Стельмах Михайло — Щедрий вечір

У четвертому класі Михайлик написав три п'єси. Перед цим він читав різні книжки, тому вирішив сам спробувати писати. Вчителька одну з Михайликових п'єс вирішила поставити на сцені. Панас радів за сина, але водночас підсміювався, чи пустять його з жінкою в школу, щоб теж подивитися.

Михайлик і дядько Себастіян їздили у Майдан — Трепівський, у бібліотеку по книжки. Михайлик дуже любив і хотів читати, а в селі він такої можливості не мав, бо не було книг. У цей день, а був саме Щедрий вечір, він міг поїхати з батьком і дядьком по рибу, але вибрав поїздку до бібліотеки.

Головну роль у формуванні особистості Михайлика відіграли його батьки. З великою ніжністю й любов'ю змальований образ матері – найріднішої людини, котра відкрила перед сином неповторний світ природи: "Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль"...

На мою думку, це дядько Микола, який змальований у фольклорних традиціях. Він непереборний оптиміст, що "жив хоч і бідно, зате весело". Автор захоплюється своїм героєм, котрий зроду не впадав у зажуру, а навпаки, попри всі життєві негаразди, робив усе можливе, "щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ". Дядько Микола посміявся з дядька Володимира, коли порадив підсипати квочку не такими яйцями, що вивелись лише півні...

У повісті чітко протиставлені позитивні й негативні персонажі. Так, сили добра уособлюють сам Михайлик, його батьки – Ганна Іванівна й Панас Дем'янович, покійні дідусь і бабуся, Люба, сусід Микола, дядько Себастіян, Любина мама, дід Корній, дід Данило. Антагоністами виступають лукавий Юхрим Бабенко; жадібний дядько Володимир, про якого в селі кажуть, що "грошву мірками міряє", а він постійно нарікає на злидні; криводушний дядько Сергій, котрий на очах у дітей вбиває дику кізочку.

Схвильовано-радісний стан Михайлика в день перших жнив пов'язаний із самоусвідомленням головного героя як виконавця важливих трудових завдань. Михайлик намагається продемонструвати свою вправність у нелегкій роботі, заслужити похвалу від батьків як доказ його працьовитості, завзятості, відповідальності. Батьки намагаються не переобтяжувати його, вони дбають про свого сина, розумно і поступово привчають до важкої праці селянина. Саме тому батько відправляє Михайлика по воду до кринички в долинці. Там Михайлик трохи відпочив у прохолоді і здогадався, що тато таки пожалів його.

Автор змалював у творі народний обряд – Святий вечір. Хоч Михайликова сім'я жила бідно, та у цей вечір хатину прикрасили вишитi рушники, запашне сiно на покутi, свят-вечiрнiй стiл. Мама приготувала різні пісні страви, поставила на стіл святешнi мальованi полумиски. Перед вечерею батько виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Найбільш урочистою стала хвилина, коли Панас став на порозі і кликав на вечерю мороза, сiрого вовка, чорнi бурi та злi вiтри...

У повісті "щедрий вечір", як і в першій частині дилогії, часто згадуються вітряки...

Герої твору нерозривно зв'язані зі світом природи, яка є невід'ємною частиною народного буття і дієвою силою формування творчої особистості. У повісті змальовано ряд епізодів, в яких через відношення до природи розкривається людина. Велич рільника зображується у праці коло землі, в умінні розуміти природу, плекати її. Ганна Іванівна розкрила синові істину, що природа вічна, але не є нерухомою. Вона живе рухом своїх змін, і саме ці зміни несуть життя, встановлюють нерозривність його...