Пригадуєте незрівняні обсервації Васермана в ,,Справі Маївріція" ? Нема такої сили, яка моглаби, спинити довготермінового вязня перед виходом на волю, коли йому відчиняються двері вязниці. Мрія про волю вгризається маніякальною ідеєю в психіку вязня, яка часто його пориває на неминучу погибіль при втечі. Їй він мавби опертись?
Двері кліток відчинені, вязні остаються в келіях.
Треба це признати: на всьому протязі подій не завважено ні одної з боку ворохобників спроби скористуватись витвореною ситуацією для здобуття особистої волі. Так якби якась залізна сила скувала хитку волю проступної маси й для якихось особливих задумів спрямувала її до одної мети.
Ідім слідом за нею!
Після відчинення келій, gros вязнів остає спокійно на своїх місцях. З усеї, коло півтисячної маси, кидає свої приміщення тільки два невеличкі відділи, кількістю 15—20 душ, з яких один, майже а пустими руками, сходить неспостережно вниз, щоби заняти сходи по обох сторонах пасажу, тоді як другий, обезпечений здобутою ґвалтом зброєю, серед абсолютної тиші, опускається центральними сходами, щоб осягнувши партер, з коротким наказом:
— руки вверх!
зявитися в кімнаті дозорців.
Був це удар діявольськи обрахований і доцільний. Одна може героїчна погорда смерти по стороні шістьох заскочених дозорців могла була знівечити його прецизний рахунок. У розумінні слабости людської не будем строгими суддями, коли тої погорди не знайдемо. Але — пробі! — ніде мабуть так, як саме тут, не булаби вона на місці!
В кінці кімнати дозорців втулилися в стіну невеличкі дверці до закутка, в якому містився склад запасового вязничного озброєння.
Сюди було спрямоване вістря
початкового удару збунтованих проступників.
Був це перший критичний момент у розвитку випадків, якого перехилення в сторону бунту визначило собою з конечністю дальші етапи перебігаючих подій.
Пять хвиль займає обезброєння дозорців і їх відпровадження до відповідних келій. Пять слідуючих хвиль — розбиття зброївні й опанування її змістом.
Кругло двадцять вязничних крісів і стількиж револьверів з належною до них амуніцією й деякою кількістю вибухового матеріялу — попадає в руки проступників.
Зовсім досить для того, щоб при подібному розвитку подій стати незадовго паном ситуації.
І от з кінцем описаних посягнень заходить несподівано подія, яка вносить деяке зрізничкування в той трохи одноманітний перебіг випадків.
Скажем: фатальне, трагічне зрізничкування.
Припадком, чи може ведений прочуттям знаходиться в той час недалеко політичного корпусу старший дозорець Н. Досвідчений, хоч молодий ще службовець, Н. завважує зразу підозрілий, незгідний з реґуляміном рух у входах біля пасажу. Не зважаючи на небезпеку, призвичаєний до виконування належного, повертає він у ту сторону і входить у двері. В той мент, десяток притаєних рук протягається до його з темноти і обхоплює довкола.
Шалене, здисципліноване напруження всіх мязів молодого тіла, раптовний порив назад і одним розпучливим скоком осягає службовець подвіря. Стрим.
Пять коротких, алярмуючих стрілів "розтинає сухо повітря.
Кріваве то гасло!! Раптовний, гарячковий рух вривається з ним у вечірній спокій подвіря. Живим роєм висипається враз відділ дозорців з "кримінальної" в першім пасажі. Одночасно з тим випадають з карного корпусу інспекційні й дижурні. В глибині пасажу, від фронту появляється горстка служби занятої принагідно в "пропусковому". Вмить обхоплює старший дозорець Н. розсипану масу й стопивши її в дисциплінований загін, повертає обличчам проти корпусу політичних і залягає з ним за зібраним серед подвіря будівельним матеріялом.
Правильний, похвали гідний крок!
Сконцентрованим, наглим вогнем опанувати оба входи біля пасажу! Всі сили напружити для недопущення прориву в сторону кримінальних! Весь засіб амуніції кинути на первісну деморалізацію противника! За всяку ціну витримати становище, доки не наспіє заалярмована сила для остаточного зломання бунту!
Признання гідний крок!
Одно — — тільки не взяте в нім під увагу, — через
те, що воно з природи своєї не піддається ніякому рахункові.
— Очайдушний, нагальний, фанатично осліплений порив
з боку збунтованих.
Мірою його сили нехай буде та повна байдужість до смерти, якої понурими свідками стали в той вечір мовчазні мури вязниці.
— Було страшно стріляти в ту мягку масу, — розказував потім дозорець Н., потрясений видовищем.
— Я бачив коло себе дозорців, що стріляли з замкнутими очима і з таким перекривленням на лиці, то було трудно знести.
— Вони йшли, йшли з обох дверей, з порожніми руками, помалу, тягуче, як клей, була в тім ціла вічність.
— В середині між ними була жінка, вона йшла просто, на кулі, як люнатична і можна було осліпнути від того.
— Деякі з них мали в руках пограбовану зброю, вони майже не стріляли з неї, вони тільки рівнялися на жінку в середині й перли просто на кулі, тільки шаленому могла прийти думка про опір.
— Частину з нас вони просто взяли під ноги й помняли, друга частина вирвалась i відступила на браму, пасажом, відстрілюючись по дорозі.
— Ми проскочили міст і засівши в вікнах "службового" весь вогонь кинули в виліт пасажу.
— Не дати мосту!! За ніяку ціну не дати мосту!! — така була думка.
— Ми зовсім заснували вихід з пасажу нашими кулями, нас ще було тринадцять вінтовок, там можна було пройти тільки трупом.
— Зразу було порожно, потім зявилося кілька темних постатей. Одна з них опала як мішок на коліна, друга замахнула руками й страшний гук розтяв вогняним стовпом повітря.
— Коли ми опамятались, була довкола темрява й під ногами хрумтіло шкло від побитих вікон. Впереді було тихо й темно й цілий будинок вязниці темнів від погашених світел. Один з нас стрілив у напрямі пасажу, куля відбилася від залізної брами й проспівала рікошетом. Ми сіли в вікнах з готовими рушницями й чекали.
В такій позиції застав хоробру горстку дозорців начальник вязниці майор Ікс, який першим прибув на місце подій. Скоро після того наспіло чергою декілька поліційних патрулів, у повному узброєнні. При одній з них знайшовся полевий рефлектор, яким освітлено зразу найчуткіше місце вязниці, браму й дорогу до неї.
Брама була замкнута. Від неї, вниз по стіні замку, звисав покремсаний вибухом шматок мосту, як непотрібний остаток відбитого при плечі рамени. В його продовженні, просто вікон, чорніла глибока прірва фоси, майже бездонна в пітьмі вечора. Коли в її глиб опустили світло рефлектора, воно згубилося в тернових хащах її обривних стоків, плутаючись у них безпомічно й наче скрикуючи з болю.
Вязниця мовчала. На декілька сальв, кинутих навгад у її стіни, вона відповіла холодним ехом і знову змовкла. Тільки за кованим луком брами чувся довго якийсь приспішений рух, віддаляючись помалу, і в погаслих вікнах корпусу займалося час від часу слабе нафтове світло, якби блукало по всіх поверхах.
Було страшенне темно. Така слітна, осіння ніч, що опускається вниз разом із хмарою й стоїть на ній нерухомою, чорною масою. В її непроглядности губляться думки й обривається всяка доцільність руху. На летючій нараді, відбутій тутже при світлі рефлектора, ухвалено тимчасом обмежитися до інтензивного стеження всього вязничного будинку, а решту ночі посвятити виробленню пляну остаточної ранішньої ліквідації бунту.
— Якщо панове побачать сьогодня замок у його тодішньому положенні, — продовжує пан комісар по хвилі мовчанки, — а навіть зі змінами в користь проступників, то це треба завдячити тій під кожним зглядом фатальній ухвалі з тої наради.
Замок треба було взяти в першу ніч.
Взяти за всяку ціну й кожним коштом. Кинути всі доступні в дану хвилю сили на форсування фоси й розбиття головної брами. Булоби поплило трохи крови внутрі будинку. Не булоби спливало тепер червоне полумя зі шпиля замку — на зовні.
Одну дрібницю випустили ті панове зпід уваги підчас своєї наради: що мають до діла не зі звичайними злочинцями, що легко пяніють від удачі й ще лекше подаються під натиском, — але з осібним типом соціяльного проступника, з людьми навіженими, які в фанатичному осліпленні "йдуть на підбій світа".
В ту ніч не спали на замку, це не в звичаї тих людей.
Коли в пятницю перед полуднем, в надії на сформування вхідної брами й ще більше в надії на пасивну допомогу "кримінальних" у фронтовому будинку, команда припустила загальну атаку на замок, — її стрінуло дві прикрі несподіванки:
Недоступний, чисто фізичний, камяний опір головного пасажу за брамою й не менше недоступний, а в наслідках більш небезпечний опір усього замкового фронту.
В ту ніч не спали на замку. Висунута з маси диктаторська трійка, про яку нам прийшлося почути згодом, діяла з прикметною в тих людей безоглядністю. Оба широкі пасажі, найслабше місце для оборони забльоковано на всю глибину будівельним камінням. Кримінальних, це друге слабе місце вязниці, перенесено до осередніх келій і віддано в руки відомого вже нам, залізного Грома. Цілий фронт замку, з виїмком недоступної східної стіни, обсаджено політичними, розміщуючи сили й зброю відповідно до важности пунктів. Були вранці готові.
Не дивуємось після того, коли опізнена й досить хаотично переведена атака спинилась безпомічно на третьому валі, щоб згодом перемінитись у пусту тріскотню крісів, яка тільки будила трівогу в місті й зовсім щось інше на робітничих передмістях.
Атака ганебно заломилась. Стріляння перепинено. Частину відділів відправлено в касарні. Зближався вечір, замок окружено зі всіх боків густою лінією патрулів. Тоді — як у насмішку, як на завершення недолугости цілої акції — піднялася на шпиль замку гарячо — червона плахта й повисла там на щоглі.
Пару тисяч патронів коштовало нас збиття тієї трепки. Збити було треба. Про це ми дізналися згодом, як треба було.
Це був не тільки видимий знак першої перемоги. Це був сиґнал на зовні, був
клич кинутий на далекі передмістя
й там його , почули, зрозуміли, про це ми переконалися скоро.
— Почалося з дрібної, нічим із загальним станом річей не звязаної події. В суботу, згідно з розпорядженням перейшло керівництво всею акцією проти замку в мої руки. Першим, основним моїм потягненням була абсолютна ізоляція ворохобників від зовнішнього світа. Всю околицю замку відгороджено розстрільною патрулів.