На мою думку, це дядько Микола, який змальований у фольклорних традиціях. Він непереборний оптиміст, що "жив хоч і бідно, зате весело". Автор захоплюється своїм героєм, котрий зроду не впадав у зажуру, а навпаки, попри всі життєві негаразди, робив усе можливе, "щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ". Дядько Микола посміявся з дядька Володимира, коли порадив підсипати квочку не такими яйцями, що вивелись лише півні. Коли він купив омріяних лошат, то влаштовує веселу прогулянку на санях, під час якої усі падають в сніг. Вигадливий чоловік розповідав, як боровся з різними темними силами. Згодом літератор шкодував про відсутність тієї дядькової сокири, аби можна було б відбиватись, "коли нечиста сила розбирала та не прощала мої книги і в кожному рядку вишукувала ворожі прояви, різну апологетику, збочення, селянську обмеженість, селянські дрібновласницькі тенденції і ще якусь погань". Майстерно застосовуючи традиційний фольклорний евфемізм "нечиста сила" для викриття радянської цензури, прозаїк виразно показує її антиестетичну й аморальну сутність.