На тім земля наша стояла, стоїть і стояти буде!
Кінець першої книги.
Словник давньоруських та маловідомих слів і термінів.
А
Абсида – частина католицького храму, що використовується як каплиця.
Адиги – предки нинішніх адигейців.
Акітон – візантійський легкий спис.
Ак-куми – світлі піски; Кара-куми – чорні піски.
Аколуф – командир палацової сторожі візантійського імператора.
Ак-чай – білий чай, варився з додаванням до плиткового чаю масла, молока, перцю та прянощів.
Алани – давня назва осетинів.
Аназарб – середньовічна арабська прикордонна фортеця, що була взята візантійською армією в 962 році.
Арвана – порода огузьких (туркменських) одногорбих верблюдів.
Армаментон – візантійська майстерня з виготовлення зброї.
Аршин – давньоруська міра довжини, дорівнює 71 см.
Б
Бадняк – символічний образ помираючого Сонця, протиставлявся Божичу Молодому Сонцю, як минулий рік новому.
Базилея Ромайон – Візантія, дослівно – Царство Ромеїв (римлян).
Банд – тут: кінний підрозділ візантійської армії.
Барми – захисна кольчужна сітка, що кріпилася на шоломі та закривала шию, а часом і лице воїна.
Басра – нині місто на південному сході Іраку, головний порт країни.
Бгарат – першоназва Індійської держави, що походить від імені давньоіндійського царя Бгарати, історія котрого описана в книзі "Махабгарата" – пам'ятці давньоіндійського епосу, за деякими джерелами – від слова Аратта, тобто "Країна аріїв".
Безградник – людина без постійного місця проживання.
Безочивий – безсоромний.
Безчадна, бештядна – безплідна.
Бек, бег – вождь роду чи племені у тюркомовних народів.
Бенедиктинці – католицький монаший орден, названий так по імені монаха, що започаткував основоположні принципи взаємовідносин між членами ордену.
Бердо, бердечко – деталь ткацького верстата, горизонтальна планка з вузенькими вертикальними прорізами на зразок довгого гребеня, що розділяла між собою нитки основи.
Берендеї – тюркське кочове плем'я, яке входило в склад кара-калпаків і кочувало на південь від річки Рось.
Бик – тут: стропило.
Бирич – посланець, котрий проголошував княжу волю, глашатай.
Біжне крило – довше крило закидного невода, яке першим ішло у воду.
Білгород – літописний город неподалік Києва.
Білгородський гостинець – шлях, що вів з Києва на захід і пролягав мимо Білгорода.
Благостині ( жіночого роду) – тут: доброта, спокій, умиротворення.
Блазнь – помилка, огріх.
Бобер – наполовину звір, наполовину риба... – так вважали давні слов'яни, через те, що звір має голого, немовби лускатого хвоста і живе у воді.
Богатишт – багач, багатій.
Божа муха – бджола.
Борзо – швидко.
Ботало – 1) дзвінок, котрий вішали на шию коровам, щоб ті не згубилися в лісі; 2) довга тонка жердина зі схожим на ступку накінечником, яку рибалки використовували для того, щоб ударяючи тим накінечником по воді і створюючи шум, заганяти рибу.
Брадва – болгарська бойова сокира з широким лезом, дослівно – "бородата сокира".
Бразда – гнуздечка, вудила.
Браний – тут: виконаний у техніці браного ткацтва, певним чином схожій на вишивку. Для цієї техніки ткацтва характерна наявність білого тла з накладеним на нього кольоровим візерунком за допомогою спеціальної дощечки – бральниці.
Братаниця – племінниця.
Братич, братанич – син брата, небіж.
Братучад – племінник, дослівно "братів син".
Бредокс – скандинавська бойова сокира з широким лезом та довгим, часом у зріст людини, топорищем.
Бугай – тут: луговий птах родини чапелевих, розміром трохи менший від курки.
Буколеон – палац імператора Візантії.
Булана масть – підмасток від гнідої: жовтувато-пісочний або золотистий тулуб і яскраво-чорні грива, хвіст та низ ніг.
Булат – (від перського слова "фулад" – сталь); завдяки особливій технології виготовлення відрізняється своєрідною внутрішньою структурою та визерунчастим виглядом поверхні, має високу твердість і пружність.
В
Вайло – незграбна, неповоротка людина.
Векша, вевериця, вивірка – білка.
Велес — бог скотарства, достатку, врожаю, а ще покровитель волхвів та різних мистецтв, через що так шанувався скоморохами.
Велесів день – 06 грудня та 10 лютого за новим стилем.
Велика мати-Лосиха (Ківш) — сузір'я Великої Ведмедиці.
Велій – великий.
Верв – сукупність поселень одного роду; коли в одному городищі ставало затісно і не вистачало на всіх лісу для підсіки чи полювання, частина роду, кілька сімей, виходили і закладали нове городище, не втрачаючи при цьому родинних стосунків. Зазвичай верв, або "гніздо", нараховувала до півдесятка окремих поселень.
Вервіє – вірьовка.
Верея – 1) плетена з лози кругла велика корзина з пласким дном; 2) замок.
Верша – знаряддя для лову риби.
Вершок – давньоруська міра довжини, 4,5 см.
Вершняк — верхній брус дверного прорізу.
Вертута – випечений з тіста знак безкінечності, що нагадує вісімку. Дві складені навхрест вертути створюють знак Сварги – свастику. Їх можна було побачити на традиційних коропських пасках ще кілька десятиліть назад.
Весь – невеличке поселення, як хутір, що утворювалося вихідцями з великого городища чи города через нестачу вільної землі для ріллі. З часом весь сама ставала городищем.
Взвить, взвитіє – вигода, користь.
Виволока сліду – заглиблення на снігу чи піску перед слідом. Піднімаючи на ходу ногу чи лапу, звір викидає зі сліду сніг або пісок по напрямку свого руху.
Видець – свідок.
Вира – штраф.
Вирник – чиновник, що забезпечував стягнення накладеної вири.
Вінець – 1) один горизонтальний ряд зв'язаних між собою колод у дерев'яному зрубі; 2) край щита.
Вічниця, вештниця – приміщення, будівля, в котрій старійшина роду радився з найвпливовішими родовичами.
Віно – плата батькам молодої, те ж, що й викуп.
Вітаста – давня назва Джеляму, ріки в Пенджабі.
Водима – дружина, подружжя: жона, котру муж водить за собою.
Водосвяття, Водокрес – язичницьке свято, що є завершенням Велесових Святок, котрі починалися в ніч з 21 на 22 грудня зі свята Різдва Божича-Молодеє Сонце і тривали до 6(19) січня. Вважалося, що в цей день іскра небесного вогню (Креса) падає зі Сварожої кузні у води Землі, наділяючи їх при цьому чудодійними властивостями.
Возданіє – винагорода.
Волок – тут: маленька, лише в кілька метрів завдовжки, рибальська сіть.
Волокове вікно – проріз для світла в дерев'яній стіні, котрий закривався волоком – дощечкою, що ходила в пазах.
Вороніж, Воронжен – нині селище в Шостинському районі Сумської області (див "Велесова книга", дощечка 6д).
Вотола – одяг із грубого сукна у вигляді накидки, плаща.
Вручій – нині Овруч, районний центр Житомирської області; в ті часи, після спалення княгинею Ольгою Іскоростеня, стольного города древлян, у Вручії сидів княжий посадник, що управляв землями древлян.
В татя місто – говорячи сучасною мовою, оголошення поза законом.
Вток – кінець ратовища списа чи рожна, протилежний вістрю.
Втулка – трубчаста частина накінечника списа чи сулиці, в котрій закріплювалося оскепище (древко).
Вуй – тут: дядько по матері. Друге значення слова – вихователь юного княжича.
Вутц – індійський булат, виплавлена в тиглі візерункова сталь з високим вмістом вуглецю. Технологія виробництва вутцу, тепер втрачена, за деякими припущеннями полягала в коксуванні у присутності деревного вугілля розплаву кричного заліза з деякими керамічними домішками в закритому тиглі з подальшим кількаденним повільним поступовим охолодженням.
Вщиж – населений пункт біля Десни в Брянській області РФ, неподалік якого знаходилося велике язичницьке капище, залишки котрого досліджені археологами радянської доби.
В'язов'я – дерев'яні поперечини, що з'єднують копили одного полоза з копилами іншого.
Г
Гарнець – міра об'єму, чверть відра.
Гекатонтарх – офіцерський титул візантійської армії, сотник.
Гімалаї – на санскриті – "серце снігів".
Гінейка – дружина, жінка (з грецької).
Гінна яма – яма, котру під час гону вибивають копитами в м'якій лісовій землі самці лося, оленя і куди вони випускають свою сечу, а потім в ній валяються. Запах їхньої сечі під час гонів дуже сильно приваблює самок.
Гніда масть – коричневий тулуб (від вогняно-рудого до майже чорного), грива, хвіст і низ ніг – чорні.
Гніздо – те ж саме, що й верв.
Гоголь – вид дикої качки.
Гой! – вигук-привітання, що означає побажання життя. Порівняймо: "гоїтися" – заживати (про рану), див. також "ізгой".
Горниця – верхній поверх у давньоруському житлі, зазвичай використовувався як спальня, спочатку – лише теплої пори року.
Горно – 1) проста відкрита піч у кузні для нагрівання або плавлення металів;
2) піч для випалювання керамічного посуду.
Городник – тесляр, що спеціалізувався на зведенні городських дерев'яних укріплень.
Градник – той, хто живе в городі, під захистом стін.
Грецьке пшоно – гречка.
Гривня – основна грошова одиниця Київської Русі.