Тютюнник Григір — Климко

Цими епітетами автор передає враження від осінньої природи, від неба "без жайворіння, без легких з позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження", від ранкового осіннього холоду, через який Климка "затрусило так, що аж зуби зацокотіли".

Після того, як німці знищили станцію, дід Бочонок радив Климкові податись на села і пристати до якоїсь бабусі. Аптекар "дістав з кишені широченних своїх штанів стосик червоних тридцяток і поклав перед Климком на столі: — Може, хоч хлібину колись купиш. На всі, бо зараз вони — безцінь..."...

Дідусь Гареєв говорить до вчительки: "Тобі тут буде хорошо, Наташ Миколавна. Можна жит!.. Ай-я-яй... Маленькому — чай! Не годиться. Маленькому молоко давай. Старому чай, кості гріть. Да-а... Німець хитрий! Сам пішов на Ростов, там є що кушат. Сюди послав італьянів — тут нічого кушат!.. Нестандартний сухар. Хліб нестандартний — сухар нестандартний. Вийняв з печі хліб, узяв буханка, верхушка раз — одпала. Без верхушка буханка нестандартний. Брак. А хліб не буває брак. Хліб ніколи не брак.....

Хоча у шевця немає ніг, бо він їх втратив на шахті, чоловік оптимістично дивиться на світ. Він знайшов собі іншу роботу – шиє і продає (інколи роздає просто так) тапочки. Чоловік вірить у перемогу своїх, тому говорить тітці Марині, дівчині з хустиною і Климкові: "Ось вернуться наші, пошию вам усім трьом чобітки на рипах, на скрипці заграю чи на баяні… А ви мені пісні хорошої заспіваєте або потанцюєте… Отак і буде. А як же інакше?". Швець вирізняється добротою, милосердям, готовністю прийти на допомогу. Саме він рятує дівчину від німців і знайомить Климка з тіткою Мариною.

Повторювана деталь – босі ноги Климка: "Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги…", "Климко підібгав ноги під поли діжурчини, щоб зогрілися…", "Климко йшов босий", "Він (солдат-чех) оглянув Климкові ноги, обсипані курятами, брудні й побуряковілі од холоду, велів зачекати і пішов на шлях до хури…", "Першого дня йому йшлося легко, навіть весело...

Роль експозиції виконують ті епізоди, де розповідається про життя Климка з дядьком Кирилом, про дядьків ФД, про загибель дядька, про нове житло у ваговій. Всі ці епізоди є екскурсами у минуле і містяться майже у кожному розділі повісті.

"Дома, дома!.. Уже дома…". Климко вирішив іти висілком. Він зустрів спершу тітку Мотю, потім аптекаря діда Бочонка і кількох знайомих висілкових хлопчиків. Усі дивувалися, чому Климко виглядає таким щасливим, а він просто радів, що роздобув молока для маленької Олі, а також сіль та інші харчі для себе, Зульфата і Наталі Миколаївни. Вдома, у ваговій, його нетерпляче чекали. Климка щиро зустріли і всі раділи, що тяжка мандрівка добре закінчилася...

"Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів. Жили вони в залізничному бараці при самісіньких коліях… Дядько Кирило був машиністом великого паровоза ФД і ходив на роботу коли як: то вранці, то вдень, то посеред ночі, коли Климко вже спав. Повертався він завжди несподівано – з залізною скринькою в руці, зморений очима і усміхнений до Климка"...

Григір Тютюнник показує, що прості, звичайні люди у роки війни приходять одне одному на допомогу, діляться останнім, співчувають. Такий приклад показують швець, тітка Марина, дід Бочонок, дід Гарєєв, люди у поїзді, з якими їде хлопець. Водночас є люди, які наживаються з війни. Це бородань з базару, який вимінює речі на їжу, "ворожка", яку зустрічає на базарі Климко.

Про те, що Климко значно старший від свого фізичного віку свідчать усі поневіряння, які він пережив: він спав під скиртою, ходив босий, "у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці". Причиною раннього дорослішання було сирітство хлопця і війна, втрата дядька Кирила. Фрагменти, які засвідчують раннє дорослішання хлопця: "Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів...