Щось подібне сталося й на іншій фабриці.
Після другого звільнення довгий час не могли знайти роботи, майже місяць никали від фабрики до фабрики, поки, нарешті, не влаштувалися в сусідньому місті, на допотопній фабриці.
Яка б вона не була, ця фабричка, одначе і тут втрачати роботу Якову ніяк не хотілося. А до того може дійти. Цього разу Гаррі Брус знайшов собі на спірку досить невдалу особу, тиху, стареньку людину, що викликала підозру тільки тому, що й досі працює. Яків Куценко не міг залишитися пасивним спостерігачем. Він перебрав ініціативу до своїх рук.
На перешкоді стояло те, що Яків знав англійську мову поганенько. Це заважало як слід розмовляти з робітниками. Про те він запитав декого, що воно за дідок, отой містер Піт. У відповідь один робітник без слів покрутив біля скроні пальцем, ніби хотів сказати, що у дідка не всі дома. Інший робітник пробелькотів щось невиразне, либонь, не бажаючи розмовляти.
Тоді Яків вирішив піти навпрошки, порозмовляти з містером Пітом безпосередньо, як людина з людиною, звичайно, наскільки дозволятиме знання мови. Брати собі за перекладача Гаррі Бруса не хотілося; він, завдяки своєму упередженому ставленню до дідуся, може товариську розмову перетворити на тенденційний допит і тим самим образити людину.
Йдучи ранком на роботу, Яків попередив друга:
— Сьогодні я спробую відверто побалакати з містером Пітом. Думаю, що краще буде, як ми розмовлятимемо без сторонніх свідків. У таких випадках розмови бувають завжди відвертіші.
— А хто ж буде за перекладача? — запитав Гаррі.
— Обійдусь без перекладачів.
— Цікаво буде подивитися на ту комедію. Здалека стежитиму за вами. Боюсь, що руками розмахуватимеш, як вітряк крилами.
— То мені знайомий спосіб. Я руками розмовляв в Німеччині аж два роки.. І нічого, руки не повикручувались.
У сніданок Яків пішов до машинного відділу. За ним поплентався і Гаррі.
Містер Піт залишався біля свого верстату. Тут же стояв стіл, зроблений із старих скринь, і стілець з розхитаними ніжками — на ньому обережно, міцно впираючись ногами в підлогу, сидів містер Піт. Крім нього, у відділі снідало ще кілька робітників, теж люди літні, яких сонце не дуже вабило до себе. Решта були надворі.
Гаррі Брус зупинився далеченько від містера Піта, удавав, що уважно розглядає верстат. Насправді ж стежив за своїм другом.
Яків підійшов до містера Піта й привітався з ним. Старий відповів на привітання й продовжував їсти.
Вибачившися, Яків спитав, чи не міг би містер Піт відповісти на деякі його питання?
Старий повільно підвів голову, уважно подивився на Якова і, щось поміркувавши, підвівся.
— Я готовий задовольнити ваше прохання, — промовив він — слухаю вас.
— Скажіть, містере Піте, що вас примушує працювати?
— Старість, сер!
— Старість чи бідність?
— Старість, сер! — повторив містер Піт. Його банькуваті, приховані окулярами очі, здавалося, ще побільшали. — У цьому нема нічого дивного. Стара людина, якщо не хоче вмирати, то повинна працювати. А я хочу жити. Інша справа, чи є в цьому якась доцільність? Однаково доведеться помирати. Та я не з квапливих.
Яків дотепу не зрозумів, він схопив тільки зміст відповіді.
— О-кей, містере Піте, — питав далі Яків. — А скажіть, ви дружину маєте?
Дідусь не міг збагнути, чому в цього чужинця виникають такі несподівані питання, але відповідав:
— Ні, сер. Я вдівець.
— Розумію. Зле без дружини жити, — по-своєму поспівчував старому Яків. — А хату ви маєте?
— Так, сер.
— А гроші маєте?
На це питання старий з відповіддю трохи затримався.
— А ви, мабуть, грошей потребуєте — пильно придивляючись до наївного чужинця, запитав містер Піт.
— О, ні, містере Піте, — зрозумів Яків, чому старий зам'явся. — Ми з другом думаємо, що ви людина бідна, і хочемо допомогти вам.
— Дуже вам вдячний, хлопці, — одразу повеселішав старий і поплескав Якова по плечу, а до Гаррі Бруса, що стояв уже зовсім близенько від роз— мовців, привітно кивнув головою. — Я гроші маю. А за ваш добрий намір щиро вдячний вам.
— Гарна ви людина, містере Піте, — розчулившися мовив Яків.
— Гарні й ви, хлопці, — і простягнув до Якова руку. Цим приязним ручканням вони заключили розмову.
Яків був певний, що Гаррі Брус уважно прислухався і тепер визнає свою помилку й угамується. Але Гаррі Брус саме тому, що все чув, зразу ж, як повернулися друзі до свого відділу, почав кпити:
— Оце ти, Якове, побалакав, так побалакав! Як першорядний дипломат: гуд мен, гуд бой, окей та вел. Хитрющий дідуган, ніде правди діти. Угодник Божий, та й годі. І хату має, і гроші, і працює задля спорту. Ти також на дотепну вигадку вдався, мовляв, допомогти хочемо бідній людині. Цією спритністю прихилив до себе старого. Хоч я б йому і ламаного гроша не дав.
— А я дав би. Таких людей я поважаю.
— Гарний початок. Так можеш дійти до поважання головного батька, його підбатченків, навіть безбатченків.
— Не дратуй мене, Гаррі! — насупившися, сказав Яків. — Знай міру.
— Гаразд. Все ж той містер Піт такий лис, що його голими руками не візьмеш. До нього треба підходити уміючи. Ось побачиш, Якове, який я підхід зроблю.
Яків безнадійно махнув рукою. З легкої руки Гаррі і тут накоїть лиха, а потім дійде до логічного наслідку — звільнення з праці. Хоч цього разу не за бійку. Не підніметься ж у Гаррі рука на стареньку й доброзичливу людину. Але до образ дійти може, і, напевне, дійде.
Наступного дня Яків пішов з Гаррі Брусом до машинного відділу разом. Цього разу Яків тримався на віддалі, щоб уникнути небажаної йому розмови.
Як і вчора, містер Піт сидів на покаліченому стільці й пив каву. Гаррі Брус, кивнувши старому головою, кинув куценьке слово вітання й зразу ж сів на скриню з терпугами.
Містер Піт допитливо дивився на нього поверх окулярів.
— Гаряче сьогодні, — сказав Гаррі. — Трохи зарано почалося літо.
Старий мовчав.
— Вам не шкодить кава, містере Піте? — намагався Гаррі якось заохотити старого до розмови.
— Мені часом не шкодить, а часом усе шкодить, — тримаючи кухлика біля уст, мурмотів містер Піт.
— Ваша правда. В такому поважному віці все шкодить, — співчутливо сказав Гаррі. — А тут, у цій фабриці, ще й умови праці паскудні. Хіба це фабрика? Тіснота, бруд, безладдя, дах протікає, умивальні немає...
— Так, так, — погоджувався містер Піт, наливаючи з термоса до кухля каву. — На все треба грошей.
— Які ж тут гроші! — вхопився за нову думку Гаррі Брус. — Тут доробишся маєтку! Не знаю, скільки вам платять, а нам — по доларові і п'ять центів за годину. Як хлопчакам якимсь. Та ми кваліфіковані токарі! А нас на молоти поставили. Погрійтеся, хлопці! Порядочки тут — нічого казати.
— Треба бути терпеливим, — напутливо мовив містер Піт. — Одразу ніщо не дається.
— Ха! Терпеливим... — уїдливо посміхнувся Гаррі Брус. — Ви все життя терпіли, а що маєте?
— Одначе, дещо маю, — простягнув старий жиляві, з закоцюбленими пальцями і зігнуті в ліктях криві руки так широко, ніби хотів обійняти усю фабрику з устаткуванням.
— Мозолів досить маєте, містере Піте, — дивлячись на його долоні казав Гаррі Брус. — Набуток невеликий. І то, мабуть, за яких тридцять років праці.
— Сорок два роки я віддав фабриці!
— Сорок два роки на отого рудого містера Сміта! — з неудаваним жахом вигукнув Гаррі Брус.
— Боже мій, що то за людина: мовчазний і — суворий, як гробокоп якийсь. Ще слова живого від нього не чув..
— Ви ще почуєте від нього слово, — багатозначно пообіцяв містер Піт... — Ви любите багато говорити. — Загортаючи непочатий сніданок, зауважив старий.
— За півгодини ви не могли сказати, що ви хочете.
— Я нічого не хочу, містере Піте! — підвівся Гаррі Брус, побачивши на стінному годиннику, що перерва кінчається. — Мені було приємно погомоніти з вами.
— А я волію мовчки думати, — обсмикуючи на собі фартух, казав старий.
— Мені здається, що навіть погані думки завжди кращі, ніж гарні слова...
Повернувся до свого молота Гаррі Брус украй обурений на містера Піта. Не інакше, той дідуган здогадався, з якою метою до нього підсідав новий робітник. О, містер Піт не з тих пристаркуватих, просякнутих злістю прочан, що в нью-йоркських парках уклоняються на схід. Містер Піт, либонь, може відчитати й все своє довге "вірую", але вміє тримати язик за зубами. Та завжди не мовчатимеш, шановний товаришу, колись тебе таки прорве, як весняна вода греблю, і тоді накриє тебе мокрим рядном Гаррі Брус. Він може погукати.
Ніби й утішив себе Гаррі Брус такими міркуваннями, та чомусь йому руки тремтіли, не міг рівно покласти на ковадло розпечений набіло кусок сталі: молот розплескував кінці або короткими, або дуже довгими. За ці дрібні невдачі Гаррі зичив містерові Пітові все, що завгодно, але нічого доброго.
Яків спостерігав за своїм другом, і йому зробилося легко на душі.
А як ішли додому, Гаррі Брус, ніби між іншим сказав:
— Містер Піт — дивак якийсь. Я йому про горох, а він мені про капусту... Яків лише задоволено посміхнувся.
Наступного ранку, коли друзі розігрівали в горні першу партію кусків сталі, на встигши ні разу грюкнути молотом, до них підійшов містер Сміт і покивав до Гаррі Бруса пальцем:
— Прошу зайти до канцелярії.
А тоді повернувся до Якова Куценка:
— Ви також...
Друзі збентежились і запитливо переглянулися.
— Я нічого не розумію, — казав поглядом карих очей своїх Гаррі Брус.
— А я починаю розуміти, — відповіли сірі очі Якова. — Ти щось накоїв, а мені не признався.
Вимкнувши газ із горен, друзі пішли слідком за містером Смітом.
В канцелярії містер Сміт зі стриманою ввічливістю запросив робітників сісти, а сам витягнув з шухляди бюрка сигару й довго її припалював. Секретарка завзято цокотіла на машинці. З фабрики линуло монотонне гудіння машин і верещання сталі на точилах.
— Добре, хлопці, — пихкнувши димом, спроквола мовив містер Сміт. — Одно з ваших бажань ми задовольняємо: ми добавили вам по десять центів за годину. Але перевести вас на токарські верстати зараз не можемо — нема місць. Проте, при першій можливості переведемо.
Друзі і зраділи такому поверненню справи, і разом з тим недоумкувато дивились один на одного
— Дякуємо вам, — першим здогадався сказати Гаррі Брус.
— Дуже вам вдячні, — мов луна відгукнувся Яків Куценко.
— Гаразд, хлопці, — жуючи кінець сигари, мовив містер Сміт.