Дідусь Гареєв говорить до вчительки: "Тобі тут буде хорошо, Наташ Миколавна. Можна жит!.. Ай-я-яй... Маленькому — чай! Не годиться. Маленькому молоко давай. Старому чай, кості гріть. Да-а... Німець хитрий! Сам пішов на Ростов, там є що кушат. Сюди послав італьянів — тут нічого кушат!.. Нестандартний сухар. Хліб нестандартний — сухар нестандартний. Вийняв з печі хліб, узяв буханка, верхушка раз — одпала. Без верхушка буханка нестандартний. Брак. А хліб не буває брак. Хліб ніколи не брак... Да-а, можна жит! Молодим жит, старим — туди!", а згодом до Зульфата, потім до вчительки говорить: "Мовч!". Мовлення дідуся говорить про те, що він за національністю не є українцем, не досконало володіє українською мовою, використовує багато російських слів, можливо, за національністю він татарин, про що говорить незвичне прізвище.
Наталя Миколаївна говорить до дідуся: "Немає... Не стало, Муса Шафарович" (про молоко для Оля), "Ні-ні, я вас прошу: не треба, не турбуйтеся". Можна сказати, що мовлення вчительки ввічливе і досконале.