісточки. Пудрилась. Підмальовувалась. Непотрібна. В 24. години.
6. Тов. Око сумнівається.
Добре налагоджена праця Надзвичайної Комісії Рішучости нагло стала гальмуватися. Невідомо з яких саме причин товариш Око надовго став замикатись в своїм кабінеті й перестав навіть перечитувати свіжі характеристики. Підкомісії робили навмання, як самі хотіли, а співробітники Комісії вибивалися з сил.
Разом з тим у місті стали ширитись уперті чутки, що тов.