— Але повторюю, це дуже, дуже малоймовірний випадок. Робоча камера, як уже було сказано, дуже міцна, а для її охолодження підведено канал безпосередньо з моря, так що розплавитися вона теж не зможе. Навіть якби захотіла. От стовп пари гарантую.
Журналісти загигикали, професор також розслабився. Хтось із передостаннього ряду вигукнув запитання:
— Котел? Ви називаєте цей пристрій котлом?
Найпевніше, він просто шукав слово для заголовка, але отримав більше.
— Так! Саме так, — схвально кивнув професор. — Це дуже правильне запитання. Як вас звати, шановний, яку газету ви представляєте?
Репортери нашорошили вуха, але професор уже здав назад.
— Утім, не кажіть. Я все одно не читатиму.
Залою ще раз прокотилося гиготіння, а в передостанньому ряду здійнявся якийсь шарварок — здається, когось тицяли ліктями в ребра.
— Так от. Де-факто це справді паровий котел. Єдине, чим мій... гм... — професор кинув погляд на пару колег, що тихенько сиділи пообіч. Колеги трапилися миршаві та невиразні, а може, він навмисно підібрав саме таких, — ...наш пристрій відрізняється в технічному плані — це способом нагрівання. В плані ж економічному...
Він зробив ефектну паузу.
— …ну, ми сподіваємось, що пари від мо... кхе, нашого котла вистачить для живлення всіх машин Корабельні, а може, навіть і міста.
Аудиторією знову прокотилася хвиля — тільки вже не гиготіння, а недовірливого — "та ну!..".
— Переконаєтесь, — презирливо форкнув професор. — Що ж, я б хотів додати трохи технічних подробиць, але бачу, що зрозуміти їх буде нікому.
Він обвів аудиторію скептичним поглядом і гмукнув.
— Ну гаразд, хіба що в геть популярній формі. Так от. Можливо, хтось із вас чув про нещодавно відкритий метал. Чули? Ні? А про нещодавно відкриту планету не чули? Також ні? А що метал назвали на честь планети – теж ні? Дякую, панове, ані на хвилину у вас не сумнівався. Тим часом, це справді епохальне відкриття. Я, звісно, маю на увазі метал. Планета – це не так важливо... та це взагалі тьху! А от метал... Цей метал завжди теплий. Уявляєте? Завжди!
Професор витяг із кишені штанів пластинку сіро-червонуватого кольору. Покрутив якусь мить проміж пальцями, далі пустив рядами. Подорож її супроводжувалася вигуками "Ох!", "Ах!" та "Ух ти, важка!". Кілька разів пластину впустили, одне падіння припало комусь на ногу, й у залі голосно пролунав вираз, який у газетах із певних причин публікувати не можна.
Закриють негайно газету, що надрукує той вираз.
— …і що більша маса зливка, то більше тепла. Наразі ми ще не знаємо, чому так, але вже знаємо, як це використати. На жаль, усі попередні досліди закінчувалися однаково. Здавалося б, усе просто: більше металу – більше тепла.. аж ні. Після досягнення певної межі – ми називаємо її критичною масою – тепла виділяється стільки, що метал плавиться. Після ще однієї межі – кипить. Як ви самі розумієте, використовувати метал у рідкому чи пароподібному стані досить складно. Втім, ви один чорт в цьому не тямите, так що повірте на слово — зібрати докупи масу, що перевершує цю межу, нікому ще не вдавалося.
Він помовчав і скромно додав:
— Мені вдалося.
Прокашлявся, глипнув на миршавих колег, і неохоче виправився:
— Нам вдалося. Ми вирішили створити критичну масу шляхом вибуху. Дві докритичні половинки знаходяться зараз на відстані одна від одної, і й за моєю командою будуть з'єднані разом за допомогою вибуху. Після цього котел негайно закриється, і нехай метал хоч плавиться, хоч випаровується – а дітися йому все одно нема куди. Робоча зона котла розігріється, і тоді... о, тоді!..
Професор замріяно усміхнувся.
— Уявіть собі кораблі без кочегарів. Цехи без повідневих валів через усе приміщення. Фабрики без переплетіння труб парогонів. Заводи без потужних парогенераторних станцій. Можливо навіть... можливо, навіть ми встигнемо ще побачити підводні човни й літальні апарати на паровій тязі. А індивідуальний транспорт! Уявіть собі велосипед, у якого під сідлом, якраз у вас між ногами, маленький генератор пари! Або карету, в якої до колеса прилаштовано котел трохи більший. Можливо навіть...
— Професоре! – вигукнув хтось із заднього ряду. – Але як же тоді вугільна промисловість? Тисячі шахтарів, десятки тисяч виробників шахтарського обладнання, сотні тисяч...
— Їм доведеться пристосуватись, — сухо й неголосно відмахнувся професор, і піднесений вираз кудись подівся з його обличчя.
— Як? – знову пролунало з тих-таки же країв.
Замість відповіді вчений мовчки розвів руками – мовляв, не знаю, не уявляю, і навіть думати в цьому напрямку не бажаю, бо нецікаво.
Нехай уряд думає.
Гальорка, однак, не змовкла, продовжувала гомоніти – достоту вода у котлі перед самим закипанням. Коли бульбашок ще нема, й поршень не рухається, але стінка котла вже тремтить, і глухе порикування долинає крізь неї. Між іншим, це небезпечна мить. Якщо котел перегріти, й пари утвориться зненацька й забагато, то жоден клапан спрацювати не встигне. Хоч правильно спроектований, хоч неправильно.
Розірве разом із клапаном, кочегаром і кочегаркою. А також і з пароплавом, якщо на воді; з паротягом, якщо на рейках; і з кількома десятками робітників, якщо на заводі.
— Але досить розмов, — сказав професор по деякій паузі. – До справи. Чи нема серед вас бажаючих натиснути цей важіль? Ні? Дякую, панове, я так і думав. Кому бракує наукової сміливості, той іде в репортери. Отже, я прошу всіх підійти до вікон – тільки не штовхайтесь, панове, всім місця вистачить. Усі влаштувалися? Ну й чудово. Приготуйтесь, це має бути феєричне видовище...