Автор змалював у творі народний обряд – Святий вечір. Хоч Михайликова сім'я жила бідно, та у цей вечір хатину прикрасили вишитi рушники, запашне сiно на покутi, свят-вечiрнiй стiл. Мама приготувала різні пісні страви, поставила на стіл святешнi мальованi полумиски. Перед вечерею батько виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Найбільш урочистою стала хвилина, коли Панас став на порозі і кликав на вечерю мороза, сiрого вовка, чорнi бурi та злi вiтри. Потім він відчинив ворота: а може, приб'ється яка добра людина з дороги, то й погрiє душу теплою стравою. Після цього відбулася вечеря, під час якої усі мріють про щастя і достаток. Михайлик всотує батькові примовляння на "хліб новий, на рій золотий, на щастя у дворі, на рогову й дрібну худобу в оборі" й вірить, що "настане той час, коли господар на току буде зорі віяти, господиня в хаті золото трясти, а сиві срібнорогі воли потягнуть за собою срібні плуги". А після вечері всюди лунали колядки. Звiздоноша, "береза" й мiхоноша попереду, а "коза" й "дiд" у страшнiй машкарi позаду. Коли ж задзвонив дзвонар, всi притихли, а потім молодими голосами заспівали колядки.