Шевченко Тарас — Садок вишневий коло хати

Інтонація цього вірша наспівна і меланхолійна. З кожною строфою темп мовлення уповільнюється, інтонація змінюється на ще більш спокійну. Це відбувається тому, що на початку ми бачимо неквапливу вечірню метушню у селі: "Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть". У другій строфі сім'я сідає вечеряти, а у третій усе замовкає, усі засинають, "тільки дівчата Та соловейко не затих".

У вірші справді вжито багато дієслів: гудуть, йдуть, співають, ждуть, вечеря (у значенні вечеряє), встає, подає, хоче научати, не дає, поклала, заснула, затихло, не затих. Поет використав дієслова, щоб передати динаміку, рух, описати дії дівчат, матері, дочки, соловейка.

Читач розуміє, що у вірші зображено весну, бо є згадка про те, що "Хрущі над вишнями гудуть", "Плугатарі з плугами йдуть", співає соловейко, сім'я вечеряє біля хати, а потім і засинає там, отже, надворі уже достатньо тепло.

Картина весняного вечора в українському селі складається з вишневого садку, хрущів над вишнями, вечірньої зірки, співу соловейка. Цю картину доповнюють образи людей: плугатарі, дівчата, які співають, матері, їхні діточки. Зоровими образами є: садок, хата, хрущі, вишні, плугатарі, дівчата, матір, зіронька, діточки. Слухові образи: хрущі гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співають дівчата, спів соловейка. На мою думку, у творі багато і слухових, і зорових образів.

Це слова: садок, зіронька, маленьких діточок, соловейко. Всі ці слова натякають на те, що ліричний герой, а через нього і сам автор ставляться з любов'ю і трепетом до українського села, природи рідного краю, сім'ї, родинних традицій. Поет показує читачеві найбільші людські цінності, які освітлюють життя кожної людини.

Цей епізод повісті пов'язаний з пригодою малого Тараса, коли він одного квітневого дня загубився, а ввечері чумаки привезли його в рідне село. Степан Васильченко описує, як після вечері усі лягли спати: "В селі затихало. Чути було інколи дівочий сміх на вулиці. Коло хати і над хатою гули хрущі. Діти спали. Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село защебетав десь поблизу соловей"...

Якщо порівнювати ці два вірші, то у першому ("Садок вишневий коло хати…") переважають слухові образи: "Хрущі над вишнями гудуть", "Співають ідучи дівчата", "А мати хоче научати, Так соловейко не дaє", "Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих". У вірші "За сонцем хмаронька пливе…" переважають зорові образи: "хмаронька пливе", "червоні поли розстилає", "синє море", "покриває рожевою пеленою", "хмароньку рожевую", "туман сивий".

Описана картина приносить задоволення ліричному герою, адже він використовує зменшено-пестливі слова (зіронька, соловейко, маленькі діточки), милується красою вечора ("Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає"), співом соловейка ("А мати хоче научати, Так соловейко не дає", "Затихло все, тільки дівчата Та соловейко не затих").

Хата – це те, що об'єднує сім'ю, місце, де вони збираються після важкого дня. Споконвіку хата у великій повазі: до неї можна заходити лиш з непокритою головою, у ній не можна свистіти, палити; хата – уособлення родинного вогнища, благополуччя, волі, незалежності. У вірші слово "хата" задає базову риму для кожної з наступних строф.

Поезію "Садок вишневий коло хати..." Тарас Шевченко написав у 1847 р., коли був далеко від рідної землі. Можливо, написати цей вірш його спонукали туга і сум за рідною землею, спогади про дитинство, коли ще були живі батько і мати, коли він ще був щасливим. Можливо, поет саме тоді мріяв про красу людських стосунків, про родинне щастя в гармонії з розкішною природою. Вірш має явний підтекст, відтворюючи образ райського саду, Едему, що ним в уявленні Шевченка одвічна глибинна сутність України.