У повісті "щедрий вечір", як і в першій частині дилогії, часто згадуються вітряки. Це наскрізний значущий образ для всього автобіографічного твору: це і вітрячок, змайстрований дідом Дем'яном на прохання хлопця, бо ж "в мене такими онуками поле не засіяне"; і вітряки як неодмінний елемент сільського пейзажу; і небезпечна розвага: коли до рамен із крилами "можна було причепитись, на дурничку покружляти завмираючи, побачити невидимі з землі села, ще й показати пастушкам свою одчайдушність" (за одну з таких витівок Михайлик отримав на горіхи від мірошника Івана). Стельмах відчував певну спорідненість із цією диво-спорудою, що розмовляє з самим небом: "Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка, який основою, хрестовиною тримається чорної репаної землі, а крилами жадає неба".