В повісті є багато напружених епізодів, коли головні герої ведуть боротьбу за своє життя. Одним з таких епізодів є зустріч пораненого Остапа з вовком. Герой не може тікати від нього, бо через рану втратив багато крові і обезсилів. М. Коцюбинський з усією майстерністю змальовує образ вовка: "Великий, сірий, забовтаний, з гарячими й голодними очима… трохи кривий, глибокий і заслинений рот вовка, закрутки шерсті на його грудях й міцні замочені лаби". Моторошною постає мить, коли вовк "…раптом витяг шию, подався наперед і так жалібно завив, що Остапові аж мороз пішов поза шкіру. Вив він довго, на кілька нот, із великим смаком, з заплющеними очима". Поранений Остап єдиною зброєю має воду, тому час від часу обливає нею вовка. Автор не описує внутрішнього стану Остапа і його думок під час зустрічі з вовком. Та коли вовк забирається геть і зникає в комишах, Остап починає думати про смерть. Він розуміє, що "чи живого, чи мертвого, а таки з'їсть вовк або сточать хробаки у сих нетрях", і це тільки підсилює усю напругу, тривогу і безвихідність його становища.