Коцюбинський Михайло — Дорогою ціною

Остап і Соломія знайшли притулок у висілку, у циганській сім'ї, яка жила в бідній халупі.

Остап і Соломія пристали до гурту таких же втікачів, як вони самі. Ці люди два дні і дві ночі сиділи в яру, у вогкості й пітьмі, ховаючись і чекаючи перевожчиків із-за Дунаю. Всіх цих людей було чоловік з 30. Між ними були діти, хворі люди. Хтось молився, хтось тихо співав, хтось зітхав чи розповідав сумні історії.

Сюжет повісті є пригодницьким і романтичним, бо відображає різноманітні пригоди (втеча Остапа і Соломії з села, невдала спроба переправитися за Дунай, поранення Остапа, мандри у плавнях, життя з циганами), відрізняється напруженістю, несподіваними сюжетними поворотами, динамічним розгортанням подій, мотивами переслідування, екзотичними образами циган, несподіваним закінченням. Впродовж читання повісті читач відчуває напруження, хвилюється за долю героїв, які борються не лише за волю, а й за свої життя.

У маренні Остап розмовляв зі своїм дідом.

М. Коцюбинський увів у повість епілог, щоб показати, що сталося після смерті Соломії та Івана. З епілогу ми дізнаємося про долю Остапа, якому таки вдалося втекти від турків. Останнє речення епілогу – це слова Остапа: "Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...". Так герой говорить, згадуючи Соломію, яка втратила життя, рятуючи його від неволі. Усе життя Остап прожив самотньо, ніколи не забував Соломії і вірив, що вони возз'єднаються і будуть разом після його смерті. Кохання виявляється сильнішим за смерть.

Пан погрожував віддати Остапа до війська за сміливі і бунтівничі слова.

В повісті є багато напружених епізодів, коли головні герої ведуть боротьбу за своє життя. Одним з таких епізодів є зустріч пораненого Остапа з вовком. Герой не може тікати від нього, бо через рану втратив багато крові і обезсилів. М. Коцюбинський з усією майстерністю змальовує образ вовка: "Великий, сірий, забовтаний, з гарячими й голодними очима… трохи кривий, глибокий і заслинений рот вовка, закрутки шерсті на його грудях й міцні замочені лаби"...

Епітет: "ворожий очерет", "сліпа завзятість"

Персоніфікації: "серце в Соломії упало", комиш "глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом", комиш "тільки корінням тремтів, немов од скритого реготу".

Інверсії: "голос її прогучав глухо", "руки звисли безвладно".

Порівняння: "Соломія чула до нього зненависть, як до живої істоти", Соломіїні "очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети".

Після зустрічі з вовком Остап почав думати про смерть. Від зрозумів, що йому доведеться вмирати: "Чи живого, чи мертвого, а таки з'їсть вовк або сточать хробаки у сих нетрях". Але в Остапа прокинулося бажання боротися і жити, тож він повзе з останніх сил.

Вступ — розповідь про підневільне життя селян-кріпаків, їх боротьбу за волю; знайомство з місцем дії та середовищем, у якому формувалися герої твору. Втеча Остапа від пана є зав'язкою твору. Злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою і турецькою поліцією становлять розвиток дії. Кульмінацією є сутичка Соломії з турецькою вартою. Загибель героїні завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю і є розв'язкою.