Про те, що Климко значно старший від свого фізичного віку свідчать усі поневіряння, які він пережив: він спав під скиртою, ходив босий, "у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці". Причиною раннього дорослішання було сирітство хлопця і війна, втрата дядька Кирила. Фрагменти, які засвідчують раннє дорослішання хлопця: "Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів. Жили вони в залізничному бараці при самісіньких коліях", Хлопцеві доводилося "самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив", "Після похорону тітка Мотя довела Климка до барака, заплакала біля порога й сказала: — Може б, ти до мене перейшов? Куди ж тобі тепер діватися? Хто тепер тебе догляне? Климко похитав головою і пішов у барак. Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам. Давно вже вмів...", у степу без будь-чийого нагляду "Климко йшов уже восьму добу", а перед цими подіями "Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розкидала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски. Пожежі ніхто не гасив, бо станція горіла вся… Так і зостався Климко, в чім був, у чому йшов зараз". Коли дід Бочонок пропонує хлопцеві миску борщу: "— Я не голодний, — сказав Климко, одсуваючи миску, і похнюпився, щоб не дивитися на борщ. — Їж, — попросив Бочонок, винувато кліпаючи очима й хапаючи себе то за той, то за той вус. — Ти на бабу не дивись. Вона така і є.", та Климко добре усе розумів про скупу жінку, тому навіть не поворухнувся.