Татьба – розбій, грабунок.
Тем'ян (давньоруське) – чабрець.
Тенета – міцна сіть з великими вічками для лову диких тварин.
Терми – громадський заклад для миття та водних процедур, лазня римського типу.
Тес – матеріал для покрівлі у вигляді колотих, а потім обтесаних сокирою дощок.
Тесло – сокира з трохи заокругленим лезом, повернутим під кутом 90 градусів до поздовжньої осі топорища. Використовується для вирубки обла та пазів.
Тивун – княжий управитель певної території, волості, у віданні якого були адміністративні функції судового нагляду, збору податків та контролю за якістю мостів і доріг.
Титар – ктитор, церковний староста у православ'ї, який обирається з авторитетних благочестивих мирян.
Товар – тут: коні, корови, скот взагалі.
Товстина – грубе полотно чи сукно, ткане з товстої пряжі.
Толока – дуже давній звичай суспільної допомоги тому, хто її потребує, в основному під час будівництва житла.
Томар – тупий накінечник стріли для полювання на білок, зайців і невеликих птахів.
Тоня – місце постійного лову риби неводом на річці чи озері.
Топтун – знаряддя для лову риби. Має каркас із лози у формі півконуса, обтягнений сіткою, відкритий з основи. Ставлять на мілководді на дно і загнавши рибу в топтун, швидко його піднімають – риба залишається в сітці.
Травостій – трав'янистий покрив природних або сіяних лугів чи пасовищ.
Трапезити – легка кіннота Візантійської армії.
Требище – місце, де проводилися треби – релігійні ритуальні обряди.
Трейчи – тричі.
Труск – вовча дрібна рись.
Туземець – буквально: з тутешньої землі.
Тулія – втулка, циліндрична частина накінечника списа чи сулиці, котра настромлялася на дерев'яне ратовище.
Туреос – грецький великий круглий щит.
Тягло – робочий скот: воли, коні.
Тятиви – конструктивний несучий елемент сходів: дві похилі бокові балки, між котрими кріпляться східці.
У
Ублюдень – тут: тварина від батьків різних порід, виродок.
Убрус – вишитий полотняний рушник, інколи – скатертина.
Уд – член тіла: рука, нога, тощо.
Уда – ловецьке знаряддя для хижих звірів у вигляді великого гачка, на котрий чіплялася приманка і він підвішувався до дерева на доступній для звіра висоті. Вовк або лисиця, почувши принаду, підстрибували та вхопивши її, чіплялися пащею на гачок уди і так, висячи, помирали.
Удатний – вмілий, везучий.
Ужище – мотузка, линва.
Узголів'я – тут: прообраз подушки.
Узилище — в'язниця.
Укладний; уклад – сталь високої якості.
Умбон – металева кругла опукла накладка в центрі щита, котра захищала руку воїна.
Упруга – міра орної землі, скільки ратай пройде з сохою до обіду, приблизно становить 0,2 га, або третину від "день орати".
Урок – подать сталого, наперед визначеного розміру, яка накладалася на окремі роди, верви, городища. Даниною обкладалися лише вони. Жителі міст, ремісники платили невеличку подать – помістя, купці сплачували різноманітні мита.
Усма – вичинена кінська, ялова або свиняча шкіра.
Усмар – кушнір, чинбар – ремісник, що займається вичинкою усми шкіри тварин бо скори (хутра).
Устя – тут: вхідний отвір піхов меча.
У татя місто – присуд, вирок людині, що скоїла важкий злочин: позбавлення усіх майнових прав, сучасною мовою – оголошення поза законом.
Утиця – невеличкий дерев'яний ківш, руків'я котрого вирізьблене у формі голови та шиї качки.
Уток – поперечна нитка в полотні.
Ухналь – металевий цвях, котрим до копита коня кріплять підкову.
Уход – такі, основані на довірі, відосини між власником та рабом, коли останньому дозволялося за обумовлену плату займатися якимось промислом на стороні.
Ушула, шула – стовп, на котрому навішується стулка воріт.
Ф
Фарсі – одна з чотирьох мов, на яких говорили в середньовічній Персії.
Фема – адміністративна територіальна одиниця Візантійської імперії; також військовий підрозділ земського ополчення в 9600 чоловік (4 мероси), що його мала виставити за наказом імператора кожна фема.
Філістимляни – стародавній народ, що в біблійні часи оселився на узбережжі Мертвого моря. Філістимлянами були жителі Содому та Гоморри.
Фйорд – вузька та звивиста морська затока в високих кам'янистих берегах, котрих так багато на скандинавському узбережжі Швеції, Данії та Норвегії. Служили пристанищем для варязьких ярлів – вождів вікінгів.
Фрязька – італійська.
Фулад – булат, особливий сорт виливної сталі.
Х
Хвалинське – середньовічна назва Каспійського моря.
Хевряза – багато прикрашений пояс.
Хзові – сап'янові.
Хини, країна хинів – Китай.
Хитрість, хитрець – тут: таємні знання та вміння, людина, що ними володіє: майстер, ремісник.
Хімл – в'юк, поклажа на верблюді, вагою до 150 кг.
Хіндостан – Індія.
Хляби – за віруваннями давніх слов'ян – отвори в небесній тверді. Коли вони відкриваються, йде дощ. Ще й донині у Коропі можна почути: "Що це ти двері розхлябив?!".
Холоп – людина, що потрапила в повну залежність від свого господаря, наймит без власності, але ще не раб. Див. Обельний холоп.
Хорасан – історична область на північному сході Іраку, що включала в себе і частину території нинішнього Туркменістану.
Хоролуг, хоролужний меч – меч з високоякісної сталі, секрет виготовлення якої втрачений, до наших часів дійшла лише назва.
Хорс – язичницька назва Місяця.
Храмування – тут: справляння треби на капищі в призначеній саме для цього хоромині.
Хрест – тут: сузір'я Лебедя.
Ц
Цекурі – сокира.
Ч
Чандрабгаґа – нині Ченаб, ріка в Пенджабі.
Чвал (навзаводи) – кінський алюр, те, що й галоп.
Чекан – невелика бойова сокира на довгому топорищі, з косим лезом та високим, схожим на молоток, обухом, часто загостреним.
Чеп – цеп, ланцюг.
Чепіги — руків'я сохи, рала чи плуга.
Черен ( черенок) – та частина крижа меча, яка лягала в долоню.
Черень, черінь – дно печі під її зводом, на якому горить вогонь; також площина над зводом печі, на котрій сплять або сушать зерно.
Черес – широкий шкіряний пояс з потайними кишенями для грошей.
Чернечий орден – спільнота католицьких ченців, члени якого дотримуються загального статуту, принісши під час вступу врочисті обітниці.
Четверть – давньоруська міра довжини. відстань між великим та середнім пальцями розчепіреної чоловічої долоні, приблизно 16-17 см.
Чресла – стегна.
Чоло – 1) вхідний отвір в печі, по-іншому – устя; 2)вхід до ведмежої барлоги.
Чорна куна – соболь.
Чорні ковпаки – кара-калпаки, тюркоязичне плем'я, народність, що нині проживає на території Узбекистану, а в ті часи вело кочове життя на південних кордонах руських земель.
Чорнолісся – так називається листяний ліс, на відміну від хвойного – краснолісся.
Ш
Шворка – тонкий суканий мотузок.
Шелегейда – тут: недолугий, легковажний.
Шелюга – червоний верболіз.
Шеляг з рала (з сохи) – розмір данини з одиниці оброблюваної площі – рала або сохи.
Шиферний – виготовлений зі шматка глинистого сланцю.
Шпиль – тут: утворений течією трикутний виступ кручі вище річкової ями.
Шпуга – залізна поперечна полоса з петлею, що скріплює дошки стулки воріт, дверей, тощо.
Шуга – дрібний, крихкий, схожий на кашу лід, що йде на річках перед льодоставом чи під час весняного льодоходу.
Шуйця, шуя – ліва рука.
Щ
Щеврик лучний – маленька пташка з сімейства плискових, найпоширеніший господар паразитарної кладки зозулиних яєць.
Щиж – нині Вщиж, населений пункт на березі Десни в Брянській області РФ.
Я
Яблуко – масивне навершя руків'я меча (крижа), що слугувало для кращого балансу клинка, зміщуючи центр ваги меча ближче до його черена.
Явки – мито для купців в місцях торгу: окремо з людей, окремо з товарів.
Яворові – зроблені з деревини клена явора.
Язбулук – примітивна форма державного устрою огузів.
Язя, язя квасна – похмілля після вживання квасу.
Ярилів день – 23 квітня, або 22 неділя після Різдва Божича.
Ярило – друга іпостась Дажбога: від весняного рівнодення до літнього сонцевороту.
Ярість – несамовитість, нестримність (наприклад, про похіть).
Яси (алани) – предки осетинів.
Яства — їжа, продукти.
[1] Сварга – верхнє небо, обитель бога Сварога. Окрім цих приміток в кінці книги є ще словник.
[2] Семь (жіночого роду) – давньоруська назва ріки Сейм, лівої притоки Десни.
[3] Ра-ріка – Волга.
[4] Хвалинське – середньовічна назва Каспійського моря.
[5] Ємець – збирач податків.
[6] Дим – одна з одиниць оподаткування, нарівні з сохою. Кількість димів відповідала кількості сімей, бо саме сім'я, як одиниця патріархального суспільства, обкладалася княжими податями.
[7] Соха тут: міра площі, кількість ріллі, що її один ратай міг обробити сохою, дорівнювала приблизно 5,5 га.
[8] Ліпші й нарочиті мужі – обрані родом за розум чи доблесть; складали раду при старійшині, що правила родом у перервах між віче.
[9] Кон – родовий чи племінний звичай, звичаєве право, цілковите дотримання якого було для слов'ян-язичників обов'язковою передумовою для потрапляння в рай (Вирій).
[10] Суводь – зворотна течія на річці.
[11] Солова масть – жовто-піщана або світло-жовта, грива і хвіст майже білі, з жовтизною; очі карі або золотисті, храп темний.
[12] Гостинець – шлях, дорога.
[13] Ізок – червень.