А на тому березі ріки він несамовито крутив лопаті вітряків.
Сашко стояв і знову думав про те, що скільки вітрової сили марно пропадає там, де вітряки не стоять.
Це скільки б летючих кораблів можна було в небо затягти. А з іншого боку – де ти стільки кораблів набереш? На весь вітер...
Колись у нього була ідея – нахилити двоє дерев за допомогою довгих вірьовок, у тятиву закласти щось важке – й випробувати на дальність польоту.
Тепер же, після його осяяння з відром, він вирішив діяти інакше. Тобто використати кругові рухи, які здатні спрацювати ліпше.
Одної чудової днини під парканом Шаргеїв з'явилися таємні постаті – кілька хлопців, зігнувшись, скрадалися, пригинаючись до землі. Лише блиск кокард на кашкетах видавав гімназистів.
Песик Сірко зачудовано дивився на цих диваків, міркуючи, гавкнути, а чи краще заховатися в будку?
Друга думка переважила, і він заліз туди якомога глибше. І вчасно, бо здоровецький шмат сіна заткнув отвір до його собачого помешкання.
Потім Сірко відчув майже невагомість – коли багацько рук підняли будку й понесли разом із її власником геть із подвір'я.
– Що за дивина? – міркував він. – За яку честь мене отак шанують?
І ось незабаром берег Ворскли побачив дивовижну процесію, яка несла в будочці песика Сірка.
Той, протикаючи сіно, визирав звідтіля занепокоєно, однак щоразу отримував кусень смачненької ковбаски, яка заспокоювала сумління.
До того ж, хлопці дбайливо підмостили його свіжим сіном, і тваринка дивувалася, за що їй такий комфорт?
А ті, дійшовши колодязя-журавля на березі річки, одчепили од тваринки ланцюга, нахилили його аж до цямрини, од'єднали тягу з відром, а натомість із цього кінця постановили будочку із Сірком.
Аби він марно не хвилювався, дірку до його оселі заткнули чималим шматком сіна.
Усе завмерло.
– Пускай! – скомандував винахідник цього дивовижного проекту Сашко Шаргей.
Хлопці, які тримали дишло колодязя, разом одскочили.
Воно, скрипнувши, злетіло догори й пружно жбурнуло увись будочку з Сірком.
Той несамовито заскавчав і навіть устиг гавкнути, перш ніж його домівка влучила в річку.
Занурилася – та перш ніж випірнути, на поверхні води з'явився, увесь оповитий мокрою соломою, герой польоту песик Сірко.
Він почав щосили пливти до берега, однак, побачивши тамечки цілий гурт експериментаторів, вирішив за краще піддатися течії, щоби потім вигребтися десь у безпечнішому місці.
Усі аплодували, вітали винахідника Сашка Шаргея, бо такої забавки Україна ще не знала.
– А добре, що ми з нього ланцюга зняли, га?
– Хо-хо-хо! Го-го-го!
Жартували друзі, тицяючи пальцями на будочку, яка, випірнувши, коливалася на хвилях.
А також на зачудованого Сірка, котрий не знав, чи її охороняти, чи махати лапами до берега.
– Не завадило б тепер жбурнути чогось важчого, – виник новий науковий проекту гурті.
– Чи не попового підсвинка? – пролунала пропозиція. – Такий уредний, скільки городів перепсував.
– Еге, може після польоту порозумнішає? – радили інші.
Сашко ж обійшов колодязя-журавля, обмацав усі його деталі, переконався, що вони міцні, не постраждали од попереднього "пострілу".
– Ну, що? – питалися друзі.
– Думаю, треба тягаря доважити, – повільно, замріяно промимрив той.
– Точно, на підсвинка нехай важить! – реготнули друзі.
– Ти ще спробуй його злови...
– Так тобі його піп і віддасть!
– Зловимо будку, зловимо Сірка – та й ще раз! – порадників було багато.
І вже хотіли полізти на "коромисло" колодязя, аби знову нахилити його до цямрини.
– Ніяких підсвинків, – почули вони несподівано, – ніяких Сірків.
Здивувалися:
– А кого ж тоді ще?
Сашко довго тягнув паузу, доки вимовив:
– Мене.
Усі перестали навіть дихати.
Знали добряче, що він здатен на неабиякі витівки, однак щоб до такого додуматись?
Він мовчав.
Не міг же розкрити найважливішу свою таємницю, що тренує своє тіло, готує себе до космічних перельотів?
В епоху, коли лише перші літаки-"етажерки" заледве одірвалися од землі – про які ж космічні перельоти можна мріяти?
Але все ж одірвалися од землі оті незграбні "етажерки"!
А от про політ з катапульти-колодязя і мріяти не треба.
Ось він – давній, міцний, дубовий, стоїть поруч, очікує, готовий до нового випробування.
Принесли чималу каменюку, і під керівництвом винахідника примоцували її собачим ланцюгом знизу до тягаря.
Тепер нахиляти "журавля" стало набагато важче.
Та й скрипів він дужче, тому вісь Сашко наказав добряче змочити, аби зменшити тертя.
Він ліг на коромисло головою донизу. Дехто не витримав і одвернувся од страху. Старші хлопці вже втомилися тримати, коли нарешті почули спокійне:
– Пускайте.
Одскочили.
Здавалося, журавель на мить завмер, міркуючи: а чи варто йому таке робити?
Однак спершу повільно, потім чимраз швидше почав випростувати свого дишла над берегом, а коли тягар ударився в землю – потужно стрепенувся і жбурнув винахідника в небо.
Сірко, ще раз обтрусившись на березі, завмер од подиву, взрівши такий політ, і зрадів, що завчасно не приєднався до компанії.
Катапульта зробила свою справу.
Над землею, над водою, попід небом – усе це перекрутилося перед широко розплющеними очима Сашка...
Дивовижна невагомість на мить охопила його, йому здалося, що він торкнувся хмари... Ні, то він на мить перетворився на неї й завис над видноколом – аж тут блискавично почала надлітати ріка.
Він згуртувався весь, обхопивши руками коліна.
І ось нарешті він побачив зірки – тисячі їх спалахнули йому в очах і бризнули навсібіч, коли він увійшов у воду.
Шубовсть!
Вода пружно розійшлася, м'яко підхоплюючи хлопця, і вмить пітьма огорнула його, вступаючи до нової, вогкої невагомості.
Де тут дно, де тут поверхня?
Навколо темна невагомість.
Розплющив очі, крутнувся, однак не міг збагнути, куди ж пливти – навколо було надто мрячно і незрозуміло.
Тим часом повітря в легенях закінчувалося.
Він крутнувся, здавалося, востаннє, і раптом побачив зірки.
Просто над собою узрів, як спалахують вершечки хвиль, збитих його падінням на поверхню.
А тоді побачив крізь товщу води мляве Сонце.
Посеред них, хвильок-зірочок, коливалося величне сонячне світило, просвічуючи аж на дно річки.
Туди треба, до нього!
І виплив саме тоді, коли дихавка скінчилася...
– Ур-ра! – закричали на березі гімназисти, бо вже й не очікували побачити його на поверхні.
– Ура, тобто – гав! – закричав улюблений песик Сірко, який щойно сам зазнав отакого пірнання.
– Ба, який! – кричали всі інші.
Бабуся солодко спала по обіді й не чула, як мокро чалапає на горище її дивовижний онук.
Як він там чіпляє на крокви свою мокру одежу.
Як тишкома суне до спальні, пірнає під ковдру й щосили намагається прикинутися сонним.
Прокинувся він на мить від бабусиних зойків:
– Що це з Сірком? Що із будочкою, чого вони обоє мокрі? Чи це знову Сашко відро невдало розкрутив?
Зайшла до нього й полегшено зітхнула, – малий стомлено спав, ніжно усміхаючись своїм сновидінням.
А тим часом у гімназії почалася епідемія нервових захворювань. Так вирішив директор, бо кілька учнів тихенько приходили до нього й пошепки доповідали:
– Спершу собаку з будкою кинув Сашко під хмари.
– Потім сам сів на журавля і літав у небо. А втрапив у воду. І втонув. Але потім ожив і випірнув.
Після кожного такого візиту директор випивав склянку холодної води.
І страшенно радів, що в гімназії є свій власний льодник і можна в найбільшу спеку випити крижаної води.
Бо вже й самому скоро од такої роботи ввижатимуться в небі літаючі собаки й такі само гімназисти верхи на журавлиних ключах, які летять у вирій.
А тим часом невтомний гімназистик міркував: якщо нахилити два дерева до колодязя-журавля, добряче прив'язати, натягнути гуртом, та ще додати кілька феєрверків до всього цього – ото політ вийде!
Історія людини в історії людства
Коли американці висадилися на Місяці, світ довідався про Юрія Кондратюка. На космодромі Канавералл йому поставлено пам'ятника – авторові розрахунків цього польоту, які він зробив, коли йому було лише 16 років, і він ще був учнем Полтавської гімназії!
Він опублікував ці розрахунки значно пізніше в невеличкій брошурці "Завоювання міжпланетних просторів". І таким чином аж через сорок років вони потрапили до проекту "Аполло".
Ось які загадки бувають!
Однак найбільша загадка видатного винахідника полягає в тому, що він прожив життя під чужим іменем та прізвищем.
Насправді ж його звали Олександром Шаргеєм, однак страх перед новою комуністичною владою змусив його змінити паспорт.
Хоча й під новим іменем більшовики запроторили його до в'язниці, звідкіля він вийшов завдяки своїм унікальним винахідницьким здібностям – сидячи за ґратами, він переміг у конкурсі вітрових електростанцій, винайшовши найбільшу в світі.
Проект не було реалізовано, однак славнозвісна телевежа в Останкіно – це саме та височезна щогла, на якій мусив обертатися ще й вітряк електрогенератора...
Багато дивовижних винаходів зробив цей чоловік за своє життя (1897-1942 рр.), багато їх він навмисне приховав, аби влада, яка жорстоко переслідувала його, не змогла ними скористатися...
Ще й досі ходять поміж людей чутки, що він не загинув у боях Другої світової війни, а десь таємно живе вже під третім прізвищем і творить свої загадкові наукові дива...
Хтозна, може, так і є насправді...